Філософія. Філософія релігії

Лірник Ольга Валентинівна

Аспірантка Національного університету “Острозька академія”

Осмислення протестантськими теологами поняття «соціальна робота»

Соціальна робота все частіше стає об’єктом наукових досліджень, нині це поняття значно розширює свої межі. Раніше термін «соціальна робота» відображав практичну діяльність людей, які допомагали бідним (90-ті р. ХІХ ст.), під цим розумілася професійна діяльність із подання допомоги та підтримки людей, які опинились у скрутній ситуації. У наш час соціальною роботою займаються не тільки спеціальні державні інституції, а й громадські та релігійні організації. Можна сказати, що вони навіть перебрали на себе усі завдання, які б мали виконувати державні структури. Важливо підкреслити, що державні структури організовують ці всі заходи через необхідність, тоді як релігійні громади ставлять собі за мету охрещення нових членів та укріплення у вірі вже зареєстрованих прихожан.

Через переосмислення поняття «соціальна робота», сформувалися різноманітні думки науковців щодо основної її мети. Одні науковці переконані, що мета соціальної роботи полягає в оптимізації втілення суб’єктивної ролі людей в усіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення і діяльності особистості, сім’ї, соціальних та інших груп і спільнот у суспільстві [7, с. 97].

У наш час найпопулярнішою концепцією соціальної роботи є розуміння її як специфічної форми допомоги людям із боку суспільства у задоволенні їхніх соціальних потреб і розв’язанні конфліктів, зумовлених індивідуальними або соціальними причинами. Тому найбільш влучним вважається визначення Національної асоціації соціальних працівників США, переважна більшість дослідників схиляються саме до нього: соціальна робота — це професійна діяльність із надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відновлення їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей [9, с. 80]. В наведеному визначенні допомога охоплює вплив на здатність людини до соціального функціонування з метою її відновлення чи посилення. Йдеться про активізацію людиною власних зусиль у скрутних життєвих ситуаціях.

Як вже зазначалося, у сучасному світі релігійні організації значно розширюють свої функції, особливо актуальним це стає у сфері соціального служіння. Адже, широка демократизація всіх сфер суспільного життя стали поштовхом для кардинальних духовних, зокрема релігійних, змін в українському соціумі. Під соціальним служінням в релігійній сфері розглядається будь-яка діяльність, яку здійснюють церкви поза богослужбовим приміщенням, що зорієнтована на вирішення суспільно значущих проблем. Це і є однією з основних характеристик соціального служіння. Практичним підґрунтям для реалізації завдань соціального служіння звичайно слугує наявність матеріальних і людських ресурсів. У цій ситуації матеріальні ресурси з’являються за допомогою різноманітних благодійних організацій, власними силами чи іншими способами. Дуже рідко державні структури надають матеріальну допомогу, швидше майже ніколи. Щодо людських ресурсів, то це, зазвичай, віряни тієї чи іншої конфесії, досить часто до реалізації проектів долучаються і громадські організації [5, с. 3].

Протестантські церкви України є найбільш активними серед християнських церков України у сфері соціального служіння. Вони найпершими зрозуміли, що потрібен більш дієвий спосіб пошуку шляхів до сердець віруючих. Варто не тільки намагатися змінити увесь світ на принципах християнської моралі, адже це нереальне завдання. Скільки звертати увагу на більш практичну допомогу – виконання біблійної заповіді любові до свого ближнього.

З’ясувавши еволюцію поняття «соціальне служіння» в сучасній Україні та в радянські часи, потрібно простежити відношення до соціальної роботи протестантських теологів. Ця проблематика сягає сивої давнини, але форми їх реалізації історично залежали від типу держави та рівня демократичних свобод [2, с. 122]. Принципи соціальної сутності церкви цікавили ще визначних реформаторів: М. Лютера, Ж. Кальвіна, У. Цвінглі, Т. Мюнцера. Вони наголошували на тому, що в церкві як земній інституції так чи інакше взаємодіють два начала – земне та небесне. Саме тому релігійна людина повинна керуватися двома основними принципами: думати про те, як проводити місійну роботу та поширювати вчення, допомогати іншим людям врятуватися, а з іншого боку – міркувати про кінець світу та спасіння власної душі.

М. Лютер у творі «Аугсбурське віросповідання» продовжує висловлювати дуалістичні ідеї, з одного боку – розповідає про есхатологію та важливість духовних надбань, адже наше земне життя не є таким важливим. Треба турбуватися про вічність, а не про мирські проблеми [6]. Проте, з іншого боку, Лютер окреслює тогочасний суспільний порядок та можливості його видозміни.

У роботі «Про свободу людини – християнина» М. Лютер пише про діалектичний характер взаємодії церкви і держави, адже людина, як істота соціальна, має жити за тими нормами, які проголошує суспільство. І в мирському житті людина просто змушена коритися законам держави, які приймає влада. Проте кожному має бути набагато важливішим суд не людський, а божественний. Саме тому духовна влада все одно бере гору над мирською. Автор зауважує, що ці дві влади залежні одна від одної, між ними немає антагонізму – вони єдині і призначені Богом. Лютер, як автор догмату Sola scriptura («Тільки Писанням»), дотримується принципу Святого Письма, що будь-яка влада від Бога, тому не можна їй противитися. Для того, щоб зберегти порядок у мирському житті, потрібно коритися законам.

Про необхідність виконувати свою легітимізуючу функцію (формування громадянських засад у віруючих) в суспільстві М. Лютер акцентував також увагу у працях «Про земне правління» і «Книга згоди» [2, с. 123].

У. Цвінглі пішов далі Лютера у розробці соціальної концепції, він говорив про важливість співпраці держави та церкви задля вирішення важливих суспільних питань. Особливо це стосується питань моралі та культури суспільства. У своїх «67-ми тезах» реформатор на практиці показав взаємодію цих двох інституцій; сам Цвігнлі реалізовував соціальні проекти у тогочасному суспільстві, тим самим довівши, що спільні зусилля церкви та держави можуть йти на користь соціальних змін. Церква має допомагати у вихованні громадян, просвітницькій діяльності та благодійній сфері [8].

Ж. Кальвін наголошував на тому, що церква та держава мають рівні відносини і саме на цьому принципі мають базуватися їх взаємозв’язки. Кальвін є автором женевського експерименту, який був прикладом взаємодії цих інституцій. Церква та держава спільно проводили роботу із незахищеними верствами населення. Допомагали дітям-сиротам, одиноким матерям – це виявлялося не тільки в якійсь матеріальній допомозі, а й у спілкуванні з цими людьми.

Дослідник лютеранства Д. Дойчландер вважав, що церква і держава, з одного боку – залежні одне від одного, оскільки є представницькими інституціями населення країни; з іншого боку, кожен із цих суб’єктів має певний ступінь автономності, тобто певні питання вони вирішують у власній компетенції. Важливо, як вважає Д.Дойчландер, щоб ця компетенція враховувалась кожним суб’єктом і вони не втручались у специфічну діяльність один одного [1, с. 92].

Протестантський теолог і філософ П. Тілліх у своїй концепції намагався подолати розрив між богослів’ям та проблемами повсякденного життя. Тілліх рішуче не погоджувався з релігійним ізоляціонізмом і був глибоко переконаний у тому, що християнська думка не може мати суттєвого значення для сучасної людини, якщо вона не намагатиметься відповісти на ті питання, які ставить перед нею життя. Він доклав багато зусиль, щоб довести близькість Бога та людини й тісний зв’язок між ними. Релігію він позначив терміном «вищий інтерес». Таке визначення уже пов’язує релігію з людиною. Не заперечуючи трансцендентності Бога, Тілліх вважав, що Бог одночасно і трансцендентний і іманентний людині. Теолог вважав, що лише християнська релігія може надати людині мужності здолати екзистенціальний страх. Поняття Бога у Тілліха — теологічний синонім категорії Буття. Його спроба примирити релігію з сучасним світом вилилась у доведення того, що релігія становить внутрішній смисл духовного життя. З його точки зору, релігія є сутністю культури, а культура — вираженням релігії. Все те, що реалізується в досягненнях людської культури, за змістом є глибоко релігійним. Релігія пронизує і особисте, і суспільне життя людини. Саме християнство, на думку Тілліха, може оновити людину, забезпечити їй «нове бутя», яке він тлумачить у дусі християнських заповідей.

Ми побачили, що тема соціальної роботи стає все більш актуальною у сучасному світі. Таку ж тенденцію спостерігаємо і у сфері релігії, адже соціальне служіння церкви стає найбільш дієвим методом залучення нових прихожан та активізації діяльності всередині громади. Найактивніше його використовують протестанти, вони ще з часів реформації зрозуміли важливість взаємодії церкви та держави. Саме тому такі теологи, як: М. Лютер, У. Цвінглі, Ж. Кальвін, Д. Дойчландер, П. Тілліх у своїх працях розробляли моделі взаємодії цих інститутів та в межах історичного періоду, існуючих можливостей, втілювали свої ідеї в життя.

Література:

1. Дойчландер Д. Світський уряд: Боже інше Царство. / Д. Дойчландер. — Горлиця: Українська Лютеранська церква, 2002. — 192 с.

2. Докаш В. Принципи взаємовідносин держави і церкви в соціальних доктринах протестантів: правовий аспект / В. Докаш // Релігійна свобода. Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти. Науковий щорічник. За заг. ред. д.філос.н. А.Колодного (гол.ред.), д.філос.н. Л.Филипович, к.філос.н. М.Бабія. — К., 2006. — С.122-123

3. Докаш В. Соціальна діяльність протестантських церков як форма реалізації легітимізуючої функції релігії / В. Докаш // Релігія та соціум. — 2008. — № 1. — С. 52-57.

4. Кисельов О. Урізноманітнення виявів соціального служіння релігійних спільнот України / О. Кисельов // Релігійна панорама. — 2007. — № 12. — С. 24.

5. Любчук В. В. Особливості соціального служіння християнських церков в умовах встановлення громадянського суспільства в Україні / В. В. Любчук // Луцьк : ВНУ. — 5 с.

6. Лютер М. Аугсбурське віросповідання [Електронний ресурс] / М. Лютер. — Режим доступу: http://horoshoe.info/books/in/ua.

7. Мигович І. І. Соціальна робота (вступ до спеціальності) / І. І. Мигович. — Ужгород : Ужгородський державний університет, 1997. — 191 с.

8. Савченко П. Сравнительное богословие [Електронний ресурс] / П. Савченко. — Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/comporative_bogoslov/Savch/_04.php.

9. Семигіна Т. Соціальна політика у глобальному вимірі / Т. Семигіна. — К. : Пульсари, 2003. — 229 с.

10. Тюптя Л. Соціальна робота (теорія і практика) : Навч. посібник / Л. Тюптя, І. Іванова. — К. : Ун-т «Україна», 2004. — 245 с.

11. Филипович Л. Релігія і нація в суспільному житті України й світу: Колективна монографія / Л. Филипович. — К. : Свічадо, 2006. — 288 с.

12. Черенков М. Європейська реформація та український євангельський протестантизм : Генетико-типологічна спорідненість і національно-ідентифікаційні виміри сучасності : Монографія / М. Черенков. — Одеса : Християнська просвіта, 2008. — 210 с.