К. ю. н. Гладьо Ю.О.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Відступлення прав вимоги кредитора на підставі правочинів третім особам за законодавством України

Теоретичні неузгодженості щодо трактування поняття відступлення права вимоги породжують неузгодженості у використанні на практиці такої підстави набуття права вимоги як відступлення права вимоги на підставі правочину. Зокрема, це питання розглядалося у справі №32/527 Київським апеляційним судом. Проблема, що постала в цій справі полягала у необхідності встановлення: що є предметом договору, на підставі якого здійснювалося відступлення права вимоги – право вимоги чи заміна сторін у зобов’язанні? Суд прийшов до висновку, що предметом договору про відступлення права вимоги є не право вимоги кредитора до боржника, а є зміна кредитора у основному зобов’язанні [2]. Вбачається, що такий підхід не зовсім слушний. У цій ситуації потрібно розмежовувати правочин, на підставі якого здійснюється заміна кредитора у зобов’язанні та відступлення права вимоги як результат, що свідчить, про перехід права вимоги до нового кредитора, а, відповідно, про здійснену заміну сторони зобов’язання. У наведеному прикладі, предметом правочину, на підставі якого відступалося право вимоги, буде право вимоги як предмет, що передається від однієї особи до іншої. Заміна кредитора у зобов’язанні виступатиме наслідком вчиненого правочину.

Цесія може відбуватися як на підставі правочинів, які чітко передбачені законодавством України, так і інших правочинів, які йому не суперечать, адже ч. 1 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Правочини на підставі яких може передаватися право вимоги можуть бути оплатні та безоплатні та залежно від юридичної спрямованості на певний результат поділяються на: А) правочини, до яких застосовуються окремі положення договорів щодо передачі майна у власність (купівля-продаж, дарування, міна); Б) правочини щодо надання певних послуг (факторинг, комісія тощо); В) інші правочини (в т. ч. змішані договори, в силу ст. 6 ЦК України, контрагенти вправі укласти договір, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства України). Специфікою договорів щодо передачі майна у власність є те, що при цесії новий кредитор не набуває права власності на вимогу, відбувається заміна кредитора у основному зобов’язанні без виникнення права власності на майнове право. Тому доцільно говорити про те, що підставою цесії є не, наприклад, договір купівлі-продажу, а правочин, до якого застосовуються окремі положення договору купівлі-продажу.

Заслуговує на аналіз питання співвідношення договору міни прав вимоги та зарахування зустрічних однорідних вимог. В. І. Пушай розглядає можливість укладення договору міни прав вимоги та зазначає, що «… міна прав є цілком припустимою не тільки з позицій загальних норм ЦК про зобов’язання, а й виходячи з законодавчих правил щодо окремих видів договорів….» [3]. Дійсно, договір міни прав вимоги має право на існування з єдиною приставкою, що право власності на вимогу не набувається. Однак, в цьому випадку потрібно чітко розмежовувати поняття зарахування вимог та укладення договору міни. Зарахування вимог має свої особливості. По-перше, зарахування можливе за умови, що зобов’язання є зустрічними (потрібно два зобов’язання, в яких особа, яка виступає кредитором по першому зобов’язанні, повинна бути боржником по іншому, і навпаки, боржник по першому зобов’язанні повинен бути кредитором по іншому). По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню мають бути однорідними. По-третє, важливе місце посідає строк виконання зобов’язання – для зарахування потрібно, щоб він настав, або строк виконання не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги. По-четверте, зарахування може здійснюватися на підставі заяви однієї із сторін зобов’язальних відносин. По-п’яте, зарахування є підставою для повного чи часткового припинення зобов’язання.

Серед правочинів, спрямованих на надання послуг, які виступають одночасно підставою переходу прав вимоги від первісного кредитора до нового виділяють договір комісії та факторинг. [1] Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Специфікою переходу прав за договором комісії є те, що такий перехід здійснюється тимчасово (на строк виконання договору) та тільки з метою виконання певного доручення комітента.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися на підставі правочинів як тих, що прямо передбачені законодавством України, так і тих, що ним не передбачені. Саме ж відступлення права вимоги не може іменуватися окремим правочином, а є результатом заміни активної сторони у зобов’язанні на підставі правочину.

Література:

1. Подцерковний О. П. Грошові зобов’язання господарського характеру: проблеми теорії і практики / Подцерковний О. П. – К. : «Юстініан», 2006. – 424 с.

2. Постанова Київського апеляційного суду від 25 січня 2011 року / Справа №32/527 // Архів Київського апеляційного суду

3. Пушай В. І. Уступка вимоги і переведення боргу в цивільних правовідносинах (на матеріалах судової практики) : дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Пушай Володимир Іванович. — К., 2006. – 199 с.