Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Пакуліна А.А.

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Реформування організаційно-економічного механізму

територіальної системи охорони здоров’я в сучасних

умовах розвитку ринку

Територіальна система охорони здоров’я являє собою сукупність підприємств і організацій соціальної інфраструктури, метою діяльності яких є організація та забезпечення доступного медичного обслуговування населення. Організаційно-економічний механізм забезпечення охорони здоров’я населення – сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ним форм і методів з метою покращення здоров’я населення.

Ринкова система не забезпечує достатньої кількості ресурсів для розвитку галузі охорони здоров’я, послуги якої мають значні соціальні ефекти та вигоди для всього суспільства.

Уряди мають змогу вирішувати проблему нестачі ресурсів для потреб розвитку цієї галузі, спираючись на три основні варіанти:

– субсидії споживачам на цільових засадах, які збільшують ринковий попит на послуги виробників медичних послуг;

– субсидії виробникам медичних послуг, які призводять до зростання їх пропозиції;

– установлення державної власності на засоби виробництва медичних послуг і державне фінансування та управління відповідними установами.

Реалізація будь-якого із цих варіантів залежить від конкретної практики державного регулювання соціальних відносин у країні. У свою чергу, ця практика призводить до виникнення специфіки механізмів функціонування сфери охорони здоров’я. Попри всю специфіку, важливим є те, що в соціально орієнтованій ринковій економіці вона не існує лише за рахунок коштів бюджетів різних рівнів державного управління. Тобто у цьому механізмові є як елементи ринкової, так і елементи нормативної економіки, їх співвідношення може бути різним. Саме це дозволяє стверджувати: намагання лише за рахунок коштів державного бюджету забезпечити потреби населення в послугах установ охорони здоров’я в повному обсязі приречені на невдачу. Певною мірою, вирішити цю проблему в державі в цілому можливо за умови налагодження дієвих механізмів медичного страхування.

Єдиним засобом установлення рівноваги між нереальними сьогодні конституційними гарантіями з надання медичної допомоги та їх фінансовим забезпеченням є законодавче визначення і затвердження обсягу та стандартів якості безоплатних медико-санітарних послуг, здійснене на основі загальноприйнятих схем лікувально-діагностичного і реабілітаційного процесу та середньостатистичних даних щодо вартості окремих видів медичної допомоги достатньо високого технологічного рівня. З метою соціального захисту населення від можливого зменшення доступності медичного обслуговування внаслідок обмеження кола безоплатних послуг слід: дотримуватися затверджених стандартів фінансування галузі; заборонити необґрунтоване скорочення існуючої мережі державних та комунальних закладів охорони здоров'я, особливо в сільській місцевості; впровадити нормативно-правові механізми захисту прав громадян на доступну медичну допомогу, державний і суспільний контроль за цільовим витрачанням ресурсів сфери охорони здоров'я.

Основними напрямками вирішення проблеми нестачі ресурсів для потреб розвитку інфраструктури охорони здоров’я є: субсидії споживачам на цільових засадах, які збільшують ринковий попит на послуги виробників медичних послуг; субсидії виробникам медичних послуг, які приводять до зростання їх пропозиції; установлення державної власності на засоби виробництва медичних послуг і державне фінансування та управління відповідними установами.

Основні заходи реформування організаційно-економічного механізму забезпечення охорони здоров’я в сучасних умовах розвитку ринку такі: покращення нормативно-правової бази функціонування; впровадження системи медичного страхування, що складатиметься з обов’язкового і добровільного компонентів; реструктуризація з наданням переваги менш ресурсозатратним, а відтак ефективнішим ланкам (зокрема, амбулаторно-поліклінічній), розвиток технічно і технологічно досконаліших видів обслуговування та послуг; застосування дієвих механізмів фінансування, в тому числі оптимізація розподілу і витрачання бюджетних коштів, залучення позабюджетних джерел фінансування; зміцнення потенціалу майбутнього розвитку через збереження системоутворювальних елементів і складових, поліпшення територіальної організації мережі об’єктів охорони здоров’я, інфраструктурного та кадрового забезпечення галузі на підставі спеціально розроблених механізмів їх послідовного вдосконалення.

Особливості демографічної ситуації та стану здоров’я населення, соціально-економічні зміни, нові вимоги до якості та обсягів медичної допомоги, що вже давно перетворилися на невід’ємний компонент здорового способу життя громадян постіндустріальних держав, мають отримати адекватне відображення в пріоритетних напрямках соціальної політики України. До них доцільно включити послідовну реалізацію конституційних гарантій медичної допомоги, поліпшення доступності послуг для всіх верств шляхом перебудови сфери охорони здоров’я відповідно до її сучасних економічних засад та передових технологій, спрямованої на забезпечення належних кількісних і якісних характеристик медичного обслуговування, а також максимальної ефективності використання ресурсного потенціалу. Стратегічним напрямком розвитку менеджменту вітчизняної галузі охорони здоров’я, згідно із сучасними світовими тенденціями і вимогами соціальної ринкової економіки до якості життєдіяльності особи, має бути створення ефективної моделі управління процесами відтворення здоров’я індивіда та всього суспільства, посилення позицій санології як охорони здоров’я повністю фізично і психічно дієздатних людей, активне впровадження ідей здорового способу життя.

Використання розробленого нами методичного підходу до моделювання територіальної системи охорони здоров’я дозволить поліпшити планування довгострокового соціального розвитку, аналітичну роботу економічних служб, наукову обґрунтованість прогнозів і стратегії розвитку соціальної інфраструктури.