К.е.н. Васильєв С.В.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Роль державної власності у розвитку економіки

В сучасному світі немає ні однієї країни де б держава не приймала активної участі в процесах, що відбуваються в національній економіці. Існування держави і виконання нею своїх функцій не може бути забезпечено без її власності на певні об’єкти і ресурси. Звідси, державна власність – це об’єкти і ресурси, які необхідні для функціонування держави, що знаходяться у розпорядженні різного рівня державної влади, які здійснюють безпосереднє управління ними.

Перелік і кількість об’єктів, які повинні знаходитися в державній власності не має єдиного тлумачення. На думку вчених, що займаються цією проблемою, приналежність тих чи інших об’єктів до державної власності – це одне із ключових і найбільш складних питань в теорії економічної діяльності сучасної держави. В цьому плані в зарубіжній економічній літературі найкращим чином обґрунтована приналежність до державної власності тільки двох видів благ: суто суспільних товарів і природних монополій. Але навіть відносно цих благ не завжди існують однозначні думки.

В якості критерію при виявленні суспільних благ, як правило, визначальну роль відіграє економічна доцільність. Однак, при врахуванні даного критерію не завжди можуть бути використані чіткі економічні розрахунки і часто домінують оціночні судження. В результаті одні і ті ж об’єкти і блага в одних країнах можуть знаходитись у сфері приватної власності, тоді як в інших – в державній власності. При цьому слід відмітити, що з часом може бути здійснена їх переоцінка. Саме тому, навіть за твердженням зарубіжних вчених, оптимальний розмір державного сектору наукою не визначений.

В середньому питома вага державного сектора в розвинутих країнах Європи коливається в межах від 10 до 25%. А в економіці США, взагалі цей показник складає всього 3% ВВП країни. В економіці України, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, питома вага державного сектора економіки складає вже також всього 10,3% [1].

В той же час нерозвиненість державної власності в США не є доказом слабкого впливу держави на економіку. В даному випадку відсутність державної власності перекривається сильним за впливом державним регулюванням. Причому, такому регулюванню підпадають в першу чергу саме ті галузі і підприємства, які в інших країнах є об’єктами державної власності: виробництво і розподіл електроенергії, газу і нафти, комунальне господарство, повітряні лінії, залізні дороги, охорона здоров’я, екологія і т.п. В результаті комплекс галузей і підприємств американської економіки, які безпосередньо контролюються державою, в цілому виробляють біля 23% ВВП. Наведені дані вказують на те, що держава в різних країнах світу через власність або державне регулювання намагається контролювати одні і ті ж об’єкти економіки.

Згідно до теорії державного регулювання, роль держави в сучасній ринковій економіці полягає, перш за все, у встановленні правових норм для всієї економічної діяльності в країні і втручання держави в економіку там, де ринки не спроможні ефективно і справедливо, з точки зору суспільства, розподіляти доходи, ресурси і товари. В результаті ступінь впливу держави, а відповідно, і розміри державної власності, будуть залежати від конкретних умов і показників функціонування національної економіки. Тому, щоб ефективно виконувати свої функції, держава не обов’язково повинна бути власником всього майна, що знаходиться на території країни. Встановлення державної власності на окремі об’єкти загальнонародного надбання виступає лише в якості крайньої міри, коли вже всі інші способи контролю над ними не є ефективними. Тому державна власність в певних пропорціях може бути замінена цілеспрямованим державним регулюванням, і навпаки.

У відповідності з функціями, які повинна виконувати держава, в її власності можуть знаходитись об’єкти різного призначення, які умовно можна поділити на наступні групи:

1 – об’єкти, необхідні для забезпечення виконання державою своїх функцій. В цьому плані, знаходження в державній власності центрального банку, майна збройних сил країни і деяких інших об’єктів стратегічного призначення ні в кого не викликає сумніву;

2 – об’єкти, які виступають в якості доповнення приватно-підприємницьких структур. Це деякі об’єкти як виробничої (шляхи, телекомунікаційні та енергетичні системи та ін.), так і ринкової інфраструктури (біржі, інвестиційні компанії, страхові компанії та ін.);

3 – об’єкти, здатні замінити в окремих галузях економіки взагалі відсутні приватно-підприємницькі структури, або такі, які не можуть забезпечити їх ефективну експлуатацію (об’єкти, з функціонуванням яких пов’язана поява зовнішніх ефектів, виробництво суспільних благ, природні монополії);

4 – об’єкти соціальної інфраструктури.

Разом з тим прийнято вважати, що державна власність функціонує з меншою економічною ефективністю, ніж інші форми власності. Така тенденція в більшій мірі відноситься до об’єктів державної власності, які задіяні безпосередньо у сфері господарської діяльності. З одного боку, це пов’язано з функціонуванням державної власності в сферах, де можливості ринку обмежені і не висока мотивація до праці. З іншого боку – ефективність державної власності, яку правило, нижче і в галузях з високо конкурентним ринковим механізмом із-за знеособленості власника і втрати підприємством ринкової орієнтації.

Таким чином, в сучасній ринковій економіці не обов’язково, щоб держава була власником великої кількості майна в країні. Головне, щоб держава виконувала свої функції ефективно і функціонування всіх об’єктів власності було спрямовано на задоволення зростаючих потреб людей і суспільства в цілому.

Література:

1. http://www.me.gov.ua/ – офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.