Студентка Логойда О.В.

Дніпропетровська ДерЖавна фінансова академія

Вдосконалення системи управління кредитним ризиком банку

Банківські ризики стали на сьогоднішній день невід’ємною складовою практичної діяльності будь-якого банку. Мінливе фінансово-економічне середовище, що викликає коливання на фінансових ринках та ринках банківських послуг, зниження платоспроможності позичальників, помилки у правових аспектах діяльності банків, неправильно сформовані стратегії банків – все це є постійними загрозами нормальному функціонуванню банківських установ та поступової втрати ними своєї фінансової стійкості.

При здійсненні кредитних операцій банки намагаються мати справи з надійними клієнтами, проводити менш ризикові кредитні операції, по яких, зрозуміло, і менший прибуток, ніж за операціями з підвищеним рівнем ризику. Тому метою банку є забезпечення при проведенні кредитних операцій рівноваги між обережністю і ризикованістю раціонального розподілу ризиків і недопущення їх надмірної концентрації на якомусь одному рівні.

До факторів утворення кредитного ризику належать: значний обсяг кредитів, наданих вузькій групі позичальників або галузей, тобто концентрація кредитної діяльності комерційних банків у якому-небудь сегменті економіки; часта зміна кредитної політики; висока частка кредитів, що видана позичальникам, які мають певні фінансові труднощі; концентрація діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних для банку сферах діяльності; зростання частки нових позичальників; надмірна довіра до забезпечення кредитів; незадовільна диверсифікація кредитного ризику; високий рівень негативно класифікованих активів; агресивне розширення обсягів кредитування щодо структури, термінів, рівня зростання або способів розрахунків; зростання відношення кредитів і кредитних зобов'язань до регулятивного капіталу і загальних активів банку; відсутність адекватної або достатньої інформації для аналізу та розуміння параметрів кредитного ризику; неправильне відображення внутрішніми рейтингами класифікації якості кредитного портфеля, недоліки в методології розрахунку резервів під можливі втрати по активних операціях: наявність великої кількості виключень з належних процедур і практики здійснення активних операцій та ін.

Найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надійними і перевіреним позичальниками. Але повністю уникнути ризику у кредитній справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо і головною метою постає мінімізація ризику. Банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, раціонально і виважено оперуючи капіталом у даному секторі активної діяльності. Це дозволить банківській структурі не звужувати сферу своєї діяльності та бути гідним конкурентом у системі фінансових посередників.

Для того, щоб ризик-менеджмент став результативним інструментом, в банку повинна існувати ефективна система управління кредитними ризиками, яка має вирішувати такі завдання: формування характеристики стану позичальника; зменшення частки проблемних кредитів; обґрунтованість умов угод і прийнятих рішень про кредитування; збільшення конкурентних переваг за рахунок підвищення якості кредитного портфеля; можливість постійного контролю за станом портфеля; збільшення дисципліни й скорочення тимчасових втрат за рахунок стандартизації та автоматизації; можливість для постійного моніторингу і своєчасної реакції на проблеми, що виникають у клієнта.

Основні методи управління кредитним ризиком можна поділити на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2)методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать: аналіз привабливості проекту; оцінка кредитоспроможності позичальника; структурування кредиту; оформлення кредитного договору; кредитний моніторинг. До другої групи методів належать: диверсифікація; лімітування; створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками, так і за умовами діяльності. Розрізняють три види диверсифікації: галузеву, географічну та портфельну. Метод диверсифікації потрібно застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна. Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Підвищення ефективності системи лімітування як засобу управління кредитним портфелем банку має передбачати наявність у кожної банківської установи достатньо розвинутої системи лімітів, адекватної як функціональній структурі банку, так і сучасним реаліям ринку банківських послуг в Україні.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Основною метою політики банку щодо управління кредитним ризиком є забезпечення стабільної, надійної, прибуткової діяльності банку на довгострокову перспективу, запобігання втраті капіталу через кредитний ризик, удосконалення системи управління ризиками з урахуванням законодавчих та нормативних актів, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на його діяльність.

Удосконалення управління кредитним ризиком банку можна здійснити, запровадивши наступні заходи :

1. В обов’язковому порядку проводити оцінку ризику банківського продукту. 2. Здійснювати оцінку та моніторинг індивідуального кредитного ризику. З метою недопущення збитків банку через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка та моніторинг індивідуального кредитного ризику повинні проводитися за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, шляхом: якісного та кількісного аналізу фінансового стану (в т. ч. платоспроможності) позичальників фізичних осіб, юридичних осіб, банків-контрагентів (із застосуванням скорингових систем оцінки); аналізу ефективності та перспектив реалізації кредитного проекту (торгове фінансування, фінансування інвестиційних проектів); оцінки рівня забезпечення.

3. Є доцільним проведення оцінки та моніторингу ризиків забезпечення.

4. Проводити оцінку та моніторинг портфельного кредитного ризику. З метою оцінки та моніторингу портфельного кредитного ризику банку щомісячно здійснювати: аналіз концентрації кредитної діяльності банку по об’єктам вкладеньНа основі здійсненого моніторингу слід розробляти заходи щодо забезпечення диверсифікації ризиків кредитного портфелю, які подаються на розгляд кредитно-інвестиційного комітету банку.

Висновки. Кредитні ризики несуть в собі найбільшу небезпеку для комерційних банків у контексті забезпечення та збереження їх фінансової стійкості, тому впровадження нових, більш ефективних методів оцінки, управління, а відтак, попередження кредитних ризиків має стати пріоритетним напрямком розвитку банківської системи у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Барановський О. Сьогодення світового ринку банківських послуг // Вісник НБУ. – 2012. – №4 (квітень). – С. 18 – 23. 2. Бугель Ю. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем / Ю.Бугель // Галицький економічний вісник. – 2010. – №2(27). – С.157 – 163. 3.Буднік М.М., Кириченко Г.В. Удосконалення системи управління ризиками кредитних операцій комерційного банку // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/9_NND_2013/Economics/3_132247. doc.htm 4.Д’яконов К.М. Концептуальні засади удосконалення механізму управління кредитним ризиком банку // Финансы, учёт, банки. – 2010. – Вип.1(16). – С. 164 – 171. 5.Косова Т.Д., Поздняков Є.М. Система управління кредитними ризиками банку // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://trade.donduet.edu.ua/download/2013/35/Kosova.pdf. 6. Стешенко О.Д., Нікітенко А.П. Управління кредитним ризиком комерційного банку // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2013. – № 42. – С. 327 – 330. 7. Шульга Л.В., Землячова О.А. Управління кредитним ризиком // Збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 1(8) Частина І. – С. 98 – 104. 8.Шульженко Г.М. Управління кредитним ризиком у контексті забезпечення та збереження фінансової стійкості комерційних банків // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи в Україні. – 2012. – Вип.36. – С. 311 – 318.