Казанцев А.І., Повєткін Д.О.,

студенти, Навчально-науковий юридичний інститут,

Національний авіаційний університет, м. Київ

Науковий керівник: Юринець Ю. Л., к.ю.н., доцент

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ ІНФОРМАЦІЙНОЮ БЕЗПЕКОЮ

При переході від індустріального до інформаційного суспільства з традиційними ресурсами - матеріальними, енергетичними, технічними й ін. - різко зростає роль ресурсів інформаційних та інтелектуальних. Знання й інформація стають стратегічним ресурсом суспільства, що визначає перспективи його економічного, соціального, культурного розвитку в новому тисячолітті. Крім того, інформаційні ресурси - об'єкт власності конкретних юридичних і фізичних осіб, вони мають потребу в захисті, забезпеченні правового режиму їх володіння, розпорядження та користування.

Сьогодні незадовільність стану українського інформаційного законодавства та необхідність термінових заходів щодо його удосконалення є очевидними. Однак єдності у шляхах якісної трансформації інформаційного законодавства України серед дослідників даної проблематики не існує, що є логічним, зважаючи на складність, динаміку та масштабність сучасних інформаційних процесів, які відбуваються в умовах становлення національної правової системи. Не можна не погодитись з думкою В.П. Горбуліна та М.М. Биченка про те, що однією з основних причин невідповідності інформаційного законодавства України вимогам сучасності є несформованість у суспільній і науковій думці цілісного уявлення про інформаційну безпеку з позиції права та юридичної науки. Тому системний підхід до формування права й нормотворчості є актуальним завданням, зумовленим відсутністю належної систематизації чинного інформаційного законодавства. За відсутності методологічних засад інформаційного нормотворення  виникають труднощі об'єктивного і суб'єктивного характеру при формуванні системи нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки [2, с. 89].

Інформаційна безпека як результат комплексної діяльності і як стан оптимального функціонування і розвитку суб’єктів в інформаційній сфері потребує комплексної оцінки через систему показників інформаційної безпеки - найбільш значущих параметрів, що надають загальне уявлення щодо інформаційної системи держави і суспільства, її стійкості, ефективності, здатності до розвитку тощо. Систему показників доцільно розділити на два логічних блока: 1) критерії та показники, що відображають технологічну сторону інформаційної безпеки (рівень розвитку та захищеності інформаційної інфраструктури); 2) критерії та показники, що відображають рівень інформаційного розвитку суб’єктів (зокрема держави, суспільства), а також наявні та потенційні можливості до забезпечення власної інформаційної безпеки.

Належне місце в комплексній оцінці забезпечення інформаційної безпеки повинна зайняти правова оцінка, яка відображатиме рівень реалізованості правових засад інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, тобто ефективність існуючих правових механізмів безпечного функціонування суб’єктів в інформаційній сфері. На загальному рівні таку оцінку можна здійснювати через систему показників стану законності та правопорядку в інформаційній сфері [4, С.250-254].

Юридичною основою створення сприятливих правових умов в інформаційній сфері можна вважати систему спеціально-юридичних та організаційних гарантій законності, яка складається з сукупності закріплених законодавством засобів та організаційно-правової діяльності по їх застосуванню, направлених на забезпечення інформаційної безпеки, а також заходів організаційного характеру, що забезпечують підвищення рівня інформаційної безпеки, боротьбу з правопорушеннями в інформаційній сфері, захист прав суб'єктів інформаційних відносин.

Запропоноване розуміння правового аспекту інформаційної безпеки надає йому системності (поєднання під правовим кутом зору економічних, ідеологічних, спеціально-юридичних, організаційних важелів забезпечення), що об'єктивно зумовлено міждисциплінарним характером інформаційної безпеки та правовим характером діяльності сучасної держави. Підтвердженням цієї позиції є і популяризація останнім часом сучасними українськими спеціалістами з проблем національної безпеки виключно комплексного вирішення проблем інформаційної безпеки України, незважаючи на їх неосяжність. Так, наприклад, В.П. Горбулін, М.М. Биченок, П.М. Копка серед актуальних проблем системного забезпечення інформаційної безпеки України виділяють такі напрямки: нормативно-правове забезпечення, фінансово-економічні важелі, адміністративно-організаційні заходи, морально-етичне виховання та науково-технічне забезпечення [1,  с. 79-86].

Системність підходу до забезпечення інформаційної безпеки зумовлює й необхідність широкого погляду на спеціально-юридичні гарантії законності в інформаційній сфері та дозволяє інтерпретувати їх як наявність дієвого, ефективного, виваженого інформаційного законодавства і, що особливо актуально для України, яке відображає інтеграційне спрямування держави та об'єктивні умови її існування. Сучасне трактування ефективності законодавства пов'язують із середовищем дії права, під яким розуміють взаємодію багатьох складових – стану економіки, політичного режиму, якості законодавства, ефективності роботи правових установ. Якщо ці фактори плідно взаємодіють, то формується певне правове середовище, що визначає правомірність дій суспільства, держави та індивіда [3, с. 86].  

Однак в узагальненому вигляді потенційну ефективність та дієвість інформаційного законодавства України можна виразити за допомогою низки вимог, які визначають і проблематику наукових досліджень юридичного характеру у сфері забезпечення інформаційної безпеки:

– забезпеченість на рівні концепцій, принципів, дефініцій, що відображають багатоаспектність інформаційної безпеки;

– високий рівень законодавчої техніки та термінологічний комплекс, що відповідає всім вимогам до мови закону та юридичної термінології;

– адекватне відображення в інформаційному законодавстві реальних умов життя; напрямків розвитку суспільства; балансу інтересів держави, суспільства та особистості; міжнародних стандартів;

– зручність інформаційного законодавства;

– передбаченість ефективних механізмів реалізації;

– розвиненість та виваженість інституту юридичної відповідальності за різні правопорушення в інформаційній сфері.

Все вище зазначене вказує на необхідність всебічного системного підходу у дослідженні проблем інформаційної безпеки, базисом якого повинні стати ґрунтовні наукові здобутки соціального, політичного, економічного, екологічного та ін. характеру, що стануть термінологічними та методологічними засадами організації діяльності всіх складових як інформаційної безпеки, так і національної загалом.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Горбулін В., Биченок М., Копка П. Актуальні проблеми системного забезпечення інформаційної безпеки України / Горбулін В., Биченок М., Копка П. // Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави : збірник матеріалів науково-практичної конференції (м. Київ, 13 березня 2008 р.). – К. : Видавець Захаренко В.О., 2008. – 216 с.

2. Горбулін В.П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В.П. Горбулін, М.М. Биченок; Ін-т пробл. нац. безпеки. – К. : Інтертехнологія, 2009. – 136 с.

3. Оніщенко Н.М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку : проблеми, реалії, перспективи : монографія / Н.М. Оніщенко / [відп. ред. Ю.С. Шемшученко]. – К. : ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008. – 320 с

4. Тихомиров О. О. Критеріальна оцінка інформаційного розвитку суспільства та інформаційної безпеки / О. О. Тихомиров. − Бюлетень Міністерства юстиції України. − 2010. − №4−5. − С. 250−254.