Студентка Галіцька А. С., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Сутність ґештальту і його реальність

Поняття ґештальту (від нім. Die Gеstalt – фігура, образ, конфігурація, цілісність, завершеність, структура), що вперше було введено Г. фон Еренфельсом, є центральним у ґештальтпсихології.

Сутність ґештальту проявляє себе на кожному кроці і є цілком побутовим, буденним фактором нашої поведінки. У тому і суть ґештальтпсихологічних положень, що вони, якщо спиратися на нашу класифікацію відкриттів, описану нижче, цілком є відкриттями-усвідомленями. Ґештальтпсихологія возвела емпіричне (буденне), неусвідомлене знання мас на рівень свідомого розуміння.

Постулювання теорії ґештальту, яке було здійснено у психології вченими, що належали до німецької школи, – Макс Вертгеймер (Вертгаймер), Курт Коффка та Вольфганг Келер, є одним з найбільш важливих відкриттів-усвідомлень. Саме такі фундаментальні праці, як "Продуктивне мислення" (1945), "Ґештальт-теорія" та "Закони організації в перцептуальних формах", "О гештальттеории" М. Вертгеймера, "Основи психічного розвитку", "Сприйняття: вступ у ґештальттеорію" К. Коффки (1922) та його ж "Основи ґештальтпсихології" (1935), а також "Некоторые задачи гештальтпсихологии" та "Дослідження інтелекту людиноподібних мавп" В. Келера (1930) лягли в основу постулювання одного із провідних напрямів науки – ґештальттеорії (ґештальтпсихології), ідеї якого справили великий уплив як на європейську, так і на американську науку. Явища, які позначено у ґештальтпсихології термінами "ґештальт", "проблемна ситуація", "інсайт", "фон – фігура", "преґнантність", "стробоскопічний ефект" та ін., трапляються повсякденно у житті кожної людини, однак лише ці учені першими їх усвідомили, описали і дали їм вичерпне теоретичне пояснення.

Уведення в лінгвістику нового гештальттеоретичного принципу суміжності (елементів у гештальті) допомагає виявити психічний механізм змін у плані вираження і плані змісту слова, і також упорядковує розуміння природи мови та мовлення.

Поняття "ґештальт" потрібно відрізняти від поняття "образ", з одного боку, і від поняття "асоціація", з іншого. Якщо образ – це вельми широке поняття, що означає будь-яке відображення реальності у свідомості людини, і його значення вже стало настільки розмитим, що його сміливо можна зарахувати до розряду "неточних, нез’ясованих імен" на кшталт парадоксальних імен Евбуліда "лисий" і "купа" [2, с. 55], а асоціація – це відношення, зв’язок між образами, то ґештальт визначається як асоціативно організована неповторна сукупність образів, властивості якої не можна здобути із властивостей окремих його частин (образів) [3, с. 41]. Окрім того, в образі деякі його елементи можуть залишатися неусвідомленими і неактуалізованими, і вони не пов’язані у єдине ціле а мисляться "автономно". Образи можуть легко забуватися, елементи ґештальту, навпаки, важче забуваються, краще і довше запам’ятовуються. На відміну від образу "у формуванні ґештальту беруть участь специфічні нейрони, які відмінні від нейронів, що виділяють окремі ознаки (окремі образи)" [3, с. 452].

Насамкінець наголосимо, що надзвичайно важливими атрибутами ґештальту, сказати б, його диференційними ознаками, є те, що психофізіологи називають "спільна доля" і "часова зв’язка", якими конверговані елементи, що входять до його структури

З огляду на викладене вище, ми визначаємо гештальт як асоціативно організовану неповторну сукупність образів, властивості якої не можна здобути із властивостей окремих його частин (образів). Тому поняття гештальту потрібно відрізняти від поняття образу, з одного боку, і поняття асоціації, з іншого. Образ – це вельми широке поняття, що означає будь-яке відображення реальності у свідомості людини, і його значення вже стало настільки розмитим, що його сміливо можна віднести до розряду «неточних імен», а асоціація - це відношення, зв'язок між образами.

Література:

1. Иоффе А.Ф. Непрерывное и атомное строение материи /Абрам Федорович Иоффе. // О физиках и физике. – Л.: Наука, 1985. – С. 67 – 97.

2. Короткий психологічний словник / За ред.. В.І.Войтка. – К.: Вища школа, 1976. – 191 с.

3. Соколов Е. Н. Векторная психофизиология / Е.Н.Соколов // Психофизилогия: Учебник для вузов / Под ред. Ю.И. Александрова. – 3-е изд. доп и перераб. – СПб.: Питер, 2006. – С. 438 – 465.