Решетилов К.В., студент видавничо-поліграфічного інституту Медвєдєв С.М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Тарас Шевченко – розмаїття трактувань

Тараса Шевченка видавали і перевидавали за всіх часів. І відповідним тлумаченням його творчості намагалися «забарвити» поета у «свій» колір. Ким лишень не виставляли Шевченка. Категорично – в науковому всеозброєнні аргументацій і посилань на написане ним – нерідко лукавим методом, коли гучноголосо декламувалися «вигідні» рядки й на півслові обривалася фраза, і в такий спосіб зумисне замовчувалося «невигідне» у завершеній, не спотвореній думці.

Він був і провісником класової революції, завершеним матеріалістом і вкрай войовничим атеїстом, а по той бік світоглядного бар’єра, надто в середовищі діаспори, виходили друком праці, де його ім’я «доказово», нехай з певними вимушеними застереженнями, кидалося в обійми релігії. Він був і мало не марксист у філософському сенсі, принаймні «в колі його зацікавлень» натурфілософія Гумбольдта; і «більше поет-художник, ніж філософ, але глибокий мислитель», і носій у своїх творах «інтегральної, постійної приявності» таких універсальних «концептів», як доля, воля, народ, і «сила їхнього екзистенційного переживання і життєзабезпечення достоту світоглядна і філософська» [3].

Всі ці непримиренні, як вважалося раніше, розбіжності варто сприймати, мабуть, спокійно, оскільки всі вони лежать зрештою в руслі невблаганного вдосконалення й розвитку нашого суспільства та науки. І будемо вважати, що ідеологічна зашореність будь-якого зразка канула в безвість.

Поняття «гуманізм» не знайдеш у виданому на початку минулого століття словнику Бориса Грінченка. Можна сказати, що на той час громадської потреби в оперуванні таким всеосяжним абстрагованим терміном... не існувало. Але це аж ніяк не свідчить про те, що його смислових складових теж не було. З літератури відомо – були. Була і людяність, і людинолюбство, і інші похідні співпричетних супровідних уявлень. Повне драматизму століття, що промайнуло відтоді, кілька революцій у багатьох країнах, дві світові війни, жорстокі у своїй немилосердній руйнації, винахід і застосування зброї масового знищення, екологічні катастрофи, кризи політичні, економічні й духовні, – все це не могло не вплинути на «дошліфування» і появу в нашому розкріпаченому мовному вжитку такої сконцентрованої смислової категорії. Сьогодні в розгорнутому вигляді гуманізм визначається і тлумачиться як світогляд, сформований на принципах рівності, справедливості, людяності взаємин між людьми, перейнятих любов’ю до них, повагою до їхньої гідності, турботою про загальне благо. Перелічивши відтак основні мотиваційні чинники і спонуки, на яких засноване саме поняття гуманізму, поставимо в їхній благородний ряд Тараса Шевченка і його творчість. Як він там – чи вписується, а вписавшись, чи не почувається він у тому сенсі та середовищі невимушено і природно, який має вигляд? По-моєму, все це його стихія, кров і нерви його свідомого і «караюсь, мучусь, але не каюсь» свободоборчого буття, його творчості й біографії. Ілюстративним потвердженням несть числа, їх море, якщо не океан. А основа – відома, вона нібито всезагальна, звичайна, а виріс на ній і явив себе світові колос. Іван Франко, сам селянська кістка, відзначивши це, не дарма вбачав його велич аж ніяк не в походженні, а в тому, ким Шевченко став: «Він був сином мужика і став володарем в царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори. Отаким був і для нас, українців, Тарас Шевченко». Таємниці тут є і водночас їх ніби немає. Кожний штрих, розчерк долі, крок, вчинок – мов на долоні, з чого неспростовно, як схід сонця, випливало одне: геній – це надзвичайна здатність до саморозвитку.

Вірші, а це свобода фантазії, мислення, пошуків і віднайдення образу, слова і думки, почав писати ще кріпаком, за його ж свідченням, у 1837 році. З тих перших поетичних спроб відомі хіба що «Причинна» і «Нудно мені, тяжко – що маю робити» (приналежність останнього Шевченкові навряд чи можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню не лише навичок у версифікації, а й таланту, сприяло знайомство з творами українських поетів (Івана Котляревського і романтиків). Кілька завершених творів у 1838 році віддав Є.Гребінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Він сподівається і водночас активно діє «паралельно», і ще до виходу «Ластівки» (1841 р.) з’являється перша збірка – «Кобзар». 18 квітня 1840 року стає кардинальною віхою в історії вітчизняної літератури і, що не менш важливо, в історії укорінення самосвідомості українського народу, хоча в «Кобзарі» було вміщено лише вісім творів. Але не їхня кількість, а зміст і внутрішній заряд посвідчили: прийшов і заявив про себе поет, досі не знаний за масштабом свого таланту. Непідробна народність, вражаючий ліризм, художня довершеність. Це приголомшувало і справляло враження свята. Публікація 1841 р. історичної поеми «Гайдамаки» (написаної у 1839–1841 рр.), якою захоплювалися Г.Квітка-Основ’яненко, М.Костомаров, П.Гулак-Артемовський, остаточно закріпила за ним право називатися поетом номер один у рідному краї. Неперевершений ефект закономірно перейшов у неперебутне явище.

Література:

1. Бучинський Д. «Християнсько-філософська думка Тараса Шевченка». – К.: Українська видавнича спілка, 2016. – 295 с.

2 . Грабович Г. «Шевченко як міфотворець» – К.: Радянський письменник, 1991. – 212 c.

3. Соловей Е. Українська філософська лірика, – К.: Юніверс, 1999. – 368 с.

4. Франко І. Твори: в 20 т. – Т.17: Літературно-критичні статті. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955. – 531 с.