Право /13. Міжнародне право

Натха А. О., Ведькал В.А.

Дніпропетровський національний університет ім.О.Гончара

м.Дніпропетровськ, Україна

Міграційно-трудові відносини України в системі міжнародно-правового регулювання

Сучасне міжнародне право є дуже об’ємним і складним комплексом історичних, доктринальних, юридичних і практичних положень, що характеризують, регулюють, коментують і в цілому визначають міжнародно-правові відносини у світовому співтоваристві.

У наш час до міжнародно-правового регулювання відносяться різні питання політичного, економічного, соціального, гуманітарного, військового, екологічного співробітництва держав, використання ними морського, повітряного, космічного простору.

Особливе місце в цьому співробітництві належить міжнародно- правовому регулюванню праці. Сутність міжнародно-правового регулювання праці становлять, насамперед ідеї правового захисту вищих цінностей суспільства й держави, а саме: прав і свобод людини, її честі й гідності у сфері праці. [1, с.49].

Упродовж останніх років міграційні процеси набувають сталого світового масштабу та потребують негайної уваги та регулятивних заходів. Ефективні методи управління процесами трудової міграції на державному рівні можуть бути корисні як для країни-донора робочої сили та країни-реципієнта, так і для самих заробітчан. Останнім часом світове співтовариство визнає, що максимальну ефективність методів впливу на міжнародні міграційні процеси можна досягти лише завдяки комплексному та збалансованому підходові до проблеми міграції шляхом регіонального та міжнародного співробітництва.

Демографічна та соціальна структура в промислово розвиненому світі створила потребу в робітниках та фахівцях з інших країн. Тому за останнє десятиліття спостерігається збільшення кількості країн походження та призначення трудової міграції. Трьома основними факторами, що продовжують сприяти трудовій міграції, є демографічні зміни та потреби ринку праці у багатьох промислово розвинених країнах, безробіття і наслідки кризи у менш розвинених країнах та встановлені міждержавні сімейні, культурні та історичні зв’язки. На сьогодні у світі нараховується від 150 до 200 млн. осіб, які мешкають за межами країни свого походження, із них приблизно 65% − мігранти. Ця цифра постійно зростає. [2, с.3]. У своїй щорічній доповіді Міжнародна організація праці зазначила, що на даний час кількість безробітних людей у світі складає 200 млн чол.. Таким чином, для багатьох людей трудова міграція може бути єдиним шляхом для вирішення проблем безробіття. ООН зазначає, що міграція є неминучим і потенційно вигідним компонентом сучасного життя кожної країни чи регіону світу. [3, с.9].

Україна бере активну участь у міжнародній міграції робочої сили, залишається країною-донором трудових мігрантів як для країн СНД, так і для ЄС. Трудова еміграція стала в нашій державі об’єктивною реальністю. Деякі експерти й дослідники називають Україну одним з найбільших донорів робочої сили в Європі. Сучасне геополітичне становище України робить її привабливою для транзитної міграції. В контексті глобальної інтеграції Україна посідає одне з провідних місць у рейтингу країн-донорів з постачання інтелектуальних, висококваліфікованих трудових ресурсів та некваліфікованих трудових мігрантів.

Інтелектуальна міграція є особливою загрозою соціально-економічного розвитку країни та сталого розвитку суспільства. Оскільки одним із важливих факторів економічного і соціального прогресу є формування наукових кадрів, нагромадження інтелектуального капіталу, збільшення науково-технічного потенціалу країни, збереження висококваліфікованих кадрів. [4, с.178]. Якщо раніше більшість мігрантів намагалися зберегти, бодай формально, трудові відносини в Україні, сприймаючи роботу за кордоном як вимушений і тимчасовий період у трудовому житті, то на сьогодні сформувався стійкий прошарок заробітчан, які розглядають трудову міграцію як основну діяльність і джерело доходу. Цілком імовірно, що більшість українців, які легально працюють у країнах зі значно вищими, ніж в Україні, заробітками, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування набуття статусу постійних жителів, залишаться там назавжди, принаймні до закінчення трудової кар’єри. Наприклад, Посольство України в Італії зазначало, що випадки возз’єднання сімей українців у цій країні почастішали. Цей процес ще більше активізувався у період світової кризи, оскільки ситуація в країнах перебування попри всі складнощі була сприятливішою, ніж в Україні. Певна частина заробітчан залишиться назавжди і в Росії. На думку російських учених, вона становитиме від 5 до 10 % працівників- мігрантів з України. Проте у разі збільшення розриву в рівні життя на користь Росії цей відсоток може підвищитися .

Досі в українському законодавстві не було визначено термін «трудовий мігрант», відповідно була заблокована можливість укладати двосторонні міжнародні угоди з іншими країнами світу щодо вирішення питань трудових мігрантів. З цієї причини трудові й соціальні права від 3,5 до 5 мільйонів українців, які працюють за кордоном, належним чином не захищені. І тільки 8 жовтня 2015 р. Верховна Рада України на пленарному засіданні ухвалила в першому читанні проект закону №2330 а «Про зовнішню трудову міграцію».

Законопроект закріплює основоположні права трудових мігрантів і їхніх родин – право на належні умови праці, на соціальне страхування і возз'єднання сімей. Окрім того, через укладення міждержавних договорів українська держава бере на себе зобов'язання сприяти захисту прав мігрантів на освіту і підтвердження результатів неформального навчання, сприяти задоволенню їхніх духовних, національно-культурних і мовних потреб. Ще одне завдання законодавчого акту – забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної трудовим мігрантам під час їхньої праці за кордоном.

Важливим чинником виконання цих та інших завдань може бути міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників-мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, наприклад медичних сестер, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених в їхньому працевлаштуванні; досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції; надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються.

Не дивлячись на те, що зараз у світі успішно здійснюється лібералізація міжнародних потоків товару, капіталу та інформації, прогрес у напрямку більш вільного пересування людей досягнути важче. Дійсно, вплив міграції на країни походження та призначення є спірним і держави більшою мірою занепокоєні втратити суверенітет у цьому питанні. Але слід враховувати те, що реалізація творчого потенціалу особистості, механізм її включення у виробничий процес значною мірою залежать від забезпечення кожній людині економічної та юридичної свободи, тобто можливості безперешкодно пересуватись у межах власної держави чи виїжджати за кордон у пошуках роботи, вільно розпоряджатися собою, продавати робочу силу на вигідних для себе умовах.

Литература:

1. World Migration Report 2011 Communicating Effectively About Migration /International Organization for Migration [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.iom.int.- с.49.

2.Звіт із світової міграція у 2010 році. Майбутнє міграції: Розбудова дієвості заради змін (основні положення)/ Представництво МОМ в Україні [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.iom.org.ua.- с.3.

3.Global Employment Trends 2012 /International Labour Organization [Електронний ресурс]. -Режим доступу: www.ilo.org. - с. 9.

4.Мирончук О. «Відплив інтелекту» як фактор конкурентоспроможності в глобалізованому світі// Дослідження міжнародної економіки: Зб. наук. пр. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2011. – № 2 (67). -с. 178-185.)