Цибанюк Олександра Олександрівна

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Фізичне виховання населення Румунії в контексті нормативно-правової бази (1921-1939)

В умовах державотворення в Україні докорінно переглядаються концептуальні та методологічні засади розвитку теорії й практики фізичного виховання сучасних школярів. Загальноосвітня школа поступово відходить від ізоляції фізкультури як навчальної дисципліни, унеможливлюючи її підміну в загальному комплексі з іншими предметами. Відповідно до цього актуальним стає вивчення досвіду проведення занять фізкультури в різні історичні періоди розвитку загальноосвітньої школи в Україні.

Означене положення стосується й історії розвитку освіти на Буковині загалом. Результатом поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні розпалась імперія, до складу якої входила чимала кількість українських земель, зокрема Північна Буковина, яка з 9 грудня 1918 року увійшла в склад королівської Румунії. Саме тому цікавим для нас є розвиток законодавчої бази системи фізичного виховання країни.

Окремі аспекти розвитку території та практики фізичного виховання школярів у Буковинському регіоні періоду Австро-угорської імперії вивчає Н. Гнесь. Фізичну культуру і спорт у контексті розвитку освіти радянської доби вивчали М. Гонжа, І. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Руснак та ін..; умови впровадження фізичної культури в навчально-виховний процес школи аналізували А. Вихрущ, Б. Ступарик, Д. Дринда, Д. Герцюк, Л.Деревяна, дидактичні аспекти означеної проблеми вивчали Т. Завгородня, В.Шулякевич, С. Вдович, І. Ковальчук та ін.

Показовим для нас є румунський Закон про Будинок народної культури від 3 листопада 1921 року, адже даний закон вперше затверджує створення державної установи культурного розвитку нації, зокрема фізичної культури.

Проаналізуємо за змістом першу статтю розділу 1 «Головні положення» даного закону, читаємо: «під головуванням Його Величності Принца Спадкоємця Румунії, створюється національна інституція культури і виховання народних мас з назвою «Будинок народної культури» [1].

Розділ другий чітко і докладно визначає загальну мету Будинку народної культури, враховуючи всі тодішні напрями культурного розвитку нації: розповсюдження культури в народі шляхом створення національного інституту культури і виховання народних мас [1].

Серед основних напрямків роботи Будинку культури визначається фізичне культура як складова частина культури: «Здійснювати фізичне і санітарне виховання, а також перед і після військову підготовку населення» [1].

Цікавим для нас є і система побудови Будинку народної культури: регламентовано створення центральної адміністрації, повітових Будинків культури та Клубів культури в кожному населеному пункті. В другому розділі визначено керівництво вищою культурною радою даного державного інституту. Показовими є наступні зобов’язання Вищої культурної ради організації серед інших: призначення керівника Бюро фізичного виховання і директорів центральної адміністрації; директорів повітових Будинків культури. Даний розділ регламентує впровадження щорічного генерального конгресу клубів і приватних товариств культури і виховання народу [1].

В статті 9 другого розділу даного закону визначено місце Національного бюро фізичного виховання, перед і після військової підготовки (НБФВ) в системі Будинку Народної культури: «НБФВ є складовою частиною центральної адміністрації Будинку народної культури і мас два управління: фізичного виховання та санітарної пропаганди» [1].

Десята стаття розділу III «Бюро фізичного виховання» наведеного закону визначає обов’язковість та безкоштовність фізичного виховання та перед і після військової підготовки (тут і надалі зберігаємо правопис) «для всіх синів країни з моменту завершення підготовчих курсів і до призову в армію» за умовою, що не продовжується навчання у середній школі.

Цікавим для дослідження є той факт, що в розділі визначена необхідність та терміновість створення спеціального закону про фізичне виховання, за нормами якого проводитиметься фізичне виховання нації взагалі і, зокрема, чоловіків після завершення служби в армії. Даним законом пропонується фізичне виховання для молоді після військової служби, у відповідних спеціалізованих групах, що будуть відповідати окремим завданням.

Інформативними, з нашого погляду, визначаємо наміри на державному рівні створити інститут фізичного виховання з метою підготовки професійних інструкторів з фізичного виховання. Вища культурна рада зобов’язується розробити регламент щодо даного питання.

Розділ ІV визначає статус, мету, шляхи створення, головування повітового Будинку культури, отже в тринадцятій статті читаємо: «У кожному повіті створюється повітовий будинок культури для виконання завдань будинку народної культури шляхом співпраці з існуючими народним культурними товариствами і створення клубів культури в тих населених пунктах, де не має закладів виховання народу.

Відповідно до чотирнадцятої статті закону від 1921 року очолює будинок культури повітова культурна рада, до складу якої входять: префект повіту, командир збройних сил регіону, голова суду, церковний голова, ректор університету (якщо існує) та директори середніх шкіл і прирівняних до них учбових закладів, шкільний інспектор, головний лікар та інженер, головний фінансист та 12 працівників культурної сфери [там само].

На наш погляд, суттєвою є 20 стаття в який визначена мета діяльності клубу культури, а саме: створення читальні, бібліотеки та лазні; обладнання спортивного майданчика, тиру та поля та ігор. Першочерговим завданням клубу культури визначено впровадження фізичного виховання на місцях, передбачено також відкриття зали для конференцій, лекцій, проведення музикальних заходів, демонстрування фільмів. Планувалось відкриття місцевих музеїв та кіосків для продажу населенню книг, журналів та різних видань.

В п’ятому розділі регламентовано фонди будинків народної культури: міністерські видатки, приватні надходження, пожертвування, надходження від діяльності культурно-економічних підприємств й інші кошти, визначені спеціальними законами. Наприклад, фонди клубів культури складалися з, крім перелічених, зборів з нагоди урочистостей та свят.

Заключні положення закону визначають статус Будинку народної культури як національної інституції, «що створена для виховання народних мас» [там само], регламентують перехід зобов’язань соціально-культурного спрямування від повітових та сільських шкільних комітетів до Клубів та Будинків культури, залишаючи шкільним комітетам нагляд і забезпечення діяльності шкіл, а також за предметами, пов’язаними з культурним вихованням в школі.

Набуття статусу юридичної особи культурними товариствами визначено (статті 30, 31) після отримання погодження від Будинку народної культури. Будинок народної культури контролює роботу кінотеатрів: «Жодний фільм не можна демонструвати в країні, якщо він не мас дозволу».

Ініціатором будь-яких святкових та громадських заходів у відповідності до положення другого абзацу статті 38 закону про працю та соціальний захист, визначені Будинок народної культури, повітові Будинки культури, Клуби культури.

Відповідно до 35 статті за відсутністю достатнього цивільного персоналу і до моменту його підготовки, військові, які отримали спеціальну освіту з фізичного виховання, можуть бути переведені на роботу в Будинок народної культури з дотриманням всіх прав, які надає їм активна армійська служба.

Стаття 36 закону від 1921 року чітко визначила: «Держава виділяє в кожному місті, селищі та селі земельні ділянки для будівництва клубів та обладнання спортивних майданчиків площадок для ігор». Законом визначена дата створення Будинку народної культури – 1 листопада 1921 року (стаття 40). Всі організації, що займалися культурним вихованням народу при міністерствах, переходять під єдине керівництво Будинку народної культури.

Показовим прикладом плідної діяльності новоствореного державного інституту визначаємо лист-звернення Будинку Народної Культури до міністерства освіти та оборони Румунії, підписаний обраним виконавчим директором полковником В.І. Бадулеску. З метою відродження нації, впровадження у повсякденне життя фізичного виховання населення, популяризації національного бюро з фізичного виховання як складової БНК, лист-звернення пропонує видання офіційного органу «Бюлетеню фізичного виховання». В листі наявне прохання до професіональних інструкторів, військових, лікарів про допомогу в організації журналу, фінансуванні та надання для друку наукових та методичних розробок.

Дирекція шкільної та позашкільної діяльності Міністерства освіти Румунії в офіційному листі за № 49011 від 8 червня 1921 року інформує генерального директора з питань державної освіти в м. Чернівцях про отримання примірника журналу про фізичне виховання «Джерело Енергії», затвердженого міністерством для рекомендації до обов’язкової підписки Дирекціям ліцеїв та міських шкіл на Буковині, «з проханням надіслати назву школи, яка підписалася, для регулярного надіслання журналу» [4].

В співпраці з міністерствами освіти та оборони триває активна робота щодо створення національного інституту фізичного виховання, покращення та реформування фізичного виховання в школах початкових, середніх, військових, сприяння розвитку спортивних товариств в країні, санітарної та військової підготовки [2]. Листування з дирекцією ліцею «Дмитрій Кантемир» примарії Кіцмань про виділення коштів для створення та обладнання спортивного залу протягом 1921-1924 рр. свідчить про забезпечення спортивним обладнанням шкіл, несистематичним [5].

Цікавим для розгляду є лист БНК від 10 червня 1922 року до префектів всіх рівнів для виділення територій для стадіонів та спортивних майданчиків для занять фізичним вихованням та спортом юнацтва та допризовної молоді від 18 років. Наголошується про обов’язковий щорічний звіт щодо організації, впорядкування та обладнання будь-якого місця для занять: залу, майданчика, стадіону [3].

Цікавим для нас є розвиток законодавчої бази системи фізичного виховання нашої країни, зокрема на Буковині досліджуваного періоду. Адже проаналізувавши закони, регламентуючих організацію фізичного виховання населення, визначаємо, що закон про Будинок культури від 3 листопада 1921 року є логічним продовженням інструкцій міністерства освіти 1919 року, де визначена необхідність та терміновість створення спеціального закону про фізичне виховання, норм за якими проводитиметься фізичне виховання нації взагалі і, наміри на державному рівні створити інститут фізичного виховання з метою підготовки професійних інструкторів з фізичного виховання.

Подальші дослідження полягають у поглибленому вивченні та аналізі основних законів, регламентуючих організацію фізичного виховання населення.

Література

1. Hamangiu C. Lege pentru casa cultural poporului din 3 noembrie 1921/ C. Hamangiu // Codul General al Romaniei. Legu uzuale. Vol. IX-X. Bucuresti, Editura “Universala” Alcalau and Co. – Р. 1210-1215.

2. Державний архів Чернівецької області (ДАЧО). – Ф. 16. – Префектура Кицманского повита. – Оп. 3. – ед. хр. 25.

3. Державний архів Чернівецької області (ДАЧО) . – Ф. 43. – Примария города Черновцы (Primăria oraşului Cernăuţi). – Оп. 1. – ед.хр. 8752.

4. ДАЧО. – Ф. 43. – Примария города Черновцы (Primăria oraşului Cernăuţi). – Оп. 1. – ед. хр. 1808.

5. ДАЧО. – Ф. 213. – Четырнадцатый окружной школьний инспекторат Буковины (Inspectoratul şcolar regional XIV al Bucovinei). – Оп. 1. – ед. хр. 988.