Філологічні науки/ Українська мова та література

К. філол. н. Дубініна В.О.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Літературно-критична рецепція творчості Бориса Тенети

Критична оцінка творчості будь-якого письменника є важливим елементом усвідомлення специфіки, естетичної своєрідності та мистецької вартості його художнього доробку. Р. Гром’як зазначає, що „в основі літературно-художньої критики лежить естетичне сприймання творів мистецтва, в процесі якого зароджується ембріон естетичної оцінки, а цей процес супроводжується яскравим естетичним почуттям-переживанням” [3, с. 9]. Але окрім ідейно-естетичної оцінки творів, літературна критика, на думку О. Галича, має „показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні й негативні якості” [2, с. 12].

Важливими для об’єктивного відтворення ролі й значення постаті Б. Тенети в історії української літератури є літературно-критичні й довідкові матеріали, що виходили у 20–30-х роках ХХ ст. Значне місце серед них посіло надруковане в 1928 році двотомне енциклопедійно-довідкове видання „Десять років української літератури (1917–1927)” [8]. Біографічна довідка про Б. Тенету містить важливі відомості про місце народження, початок літературної діяльності, участь письменника в літературній організації „МАРС”. Подана інформація дозволяє визначити, що на момент видання покажчика, Б. Тенета вже мав результати в літературній діяльності. Письменник заявив про себе як автора поетичних і прозових творів. Видана збірка прози „Листи з Криму”, чимала кількість творів, надрукованих у періодичних виданнях, свідчать про інтенсивність творчої діяльності письменника, а рецензії І. Лакизи, Г. Костюка, О. Травня, А. Музички та ін. – про інтерес критиків до творчості Б. Тенети.

Перша збірка „Листи з Криму” (1927) викликала неоднозначні думки критиків, але про автора почали говорити як перспективного митця, який лише шукає свій шлях у літературі. На думку І. Лакизи, „Збірці можна багато чого закинути, але її не можна назвати бездарною: в усій ній відчувається якась гострота, вона нагадує про якісь питання, що хвилюють письменника та що йому трудно ще їх передати лірикою” [6, с. 132].

Г. Костюк у рецензії на дебютну збірку вказував на недоліки щодо персонажів і тематики творів. „Персонаж і тематика її дуже одноманітні, а інколи надто поверхові. <…> Ніяких широких питань громадського порядку автор не ставив і не пробував ставити. Все будувалось на ґрунті психо-індивідуалістичному. І поруч з цією одноманітністю щодо тематики та персонажів, сила стилістичних та мовних огріхів, що у великій мірі знецінювали художню вартість збірки” [5, с. 175]. Проте Г. Костюк наголошує й на досягненнях письменника: „не можна було відмовити авторові гострого спостережливого ока, чималого емоційного напруження, сміливого молодечого розгону думки та намагання за всяку ціну піти власним шляхом” [5, с. 175].

Повість „Гармонія і свинушник” (1928) також викликала суперечливі думки критиків, адже не відповідала вимогам тогочасної ідеології. Замість позитивного змалювання „прогресивних” ідей комсомолу, автор засвідчив його моральний занепад та деградацію загальнолюдських цінностей. І. Лакиза оцінив повість досить однобічно, побачивши в ній викривлене сприйняття життя комсомольської молоді, яку цікавить лише задоволення власних фізіологічних потреб. Серед широкого кола проблем, до яких звертається Б. Тенета в повісті, критик побачив лише одну. „Письменник <…> спинив свою увагу на надто гострій і цікавій проблемі – проблемі статі” [7, с. 180–181]. На нашу думку, така характеристика твору свідчить про його поверхове прочитання. Аналізуючи твір, Г. Костюк акцентував увагу на тому, що Б. Тенета „вперше в нашій пожовтневій літературі сміливо поставив вірну в своїй основі проблему гармонії нової людини, нового побуту й життя поруч з потворними рештками старого з свинюшником, що настирливо вклинюється в нове оточення” [5, с. 176].

Рецензуючи другу книгу, критики наголошували на нечіткості сюжету, неточній розробці персонажів. „У повісті страшенне накопичення сирового матеріалу, зовсім художньо не опрацьованого, психологічне переживання героїв не скрізь умотивовано й часто-густо механічно сполучено, багато зайвої примітивної філософії та лірики. Це розпорошує увагу читача, не дає йому змоги схопити центральне, типове, характерне в повісті” [7, с. 182].

Незважаючи на критичні зауваження, Г. Костюк писав, що „як проблема, як задум у цілому – повість цікава й громадськи актуальна” [5, с. 176]. Натомість І. Лакиза робить висновок, що „повість видрукувано рано – вона ще вимагала серйозного художнього опрацювання” [7, с. 183].

У третій збірці „Десята секунда” (1929) автор відходить „від «вузького кола власних найінтимніших переживань», від індивідуалістичного самозаглиблення до широкої соціальної тематики” [5, с. 176]. Лише останній твір збірки „Прийшла пора” „як способом оформлення, так і психологічною настановою несподівано повертає автора до його першої книжки з її інтимними, індивідуалістичними переживаннями” [5, с. 176]. Цієї ж думки дотримується О. Травень, підкреслюючи негативне ставлення до обраної автором тематики: „Тема оповідання «Прийшла пора» є одна з тих старих тем, що їх на всі лади пережовують письменники із зниженим інтересом до соціальної тематики, до соціальних проблем, письменники, для яких особисте, індивідуально-біологічне становить головний і самодостатній інтерес. Цю тематику вподобав і Б. Тенета, особливо у збірці – «Листи з Криму», де вона посідала домінантне місце. Це – тематика любовної психо-фізіології” [11, с. 134].

Наступні збірки „В бою” (1931) та „Будні” (1934) засвідчили певні зміни в художньому світосприйнятті письменника. У збірках з’являється проза соціально заідеологізованої тематики („Будні”, „Портрет невідомого”), а також помітне місце посідають твори, у яких описані події громадянської війни („Ковалі”, „В бою”, „Десята секунда” та ін.). І лише зрідка з’являються оповідання, що сповнені душевних переживань і глибоких почуттів, серед них „Оксана” зі збірки „В бою”, „Син” і „Любов” зі збірки „Будні”.

Не залишилася непоміченою критиками й поетична творчість Б. Тенети, яка була представлена кількома віршами, надрукованими в періодичних виданнях. Аналізуючи українську журнальну лірику 1926 року, А. Музичка відзначає звернення Б. Тенети-поета до екзистенціальних проблем, пов’язаних з урбанізаційними процесами в Україні. У вірші „Немає слів” критик знаходить „Верхарнівські тони” в тому, що письменник „співає гімн лякові й жахові перед містом” [10, с. 180]. А. Музичка наголошує на невиправданому песимізмі лірики Б. Тенети, бо „немає ще від чого”. Критик визначає сум за минулим, переживання, сум’яття, розчарування тощо – домінантними мотивами в поезії письменника: „Тужить Б. Тенета <…> за далеким дитячим сном („Я не можу спокійно спати”)” [10, с. 184].

Аналіз рецензій збірок Б. Тенети 1920–1930-х років дозволяє зазначити, що сучасні авторові критики не змогли об’єктивно проаналізувати творчість письменника. Через ідеологічну заангажованість, поверхове прочитання аналіз творів виявився неґрунтовним та, у деяких випадках, однобоким. Жоден з критиків не звернув увагу на імпресіоністську забарвленість творів Б. Тенети, особливо чітко окреслену в перших книгах письменника „Листи з Криму” та „Гармонія і свинушник”, а також окремих творах з наступних збірок. Навпаки, деяка розпорошеність, мозаїчність у змалюванні подій визначалися критиками як суттєвий недолік. На думку І. Лакизи, „оповідання не виблискують стрункістю сюжетів, немає в них і стилістичної завершеності, портрети героїв мало опрацьовано, не досить детально проаналізовано їх переживання” [6, с. 132]. Критики не звернули увагу також на оригінальне й самобутнє змалювання стану душі персонажів, їхні стосунки із собою, оточуючими та зовнішнім середовищем, на яскраву художню образність текстів письменника.

Отже, у літературно-критичному дискурсі 20–30-х років ХХ ст. творчість Б. Тенети не залишилася непоміченою, але широкого інтересу не викликала. Зважаючи на тогочасну ідеологію, критики вимагали від письменника „глибше прозирати в соціальну природу людини” [11, с. 136], а його цікавили найменші порухи душі. При цьому твори соціальної тематики „Люди”, „Будні” отримували більш позитивні відгуки.

Побратим по літературному об’єднанню „Ланка”-МАРС Б. Антоненко-Давидович уважав, що прозовий хист Б. Тенети був значно слабший за поетичний. У своїй статті „Нездійснена поезія”, уміщеній у книзі спогадів „Здалека й зблизька”, він зазначав, що „зміст його прозових творів я пригадую тепер собі досить туманно, а от багато віршів його знаю напам’ять” [1, с. 170]. Проте Б. Тенета намагався розвивати саме прозовий напрям своєї творчості, а на свої вірші дивився як на щось інтимне, занадто „своє”, де лише самому собі можна сказати щиру правду [1, с. 169–173].

Після смерті Б. Тенети ані прозові, ані поетичні твори письменника не видавалися. Більше того, його ім’я було викреслене з літературного контексту 20–30-х років ХХ ст. До біобібліографічного довідника „Словник української літератури. Письменники Радянської України” Л. Хінкулова, що вийшов у 1948 році, ім’я письменника не було включено. Лише після видання у 1965 році п’ятого тому біобібліографічного словника „Українські письменники” та десятитомної Енциклопедії Українознавства за редакцією В. Кубійовича, де у восьмому томі вміщена коротка довідка про Б. Тенету, читачі змогли дізнатися про існування письменника.

За радянських часів творчість Б. Тенети згадують лише в підручнику з історії української літератури за редакцією С. Крижанівського. В аналізі оповідання „Голод” („Безробітний”) обстоювалася думка про те, що для творів Б. Тенети характерні „вияви того сірого, повзучого, нудотливого натуралізму, який породжувався звуженим і одностороннім баченням життя, фіксацією уваги переважно на його тіньових сторонах, без спроби накреслити будь-яке позитивне розв’язання порушених проблем” [4, с. 273].

За період незалежності в Україні з’явилося чимало наукових розвідок, у яких досліджений літературний процес 20–30-х років ХХ ст. Аналізу імпресіоністських тенденцій прозового дискурсу першої третини минулого століття присвячені праці В. Агеєвої „Українська імпресіоністична проза” (1994), Т. Гундорової „ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація” (1997, 2009), С. Журби „Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття” (2000), Ю. Кузнецова „Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. (Проблеми естетики і поетики)” (1995) та ін. Проте ім’я Б. Тенети в цих розвідках взагалі не згадують, лише в монографії Р. Мовчан „Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі” (2008) Б. Тенета згадується в контексті „Ланки”-МАРСу та представлений аналіз його новели „Місто” як зразок міського екзистенційного топосу.

Першими кроками до повернення ім’я Б. Тенети в контекст української літератури 20–30-х років ХХ ст. стали праці В. Мельника та М. Чабана. У 1991 році вийшла збірка „З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій”, де вперше названо українських письменників, які загинули за часів сталінського режиму. Серед інших уміщено статтю В. Мельника, присвячену біографічним відомостям про Б. Тенету.

Окрім біографії, В. Мельник звертається й до літературознавчого аналізу творів Б. Тенети. У 1993 році в журналі „Слово і час” надрукована його стаття „Мене не розстріляють, я не дамся…”, де автор подає коротку біографічну довідку, спогади сучасників та аналізує творчий доробок письменника. Він уперше звернув увагу, що оповідання, зібрані у збірці Б. Тенети „Листи з Криму”, написані „у тому романтичному, лірико-імпресіоністичному ключі, що переважав тоді у багатьох молодих прозаїків. Це були швидше етюди. Але в них помітно окреслювалося прагнення Б. Тенети до психологічного розкриття характерів, навіть на такій малій площі” [9, с. 15–16]. По-новому осмислює літературознавець і повість „Гармонія і свинушник”. Звертає увагу на те, що „автор зосереджувався на осмисленні нової моралі через таку категорію взаємин, як сім’я: через розуміння її тим поколінням, яке прийшло з плацдарму революції романтично зводити нове суспільство і переконалося, що гучні гасла і реальне життя є далекими від тотожності” [9, с. 16].

Аналізуючи оповідання „Будні” та його розширений варіант – повість „Дні”, В. Мельник зауважував, що емоційна натура письменника гостро реагувала на суспільні події, які на той час відбувалися в Україні, і вони, мабуть, надто пригнітили творчий потенціал письменника: „Б. Тенета з його емоційною натурою не міг не реагувати гостро й болісно на такі події. Він відходить од ліричності й орнаментальності, що частково відчувалися у повісті, шукає себе в заземленій реалістичній прозі” [9, с. 17].

Дослідник М. Чабан відкрив чимало раніше не відомих біографічних відомостей про письменника. Він акцентує свою увагу на пошуку матеріалів в архівах та музеях Дніпропетровська, збирає спогади людей, які добре пам’ятали Б. Тенету, серед них Василь Сокіл, Анатолій Скривцев, сестри Таїсія і Тетяна Коваленко, дружина Г. Косинки Т. Мороз-Стрілець. Результатом його праці став вихід у 1994 році книги нарисів „З любові і муки…”, де окремий розділ „Судилося жити й згинути мені” розкриває невідомі сторінки життя Б. Тенети.

У 1998 році вийшло двотомне видання „Історії української літератури ХХ століття” за редакцією В. Дончика, де вміщено інформацію про життєвий і творчий шлях Б. Тенети. Це по суті передрук статті В. Мельника з журналу „Слово і час”.

У 2004 році в журналі „Січеслав” вийшла стаття М. Чабана „Закривавлене горло шепоче слова…”, у якій автор провів паралелі між прозою Б. Тенети та В. Підмогильного: „У ранній прозі Бориса Тенети відчувається вплив Валер’яна Підмогильного. Хоч цей вплив можна вважати обопільним: через два-три роки після новели «Місто» Тенети вийде друком роман «Місто» Підмогильного” [12, с. 131]. Беззаперечним є той факт, що під час творчого становлення будь-який автор перебуває під тиском різноманітних впливів, де не останню роль відіграють естетичні концепції творчості класиків та більш досвідчених письменників. До того ж були поширені міжтекстові сходження представників літоб’єднання „Ланка”–МАРС.

Наступною віхою в літературно-критичній оцінці творчості Б. Тенети стали дослідження В. Дмитренко. Спочатку це були окремі статті, які потім трансформувалися в один з підрозділів монографії „Літературний дискурс «Ланки»–МАРСу першої третини ХХ століття”. В. Дмитренко розглядає доробок Б. Тенети в контексті творчості інших учасників літоб’єднання „Ланка”–МАРС. Головною стильовою домінантою творів Б. Тенети літературознавець уважає імпресіонізм, наголошуючи, що це стосується, насамперед, збірки „Листи з Криму”.

Одночасно з вищезгаданою працею з’являються поодинокі студії, де дослідники літератури звертаються до творчості Б. Тенети, знаходячи спільні риси з творами інших письменників. Такими є дослідження О. Бровко: монографія „Новела в структурі української прози: модифікації та функції” та стаття „Щоденник літературного досвіду як «текст у тексті» у прозі І. Ле та Б. Тенети”. Дослідниця аналізує вставну конструкцію в повісті „Гармонія і свинушник”, надаючи їй визначальної ролі для всього тексту повісті.

Ще одним дослідженням є стаття А. Печарського „Ілюзорна концепція Я-ідеалу в белетристиці Б. Тенети та І. Микитенка (жертви психопатичного «радянського соціоциду»)”. Літературознавець подає аналіз двох творів Б. Тенети „Гармонія і свинушник” та „Ненависть”, намагаючись знайти в них відголоски загальносуспільних проблем та власних переживань письменника. Автор статті наголошує на соціально-психологічній дезадаптації письменника, що проявилася й у самій творчості Б. Тенети. Аналізуючи поведінку Гната Власенка з оповідання „Ненависть” та героїв повісті „Гармонія і свинушник”, А. Печарський зазначає, що суїцидальна поведінка персонажів ґрунтується на світоглядній філософії „абсурду-життя” самого письменника.

Загалом статті й монографія В. Дмитренко, дослідження О. Бровко та А. Печарського – це спроба аналізу творчого доробку Б. Тенети в контексті свого часу. Науковці продовжили процес повернення письменника в контекст української літератури першої третини минулого століття.

Досліджень, присвячених визначенню жанрових особливостей, стильової специфіки, проблемно-тематичних домінант художнього доробку митця, на сьогодні обмаль. Можливо, це пояснюється тим, що творче надбання письменника (прозові та поетичні твори, спогади сучасників) залишається розпорошеним по збірках та періодичних виданнях, надрукованих ще в 20–30-х роках ХХ ст. Доступ до них обмежений через невелику кількість примірників, які збереглися до нашого часу. Але окремі твори з’являються в періодичних виданнях та антологіях. У журналі „Січеслав” (2004) були надруковані новела „Місто” та вірш „Ти сидиш в задимленій кімнаті”, у виданні „Шляхами пам’яті: Антологія поетичних творів, присвячених пам’яті митців Розстріляного відродження” (2009) уміщено вірш Б. Тенети „Є. Плужникові”, нашими зусиллями на сторінках журналу „Березіль” була надрукована новела „Idée fixe”, а також у газеті „Літературна Україна” вміщено інтерв’ю з дочкою письменника Таїті Борисівною, завдяки якому зникло чимало „білих плям” з біографії митця.

Отже, художній доробок Б. Тенети в літературно-критичній думці 20–30-х років XX ст. представлений переважно рецензіями збірок письменника та критичними статтями оглядового характеру, які виходили в періодичних виданнях. Але найбільш значним, на наш погляд, є вміщення довідки про Б. Тенету в покажчику „Десять років української літератури (1917–1927)”, подана інформація у якому стала ґрунтом для подальших досліджень. У радянський період про творчість письменника або не згадували, або подавали з численними ідеологічними штампами. Сучасний період рецепції характеризується переосмисленням творчих здобутків Б. Тенети, дослідники намагаються повернути митця в український літературний контекст як активного учасника літературного процесу 20–30-х років минулого століття.

Література:

1. Антоненко-Давидович Б. Здалека й зблизька : літературні силуети й критичні нариси / Б. Антоненко-Давидович. – К. : Рад. письменник, 1969. – 303 с.

2. Галич О. Теорія літератури : [підруч. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; [за наук. ред. О. Галича]. – [вид. 4-е, стер.]. – К. : Либідь, 2008. – 486 с.

3. Гром’як Р. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття) : [посіб. для студ. гуманітарних факульт. вищих навч. закладів]. – Тернопіль : Підручники і посібники, 1999. – 224 с.

4. Історія української літератури : у 8 т. – Т. 6 : Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917 – 1932) / Б. С. Буряк, А. О. Ковтуненко, Б. Л. Корсунська та ін. ; [відп. ред. С. А. Крижанівський]. – К. : Наук. думка, 1970. – 516 с.

5. Костюк Г. Крива прозаїка / Г. Костюк // Життя й революція. – 1929. – № 9. – С. 175–178.

6. Лакиза І. Б. Тенета „Гармонія і свинушник” / І. Лакиза // Життя й революція. – 1928. – № 3. – С. 180–183.

7. Лакиза І. Б. Тенета „Листи з Криму” / І. Лакиза // Життя й революція. – 1927. – № 4. – С. 131–132.

8. Лейтес О. Десять років української літератури (1917 – 1927) : Біобібліографічний покажчик / О. Лейтес, М. Яшек ; [ред. С. Пилипенко]. – К., 1928. – Т. 1. – 673 с.

9. Мельник В. „Мене не розстріляють, я не дамся…” / В. Мельник // Слово і час. – 1993. – № 6. – С. 15–18.

10. Музичка А. Журнальна українська лірика 1926 року / А. Музичка // Червоний шлях. –1927. – № 2. – С. 156–184.

11. Травень О. Б. Тенета Десята секунда. Книгоспілка. 1929 р. Стор. 222 / О. Травень // Критика. – 1929. – № 11. – С. 134–136.

12. Чабан М. Закривавлене горло шепоче слова… : [Борис Тенета – жертва „Розстріляного відродження”. 70-річчя Спілки письменників] / М. Чабан // Січеслав. – 2004. – № 1. – С. 130–133.