Розподіл судових витрат в адміністративному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти

Родзін А.В., студент

Науковий керівник:

Гаджиєва Ш.Н., к.ю.н.

Запорізький національний університет

Розподіл судових витрат, що здійснюється судом при прийнятті рішення за результатами розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, є складовим елементом захисту порушених прав позивача та компенсації витрат, понесених відповідачем у випадку відмови у задоволенні позову.

На теоретичному рівні це питання досліджували О.Р. Куйбіда, Л.Г. Глущснко, К.С. Пащенко, О.М. Пасенюк, О.Г. Столяров, О.М. Шокуєва та ін.

Розподіл судових витрат є процесуальною діяльністю суду з покладення на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення, обов’язку відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені в адміністративному судочинстві судові витрати [3, с. І39]. Він включає в себе визначення сторони, на яку вони покладаються, умови цього, обсяг витрат, що компенсуються іншою стороною, врегулювання витрат у випадку не вирішення судом справи по суті (наприклад, закриття провадження у справі).

В адміністративному судочинстві розподіл судових витрат має свої особливості, порівняно з цивільним чи господарським судочинством. По перше, присудження стягнення судових витрат у разі задоволення позову, здійснюється не зі сторони - суб’єкта владних повноважень, а з Державного чи відповідного місцевого бюджету України. Згідно із листом ВАС України № 2135/11/13 11 від 21 листопада 2011 року [6] у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов’язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб’єкта владних повноважень відповідача.

По друге, розподіл судових витрат залежить від статусу сторони, тобто чи є вона суб’єктом владних повноважень. З огляду на завдання адміністративного судочинства розподіл судових витрат відповідно до КАС України не має абсолютного характеру, оскільки у справах за позовами суб’єктів владних повноважень до фізичних чи юридичних осіб судові витрати з відповідачів у разі задоволення позову не стягуються. Крім того, у разі ухвалення судового рішення на користь сторони суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Це правило поширюється на випадки, коли позивачу фізичній чи юридичній особі відмовлено у задоволенні позову, а також на спори між суб’єктами владних повноважень.

З огляду на положення ч. 4 ст. 94 КАС України [2] виникає питання наскільки справедливим є звільнення фізичних чи юридичних осіб від компенсації судових витрат, понесених суб'єктами владних повноважень? Вказане питання є надзвичайно актуальним, враховуючи підвищення розміру ставок судового збору Законом України № 590 VII від 19 вересня 2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору». [4] На сьогодні у разі задоволення позову суб’єкта владних повноважень понесені ним судові витрати не відшкодовуються, що призводить до зменшення обсягу його фінансування, та певного мірою може сприяти недобросовісній поведінці протилежної сторони [1, с. 174].

У зарубіжних країнах розподіл судових витрат при вирішенні спору за позовом органу публічної адміністрації здійснюється за загальним правилом з окремими винятками. При вирішенні цього питання у законодавстві України необхідно враховувати завдання адміністративного судочинства, передбачені ст. 2 КАСУ, а також те. що при сплаті окремих видів судових витрат суб’єктами владних повноважень здійснюється перерахунок з одного бюджетного рахунку на інший. До того ж, законодавець йде шляхом звільнення низки органів державної влади від сплати судового збору, що підтверджується змінами, внесеними до Закону України «Про судовий збір».

Ч. 5 ст. 94 КАС України передбачає, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Звільнення позивача від сплати судових витрат можливе як у силу закону, так і судом відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України.

Щодо такої підстави як залишення позову без розгляду, то у профільній літературі зазначається, що цс правило не повинно застосовуватися, якщо позов залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням, оскільки таке рішення є результатом волевиявлення позивача, а тому тягар судових витрат відповідача повинен покладатися на позивача, а не на протилежну сторону [3. с. 147].

Вказані правила щодо розподілу судових витрат застосовуються і до третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та мають процесуальний статус позивача.

Варто зазначити, що КАСУ передбачено випадки, у яких необхідним є подання заяви для ухвалення додаткового рішення відповідно до п. З ч. 1 ст. 168 КАС України та оскарження судового рішення щодо судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 98 КАС України.

Отже, розподіл судових витрат в адміністративному судочинстві є важливим елементом захисту майнових прав сторін з притаманними йому особливостями. Він не має абсолютного характеру і залежить від правового статусу сторони спору. Крім того, стягнення судових витрат, понесених позивачем фізичною чи юридичною особою здійснюється безпосередньо з Державного чи місцевого бюджету. Дискусійним на сьогодні залишається питання щодо компенсації судових витрат позивачам суб’єктам владних повноважень та компенсація витрат відповідачу з Державного бюджету України у разі залишення позову без розгляду з будь яких підстав. Вказане свідчить про доцільність подальшого наукового дослідження із зазначеної теми.

Література

1. Глущенко Л. Г. Практичні аспекти оплати судових витрат суб’єктом владних повноважень за Кодексом адміністративного судочинства України / Л. Г. Глущенко // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності: матеріали VIII Звітної наук.—практ. конф. (19 травня 2010 р). Кіровоград: Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС, 2006. — С. 173-175.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України: від 6 липня 2005 року № 2747 IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. Ст. 446.

3. Пащенко К. С. Правове регулювання судових витрат в адміністративному судочинстві України: дис ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Пащенко К. С.; Київський міжнародний університет. К., 2012.220 с.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору: Закон України № 590 VII від 19 вересня 2013 року // Голос України. 2013. №197.

5. Про судовий збір: Закон України № 3674 17 від 8 липня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. 2011. — № 14. Ст. 87.

6. Щодо порядку стягнення судових витрат з Державного бюджету України: Лист Вищого адміністративного суду України № 2135/11/13 - 11 від 21 лист. 2011 року [Електронний ресурс) //Офіційний веб сайт

ВРУ режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v2135760-11