Саловарова Т.С.

Запорізький національний університет, Україна

Проблема співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права

Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права є однією з центральних у теорії міжнародного права. Вона здавна привертала увагу юристів різноманітних правових шкіл із багатьох країн. Проте перші спеціальні праці, присвячені питанню співвідношення цих правових порядків у міжнародно – правовій науці, з'явилися тільки наприкінці XIX ст. Відтоді проблема не втрачає своєї актуальності.

Дана тема стала предметом дослідження таких відомих сучасних юристів, теоретиків і практиків міжнародного права, як: І.П. Блішенка, М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, Д.Б. Левіна, І.І. Лукашука, Р.А. Мюллерсона, Г.І. Тункіна, Є.Т. Усенка, С.В. Черниченка.

Велику роль відіграють також праці класиків західної міжнародно – правової науки: Д. Анцилотті, Я. Броунлі, П. Гугенхейма, Р. Дженінгса, Г. Кельзена, Б. Конфорті, Г. Лаутерпахті, Ф. Моргенстерна, Л. Оппенгейма, Ж. Сселя, А. Фердросса, Дж. Фіцморіса та ін.

Загальновідомими є дві теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: монізм та дуалізм.

Суть моністичних концепцій, як це видно з їх назви, полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і внутрішньодержавне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому одні з прихильників цих концепцій виходять з примату (верховенства) внутрішньодержавного права, інші – з примату міжнародного права.

Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права чи ні, залежно від того, чи диктується це його інтересами».

В основу дуалістичного підходу покладено тезу про те, що міжнародне право і право національне є два різні правопорядки. Відзначаючи це, основоположник даного напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: « Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але й різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються».

На думку І.І. Лукашука, «найпоширенішою концепцією співвідношення міжнародного та національного права є, вочевидь, дуалістична, яка виходить з того, що між цими двома правовими системами не існує якогось підпорядкування, кожна діє у своїй сфері»[1].

Буроменський М.В. зазначає, що у сучасному світі найприйнятнішим із вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, що ґрунтується  на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому необхідно виходити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, котрий, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнародного та внутрішнього правопорядків. Останні не перебувають у ієрархічній залежності та тісно взаємодіють. Унаслідок цього виникають сфери спільного міжнародно-правового та національно – правового регулювання із безсумнівним приматом міжнародного права (щодо прав людини, деяких питань міжнародного морського права тощо). Водночас зберігаються галузі виключного міжнародно – правового та національно – правового регулювання[2].

Слід зазначити, що і міжнародне, і внутрішньодержавне право – дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. Об'єктивно немає примату однієї системи права над іншою, оскільки вони регулюють різні види соціальних відносин. Проте у зв'язку з тим, що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні свободи людини, сприяти плідній співпраці держав у різних сферах, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цілей та цінностей людства, держави можуть у своєму конституційному і поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права[3].

Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновок про те, що питання співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права є невизначеним, існує багато точок зору, що не дають конкретної відповіді на дане питання.

Література:

1. Лукашук И.И. Международное право в судах государств / И.И. Лукашук. – М., 1993. – С. 112.

2. Буроменський М.В. Міжнародне право. Навч. посіб. / М.В. Буроменський. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.

3. Тимченко Л.Д. Міжнародне право: Підручник / Л.Д. Тимченко, В.П. Кононенко. – К.: Знання, 2012. – 631 с.