Дяченко Ю.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: д.ю.н., доцент Лютіков П.С.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИМИРЕННЯ СТОРІН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових [1]. Попри гарантоване конституційне положення, не завжди прийняте судом першої інстанції рішення є взаємовигідним для сторін, що тим самим породжує його подальше оскарження у вищих судових інстанціях, а відповідно це призводить до зайвих витрат коштів та часу.

З огляду на це доцільно здійснювати вирішення спору, зокрема адміністративно-правового, шляхом його розв’язання у досудовому порядку через примирення сторін, запобігаючи судовому провадженню, витратам коштів та часу. Однак законодавчо закріплений механізм досудового врегулювання в публічно-правових спорах є формальним та практично не працює.

Дана проблематика стала об’єктом дослідження таких науковців, як: В.М. Бевзенко, Д.В. Проценко, Г.Й. Ткач та інші. Проте дослідження проблеми практичного втілення примирення сторін в адміністративній юстиції здійснювалось фрагментарно та в рамках ширшої тематики.

Перш за все зазначимо, що Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) з метою з’ясування можливості врегулювання спору, не доводячи його до судового розгляду в адміністративному судочинстві, передбачено проведення попереднього судового засідання. Так, відповідно до ст.111 КАС України, попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Для врегулювання спору суд з’ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення (ч.3 ст.111 КАС України). Якщо сторони не згодні на примирення, то суд використовує попереднє судове засідання з метою визначення, які факти у спорі визнаються сторонами, які потребують доказування та яким шляхом, яких не вистачає доказів, а також вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду в одному судовому засіданні протягом розумного строку (ч.4 ст.111 КАС України). Також, відповідно до ст.113 КАС України, передбачається право сторін на примирення повністю або частково на основі взаємних поступок за умовою, що примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову. Ст.136 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися протягом усього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення [2].

Проте слід відмітити, що вищенаведені способи досудового врегулювання, а саме попереднє судове засідання та примирення сторін, майже не приносять ефективного результату.

Публічно-правові спори, які вирішуються в порядку адміністративного судочинства, часто називають немедіабельними, тобто такими, які не можуть бути вирішені мирним шляхом. Це зумовлюється насамперед тим, що обов’язковою стороною в спорі є суб’єкт владних повноважень – орган державної влади чи місцевого самоврядування. З огляду на це В.М. Бевзенко зазначає, що досягнення примирення між сторонами в адміністративній справі унеможливлює здійснення правової оцінки рішень, дій чи фактів бездіяльності суб’єктів владних повноважень, захисту, відновлення чи визнання порушених (оспорюваних) суб’єктивних прав, свобод, законних інтересів публічного характеру, адже це сприятиме приховуванню фактів прийняття (вчинення) суб’єктом владних повноважень рішень, дій чи бездіяльності, які не відповідають умовам, передбаченим ч.3 ст.2 КАС України; уникненню суб’єктами владних повноважень відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність, які не відповідають умовам, передбаченим ч.3 ст.2 КАС України; подальшому порушенню суб’єктами владних повноважень прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин [3, 45].

Безумовно, існує певний ризик у зловживанні суб’єктами владних повноважень та іншими учасниками адміністративного процесу процедурою примирення, проте це не є підставою для беззаперечної відмови від правового інституту примирення сторін в адміністративному судочинстві.

Якщо говорити про досвід зарубіжних країн, то насьогодні процедура досудового врегулювання спору саме в адміністративному процесі застосовується в США, Канаді, Нідерландах, Німеччині та інших розвинутих країнах. Наприклад, у Німеччині серед видів публічно-правових договорів існують договір мирової угоди та договір про зустрічні дії. За допомогою договору мирової угоди на основі взаємного компромісу усувається певна невизначеність фактичних обставин або правових позицій, а договір про зустрічні дії передбачає відповідну дію громадянина у відповідь на дію адміністративної установи, яка повинна служити певній меті, виконанню публічних завдань [4,17].

Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що слід вносити певні зміни в національну процедуру досудового врегулювання спору.

У межах українсько-канадського проекту «Суддівська освіта – для економічного зростання» суди України (до яких належить також Одеський окружний адміністративний суд) та учасники судових процесів уже змогли відчути позитивні сторони запровадження в суді процедури досудового врегулювання спору за допомогою судді. Так, суть такого досудового врегулювання спору полягає в тому, що суддя є учасником переговорів між сторонами та за допомогою своїх професійних знань та навичок намагається визначити суть проблеми, що стало зерном спору, направити сторони до компромісного напрямку вирішення спору, допомогти сторонам усвідомити слабкі місця в своїх позиціях, змінити погляд на існуючу проблему. Такі переговори є конфіденційним процесом, метою яких є виключно спроба вирішити спір між сторонами у досудовому порядку з економією часу та коштів як сторін, так і держави [5].

Отриманий досвід у межах вказаного проекту продемонстрував, що рекомендовану канадськими фахівцями модель досудове врегулювання спору за допомогою судді варто врахувати при внесені змін до діючого законодавства стосовно інституту примирення сторін.

З огляду на усе вищенаведене, слід удосконалити правовий інститут примирення в адміністративному судочинстві шляхом збільшення повноважень суду, зокрема, надати судді повноваження щодо проведення переговорів зі сторонами з метою досудового врегулювання спору. Такими повноваженнями буде виправдано принцип адміністративного судочинства щодо офіційного з’ясування судом усіх обставин у справи. Правовий інститут примирення сторін повинен включати два субінститути: «пасивне примирення» (відношення суду до сторін) – примирення сторін без участі суду (чинна ч.1 ст.113 КАС України), та «активне примирення» – примирення сторін за посередництвом суду.

Отже, доцільно внести відповідні зміни до КАС України та включити до ст.113 КАС України положення про надання права сторонам повністю або частково врегулювати спір шляхом проведення переговорів із досудового врегулювання спору за допомогою судді. Також така процедура може застосовуватися на будь-якій стадії судового розгляду, що передбачається ч.2 ст.136 КАС України, з огляду на правову природу інституту примирення сторін.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.

2. Кодекс України адміністративного судочинства від 06 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35,36,37. – Ст.446.

3. Бевзенко В.М. Примирення в адміністративному судочинстві України: спадок цивільного процесуального законодавства чи дієвий засіб врегулювання публічно-правових спорів? / Бевзенко В.М. // Право і Суспільство. − 2009. − № 5. − C. 44-48.

4. Адміністративні процедури і адміністративне судочинство в Німеччині: збірник матеріалів / Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва. – К., 2012. – № 2. – 188 с.

5. Савчук Р. Українсько-канадський проект «Суддівська освіта – для економічного зростання» / Р. Савчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vvkksu/2012_4/savchuk.pdf.