К.п.н. Масич С.Ю.

Харківський національний педагогічний університет імені Г С. Сковороди

Витоки ідей суб’єктності особистості у філософських та психолого-педагогічних працях

Становлення ідей суб'єктної педагогіки відбувалося досить тривалий час. У межах філософського знання вивчення суб'єктного буття людини проводилося в двох напрямах: з одного боку, в філософських вченнях людина розглядалася як діяльний і пізнаючий суб'єкт (Г. Гегель, І. Кант, М. Монтень, Л. Фейербах і інші); з іншого боку, філософів цікавили питання онтології суб'єкта, його трансцендентальної сутності (Ф. Брентано, Е. Гуссерль, М. Хайдеггер та інші).

Особливе місце в дослідженні онтологічних проблем суб'єкта займають ідеї М. Бердяєва, В. Зеньковського, М. Лосського, М. Пирогова, С. Соловьова, П. Флоренського та інших), що пов'язують суб'єктну активність людини з любов'ю до життя і Бога як першооснови.

Ідея суб'єктності відображена в психологічних концепціях, що сформувалися в XX ст. як персонологічний напрям: індивідуальна психологія (А. Адлер), аналітична психологія (К. Юнг), егопсихологія (Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Хорні), гуманістична психологія (А. Маслоу), феноменологія (К. Роджерс), загальнопсихологічна теорія особистості (Д. Узнадзе), концепція психічної активності суб'єкта (Б. Ананьєв, М. Басов, П. Блонський, Л. Виготський, С. Рубінштейн), концепція відносин (В. Мясищев), можливість стати реальним суб'єктом соціальної культури і суб'єктом власного розвитку (Д. Фельдштейн), суб'єктно-орієнтована концепція навчання (Д. Ельконін, В. Давидов, М. Алексєєв) і інші.

Паралельно із філософсько-психологічними пошуками дослідження феномену суб'єктності і суб'єктивності активно здійснювалися в межах педагогічної науки. Аналіз філософсько-педагогічних поглядів мислителів Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Риму (Аристотель, Демокріт, Квінтіліан, Сократ, Епікур та інші) показав, що вже в них було визначено проблеми суб'єктивного існування людини, а також деякі складові суб'єктної позиції педагога [1].

Проблематика людини як суб'єкта як активного творця, що перетворює власну природу і оточуючу дійсність, виявляється в центрі філософських і педагогічних вчень Відродження (Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський, В. Фельтре і інші), що сповнені ідеями розвитку активності і самодіяльності тих, хто навчається, їхнього всебічного вдосконалення, близькості школи до життя тощо [2; 3].

Подальше дослідження феноменології суб'єкта було пов'язано з ідеями позитивної самозміни і самовдосконалення людської сутності (Ф. Бекон), активності особистості в процесі життєдіяльності (Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо), розвитку людської індивідуальності в навчально-виховному середовищі (Д. Дідро), цінності людської особистості та її прагнення до саморозвитку (І. Песталоцці), забезпечення суб'єктної позиції тих, хто навчається, в дидактичному процесі (А. Дістервег) тощо [2; 4; 5;6].

Представники педагогічної думки XVIII-XIX століть відстоювали ідеї полісуб’єктної педагогіки, звертаючи особливу увагу на характер взаємин педагогів і вихованців, на зв'язок освіти і саморозвитку особистості, на ціннісно-сенсові детермінанти педагогічної діяльності. Центральне місце в цих системах займали особистість того, хто навчається і того, хто навчає. Слід зазначити, що педагоги звертали увагу на необхідність постійного вивчення педагогом внутрішнього світу тих, хто навчаються, їхньої реальної педагогічної стратегії і тактики з урахуванням індивідуально-психологічних і вікових особливостей особистості, допомоги розвитку і вдосконалення її природних сил (К. Вентцель, О. Герцен, М. Добролюбов, П. Каптерєв, М. Новиков, Л. Толстой, К. Ушинський та інші) [7; 8].

З середини 80-х років XX ст. активізуються ідеї розвитку суб'єктного потенціалу особистості. Аналіз сучасних концептуальних моделей підготовки фахівців в зарубіжній педагогіці дозволяє зробити висновок про її орієнтації на полісуб'єктну парадигму, на становлення і розвиток суб'єктної позиції студентів. Феномен суб'єктного становлення особистості фахівців в освітньому середовищі стає предметом вивчення в руслі ідей гуманістичної психології (А. Комбс, Дж. Куік,A.  Маслоу, К. Роджерс, С. Сарасон і інші) [9; 10].

У даний час суб'єктна проблематика займає одне з центральних місць в теоретико-прикладних дослідженнях наук про людину і стає пріоритетним напрямом у вивченні психолого-педагогічних механізмів особистісно-професійного розвитку студентів.

Література:

1. Деркач А. А. Субъектные феномены : акмеологический поход / А. А. Деркач. – М. : РАГС, 2010. – 240 с.

2. Джуринский А. Н. Зарубежная педагогіка : учебное пособие для студентов вузов / А. Н. Джуринский. – М. : «Гайдарики», 2008. – 383 с.

3. Mikhaltsova L., Milinis O., Targowski A. The project of international cooperation between Russia and the USA as a means of modernization of education // Modernisation engineering and the general education: problems and prospects: All-Russia scientifically-practical conference. – Urga : UTI TPU, 2010. – P. 9-14.

4. Коменский Я. А. Избранные педагогические сочинения : в 2 т. / Я. А. Коменский. – М. : РОССПЭН, 1982. – Т. 1. – 489 с.

5. Песталоцци И. Г. Избранные педагогические сочинения : в 2-х т. / И. Г. Песталоцци. – Т. 2. -М., 1981. – 680 с.

6. Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или о Воспитании. Педагогические сочинения :
в 2-х т. / Ж.-Ж. Руссо. – М., 1981. – Т. 2.

7. Новиков А. М. Я – педагог / А. М. Новиков. – М. : «Эгвес», 2011. – 136 с.

8. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания. Опыт антропологической деятельности / К. Д. Ушинский. – М., 2006. – 240 с.

9. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. – М. : МГУ, 1982. – С. 108-117.

10. Rogers C. R. Client-centred therapy, its current practice, implications, and theory. – Boston : Houghton Mifflin, 1951. – 560 p.