Право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом: передумови та умови реалізації

Середа І.В., студентка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, викладач Гаджиєва Ш.Н.

Запорізький національний університет

 
 Забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина належить до найважливіших функцій держави. З огляду на це особливого значення набуває право на судовий захист, оскільки це право не тільки відноситься до основних конституційних прав, але й виступає основним засобом захисту інших конституційних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. 
 У ст. 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [1]. 
 Визнання Україною найважливіших міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини потребує відповідного юридичного механізму забезпечення захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб. 
 Статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, що продовжує і розвиває конституційне  положення про судовий захист прав та свобод громадян [2]. 
 Це право у структурі права на судовий захист є одним із центральних, оскільки всі наступні права: право на участь у судовому розгляді, право на судове рішення, право на виконання судового рішення є необхідними чинниками, але похідними від права на звернення до адміністративного суду.  
Саме шляхом звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів у порядку позовного провадження ініціюється судове провадження в адміністративній справі. Насамперед, це передбачено у ч. 2  ст. 11 КАСУ, яка визначає принцип диспозитивності адміністративного  судочинства, відповідно до якого адміністративний суд позбавлений права ініціювати судовий адміністративний процес [2].
 Адміністративний процес – це сукупність окремих проваджень, кожне з яких характеризує певну послідовність процесуальих дій. Адміністративна справа послідовно проходить одну стадію за іншою. Усі стадії тісно пов`язані між собою спільним завданням, єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших  конкретним завданням,  що має тільки ця стадія, певним колом учасників, спеціфікою процесуальних відносин, а також прийнятими підсумковими рішеннями. 
  Відкриття провадження в адміністративній справі – це самостійна стадія адміністративного процесу, перший та дуже важливий етап у системі процесуальних дій, що забезпечує рух справи. Вона пов`язана з безпосереднім прийняттям заяви до провадженням конкретним суддею та визначає початок вжиття суддею процесуальних заходів, передбачених законом для розгляду та вирішення справи по суті.  
 Відкриття провадження у справі складається з дій заінтересованої особи, яка подає заяву до суду, та дій судді по прийнятті заяви. Ці дії спрямовані на визначенні умов, підстав та порядку реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.

Згідно ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися також органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною [2].

Для визначення сутності та особливостей права на звернення до адміністративного суду, слід перш за все з'ясувати структуру поняття «право на адміністративний позов». За твердженням Ківалова С.В., це право є складною юридичною конструкцією і її визначають матеріально-правова і процесуально-правова сутність [3].

Матеріально-правова сутність права на адміністративний позов становить право на задоволення адміністративного позову, а процесуально-правова сутність — знаходить своє відображення у праві на звернення з адміністративним позовом. Право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом (у процесуальному сенсі) є правом на звернення за захистом суб'єктивного права або охоронюваного законом законного інтересу. За своїм змістом право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом означає право на адміністративний процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду і вирішення спору про право або охоронюваний законом інтерес, тобто це право на ухвалення рішення незалежно від його змісту і характеру [4, с.3-17].

Таким чином, право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є процесуальною категорією, оскільки наявність цього права у фізичної особи не залежить від наявності у неї в дійсності того суб'єктивного права або законного інтересу, який підлягає захисту.

З огляду на викладене, слід зазначити, що для виникнення права на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом повинні бути передбачені законом передумови та умови реалізації цього права.

Передумови права на позов передбачені ст. ст. 109 і 157 КАСУ. Важливо зазначити, що перелік обставин, які передбачені у ч. 1 ст. 109 КАСУ, є вичерпним, тобто тільки вони тягнуть за собою відмову судді у відкритті провадження у справі. Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо:

1. Заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

2. У спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили — постанова суду чи ухвала суду про: а) відмову у відкритті провадження в адміністративній справі; б) закриття провадження у такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністратив- ного позову або примиренням сторін.

3. Фізична смерть або оголошення в установленому порядку померлою фізичної особи, яка звернулася з позовною заявою або до якої пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Ця передумова передбачає два взаємопов'язані моменти: 1) фізична смерть або оголошення в установленому порядку померлою особи, яка звернулася з позовом. При цьому факт смерті повинен бути підтверджений свідоцтвом про смерть, а факт оголошення померлою — рішенням суду про оголошення особи померлою, що набрало законної сили; 2) спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Процесуальне правонаступництво є можливим за таких випадків: а) вибуття сторони або третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір; б) заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Відсутність передумов права на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом означає відсутність самого суб'єктивного права на позов, що тягне за собою два юридичних наслідки:

а) відмова у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо відсутність права на позов встановлена на стадії порушення справи, без права на повторне звернення цього ж позову. Ця категорія передумов передбачена ст. 109 КАСУ;

б) закриття провадження у справі, якщо відсутність права на позов встановлена на стадії судового розгляду, без права на повторне звернення цього ж позову. Перелік зазначених передумов права на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом передбачений ст. 157 КАСУ.

Спільним юридичним результатом відсутності передумов права на адміністративний позов є позбавлення позивача на повторне звернення з цим позову до адміністративного суду.

На відміну від передумов, умовами реалізації права на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є такі обставини процесуального характеру (юридичні факти), з якими пов'язано належне здійснення (реалізація) суб'єктивного права на адміністративний позов, а саме:

1. Підсудність справи суду (предметна, територіальна, інстанційна), яка передбачена ст. ст. 18-22 КАСУ;

2. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність (ст. 48 КАСУ);

3. Документи, що підтверджують повноваження представників (ст. 58 КАСУ);

4. Сплата судових витрат ( ст. 87 КАСУ)

5. Відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтею 106 КАСУ.

Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАСУ або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.

Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

На відміну від передумов, недотримання умов звернення з адміністративним позовом має інший характер тих наслідків, які наступають у цьому випадку:

1) залишення позовної заяви без руху — на стадії порушення справи;

2) відмова у прийнятті позову — на стадії порушення справи;

3) залишення позову без розгляду — на стадії судового розгляду.

Таким чином, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є правом на звернення за захистом суб'єктивного права або охоронюваного законом законного інтересу. За своїм змістом право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом означає право на адміністративний процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду й вирішення спору про право або охоронюваний законом інтерес, тобто це право на ухвалення рішення незалежно від його змісту і характеру.

Вирізняються два поняття права на звернення з адміністративним позовом: 1) як елемент адміністративної процесуальної правоздатності. У цій якості право на позов само по собі не збільшує і не доповнює правову сферу; 2) як суб'єктивне процесуальне право. Це право є далеко не у всіх фізичних осіб, а тільки у конкретних осіб по конкретних справах за наявності певних передумов і певних умов реалізації.

 
Література:
 

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / Відомості Верховної Ради України. – 1996.- № 30. - с. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон від 06.07.2005 № 2747-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-практ. комент. / за заг. ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової. — X.: Одісей, 2009. — 654 с.

4. Адміністративне процесуальне право: предмет, теорія, правовідносини // Наукові праці Одеської національної юридичної академії: зб. наук. пр. — О., 2006. — Т. 4. — C. 3-17

5. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: підручник. – К.: Істина. – 2008. – 457 с.

6. Гнап Д.Д. Відкриття провадження в адміністративній справі як стадія адміністративного процесу: юридичний науковий електронний журнал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2015/29.