Право / 2.Административное и финансовое право.

Кандидат юридичних наук, доцент Павлов Дмитро Миколайович

Національна академія внутрішніх справ, Україна

Терористичні загрози техногенній безпеці: організаційно-правові питання протидії

Зважаючи на специфіку дій терористів на сході України, аналітики навіть припускають, що загрози, пов’язані з техногенною компонентою безпеки, на сьогодні - найзначиміші. Тому на захист об’єктів критичної інфраструктури при проведенні антитерористичних операцій слід направляти окремі суттєві зусилля [1].

Термін «критична інфраструктура» ще не отримав свого визначення у національному законодавстві, він, де-факто, вже використовується. За відсутності дефініції терміну «критична інфраструктура» у національному законодавстві у подальшому розгляді будемо спиратися на його визначення в законодавстві США, які першими серед інших країн почали розвивати і втілювати в життя відповідний концептуальний підхід. В американському законодавстві під критичною інфраструктурою розуміються «системи та ресурси, фізичні чи віртуальні, настільки життєво важливі для Сполучених Штатів, що недієздатність або знищення таких систем або ресурсів підриває національну безпеку, національну економіку, здоров’я або безпеку населення, або має своїм результатом будь-яку комбінацію з переліченого» (USA PATRIOT Асt, 2001) [2].

Факторами, які впливають на рівень терористичної загрози, є функціонування на території України диверсійно-привабливих об’єктів підвищеної небезпеки, значна кількість яких виступають об’єктами критичної інфраструктури, та незадовільний рівень фізичної охорони вказаних об’єктів.

На сьогоднішній день одним з самих небезпечних підприємств в хімічній галузі з точки зору техногенної небезпеки та вразливості до терористичних актів є виробниче об’єднання "Трансаміак", яке здійснює диспетчерське управління української частини аміакопроводу "Тольятті-Одеса", забезпечує його безпечне та безперебійне функціонування. Організувати належну охорону диспетчерської кімнати, де знаходиться весь обсяг інформації відносно районів розміщення аміакопроводу, процесів його функціонування, стану ремонтних робіт тощо, практично не можливо у зв’язку з відсутністю в "Укрхімтрансаміак" окремого спеціально обладнаного приміщення. Вказані обставини створюють сприятливі умови для захоплення щита управління аміакопроводом і здійснення терористичних та диверсійних актів [8].

Крім цього, в Україні зосереджена велика кількість інших хімічних виробництв, яке є диверсійно-уразливим. Це такі як ПАТ "Концерн "Стирол" (м. Горлівка Донецької області), ПАТ "Рівнеазот" (м. Рівне), ПАТ "Черкасиазот" (м. Черкаси), ПАТ "Дніпроазот" (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), Одеський державний припортовий завод (ОДПЗ, м. Одеса), ПАТ "Лисичанська сода" (м. Луганськ), ДГХП "Сірка" (м. Розділ Івано-Франківської області), ДГХП "Сірка" (м. Яворів Львівської області).

Техногенні аварії в результаті терористичних проявів на зазначених об’єктах можуть призвести до катастрофічних наслідків як для екології України, так і сусідніх держав, травмування та загибелі великої кількості людей.

Крім того, об’єктами підвищеної терористичної уразливості є шлюзи Дніпровського каскаду, їх безпечне функціонування є важливою складовою техногенно-екологічної та економічної безпеки країни. Проте, внаслідок недостатнього фінансування, система охорони шлюзів працює незадовільно. Неналежний стан системи охорони судноплавних шлюзів може бути використаний для проведення терористичних і диверсійних акцій з настанням тяжких наслідків для населення та суб’єктів господарювання. Враховуючи акумуляцію в Дніпровському каскаді значних об’ємів водних ресурсів, руйнування будь-якого шлюзу може призвести до виникнення ланцюгової реакції руйнувань на інших гідротехнічних спорудах, розташованих нижче за течією, і як наслідок до затоплення значних територій та населених пунктів поблизу р. Дніпро [8].

Відзначимо, що не слід недооцінювати або ігнорувати загрозу диверсій та терористичних актів на згаданих вище обʼєктах. Адже сучасні події на сході України експерти називають гібридною війною. Гібридна війна (англ. Hybrid warfare) -  це змішання класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Держава, яка веде гібридну війну, здійснює операцію з недержавними виконавцями - бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв’язок з якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі , які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана слідувати Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленостям з іншими країнами [3]. В таких умовах існує висока вірогідність вчинення терористичних актів з метою дестабілізації ситуації у мирних регіонах або з метою залякування населення. Адже, до загроз, які включає в себе гібридна війна, фахівці відносять: традиційні, нестандартні, катастрофічний тероризм і підривні загрози, коли використовуються технології для протидії перевазі у військовій силі [3].

Журналіст Френк Хоффман визначає гібридну війну у вигляді будь-яких дій ворога, який миттєво й злагоджено використовує складну комбінацію дозволеного зброї, партизанську війну, тероризм і злочинна поведінка на полі бою, щоб домогтися політичних цілей [4]. Тому одним з елементів гібридної війни виступає технологічний тероризм. Відповідно до норм чинного законодавства технологічний тероризм – це злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп’ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об’єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру [5].

Відсутність необхідного рівня визначеності воєнної та антитерористичної політики України, тобто недостатня конкретність відповідей на питання стосовно терористичних та воєнних загроз, сценаріїв протидії та союзників у ній, призвели до неадекватного визначення потрібних сил і засобів збройної боротьби та постійних коливань у реформуванні Збройних Сил (ЗС), МВС та Національної гвардії, інших суб’єктів забезпечення національної безпеки та оборони.

Важливою особливістю, яку слід брати до уваги при розробці та застосуванні методологічних підходів до оцінки терористичних ризиків у сфері техногенної безпеки, зокрема в нашій країні, є те, що різні сфери забезпечення життєдіяльності держави мають занадто різний досвід урахування загроз тероризму. Наприклад, на оборонних та ядерних об’єктах, на авіатранспорті історія урахування загроз зловмисних дій в т.ч. терористичного характеру, налічує десятки років, то, наприклад, в нашій країні для трубопровідного та деяких інших видів транспорту терористичні акти не розглядаються як можлива причина надзвичайних ситуацій, що можуть призвести до важких наслідків, включаючи людські жертви. З огляду на це існує потреба внесення відповідних змін до закону України «Про трубопровідний транспорт» [7].

Підсумовуючи викладене вище, маємо відзначити, що нормативно-правове регулювання в сфері забезпечення техногенної безпеки та протидії технологічному тероризму, не має в своїй основі загальної стратегії. Існує потреба негайного корегування законодавства у цій сфері з урахуванням принципової зміни характеру загроз військово-терористичного характеру, перетворення їх з потенційних на абсолютно реальні. Забезпечення техногенної безпеки та захист об’єктів критичної інфраструктури має стати пріоритетом політики у сфері національної безпеки, адже у ситуації, яка склалася, наслідки від терористичних актів можуть становити загрозу життю та здоров’ю міліонів людей.

Звідси виникає гостра необхідність у приведенні всіх актів у галузі безпеки та передбачуваних програм та проектів у цій сфері в єдину систему, усуненні прогалин, повторів і суперечностей, встановленні належної кореляції між ними. Першим кроком у цьому напрямку має стати розробка та прийняття Концепції реформування сектору безпеки і оборони в Україні, яка повинна містити характеристику загроз у цій сфері та визначати рівень їх небезпеки; критерії оцінки загроз; основні елементи системи забезпечення громадської безпеки та напрямки діяльності суб’єктів цієї системи, механізм координації та взаємодії між ними, показники ефективності їх діяльності; особливості фінансового забезпечення заходів у сфері громадської безпеки. У ній повинна бути також визначена довгострокова стратегія розвитку даної системи, побудована з урахуванням існуючих та потенційних загроз, факторів соціально-економічного характеру, а також конкретно визначено суб’єкт, відповідальний за реалізацію цієї стратегії.

Крім того, ми підтримуємо наступні пропозиції щодо удосконалення існуючої системи реагування на надзвичайні ситуації (соціальні загрози та тероризм) з урахуванням оцінки ймовірності виникнення та особливостей реалізації цих загроз у майбутньому: внесення змін в Статут Національної гвардії щодо дій в разі проникнення через зовнішній периметр охорони ядерного об’єкту [8], а також інших об’єктів критичної інфраструктури, які характеризуються високою привабливістю для актів технологічного тероризму; розробка та впровадження надійної системи технічної охорони та фізичного захисту об’єктів підвищеної небезпеки; забезпечення контролю за технічним станом засобів виробництва та своєчасним проведенням регламентних робіт на об’єктах підвищеної небезпеки; розробка дієвих планів ліквідації наслідків техногенних аварій на об’єктах підвищеної небезпеки; удосконалення існуючої системи обліку та контролю за радіоактивними відходами; постійного наукового супроводу систем обліку та контролю радіоактивних відходів [8].

Література:

1. Костюченко Ю. Когерентна катастрофа: про палаючі заводи і здоровий глузд. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://espreso.tv/blogs/2014/06/10/koherentna_katastrofa_pro_palayuchi_zavody_i_zdorovyy_hluzd

2. USA PATRIOT Асt, 2001. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/PLAW-107publ56/pdf/PLAW-107publ56.pdf

3. Гибридная война. Материалы из Википедии — свободной энциклопедии. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B8%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0#cite_note-AFJ-4

4. Hybrid vs. compound war. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.armedforcesjournal.com/2009/10/4198658/

5. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 року № 638 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 25, ст.180.

6. Кравченко В.И.     Электромагнитный терроризм [Текст] / В. И. Кравченко; М-во образования и науки, молодежи и спорта Украины, Нац. техн. ун-т "Харьк. политехн. ин-т ". - Харьков : "НТМТ", 2012. - 390 с.

7. Щодо оцінки ризиків та загроз тероризму для елементів критичної інфраструктури держави. Аналітична записка – Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1205/

8. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки у 2012 році. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mns.gov.ua/files/prognoz/report/2012/3_9_2012.pdf