Студентка Гаєва І. Б., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування

Проблеми української мови у судочинстві

Досліджено мовне питання у судочинстві, зокрема використання неоднозначних юридичних термінів.

Ключові слова: судочинство, проблеми, українська мова, судовий процес.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що роль і місце проблем української мови у судочинстві є неоднозначними та потребують детального вивчення. Оскільки судові процеси проводяться державною мовою, тобто українською, це породжує низку проблем, які потребують нагального вирішення, а саме зміну законодавства.

Мовне питання у судочинстві, на жаль, привертало увагу небагатьох науковців , зокрема М.І.Леоненко, А. В. Красницької.

Мета статті – охарактеризувати проблеми української мови у сучасному судочинстві.

Судові процеси проводяться державною мовою. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Відповідно ведення судових процесів здійснюється українською мовою, що у свою чергу породжує низку проблем її використання.

По-перше, юридична термінологія має невідповідності у законах України та статтях кодексів. Є певний термін, що використовується в деяких статтях, але він немає означення в кодексах України. Наприклад, частина 1 статті 214 Кримінально-процесуального Кодексу України “Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування”. У данній статті можна замітити термін кримінальне правопорушення, але у кодексах не можна знайти визначення даного поняття. У свою чергу, у нормативно-правових актах ми знаходимо поняття “злочину” . Фактично ці терміни є тотожними, проте зі сторони закону можуть виникнути казусний момент. Через неправильне використання певних слів чи словосполучень, особа в подальшому може навіть оскаржувати рішення суду.

По-друге, є багато національних меншин, що не володіють державною мовою. Це означає, що під час судового засідання, коли обвинувачувана особа буде надавати показання, то можуть виникнути неспівпадіння. Де-юро буде, наприклад, особа винною, а де-факто – особа не винна, проте через можливо неправильний переклад, особа понесення юридичну відповідальність.

Також тут випливає ще одна проблема, а саме залучення перекладача у судовий процес. Статт 68 Кримінально-процесуального Кодексу України каже: “У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача)”. Тобто держава не забезпечує надання перекладача у разі необхідності. Оскільки обвинувачена сторона не завжди має певні матеріальні ресурси, то залучення перекладника становить собою доволі велику проблему. Відомі випадки, коли судді самі оплачували послуги перекладача для проведення судового процесу.

Отже, проблеми української мови у судочинстві вирішити можна тільки шляхом зміни певних нормативно-правових актів.