Секционное заседание: фінанси, гроші та страхування

Гриценко Антон Вадимович
Аспірант Національної академії управління
м. Київ, Украина

Онищенко Наталія Василівна

Голова Правління ПАТ «Банк Альянс»

м. Київ, Украина

МОДЕЛЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА ОСНОВІ КОМПЛЕКСНОГО ВРАХУВАННЯ РИЗИКІВ

В ході діяльності фінансових посередників та страхових компаній (СК) виникає нагальна необхідність в розумінні підходів до оцінки поточного потенціалу платоспроможності установи по відношенню до прийнятих на себе ризиків. Сучасні методики врахування ризиків є занадто стандартизованими та загальними в контексті розширення позицій та не відповідають нормам фінансової безпеки.

Адекватне обчислення потенціального покриття різновидів ризиків фінансовою установою залежить від кінцевих заходів управління та реалізації прототипу оптимальної моделі розвитку, яка б включала різностороннє убезпечення діяльності СК. До цього ж комплексу заходів належить сек’юритизація ризиків та відбірна система антикризових заходів за видами ризиків та діяльності СК [6].

Згідно досліджень А. Бойка, найменш дослідженим є підтип кредитних ризиків з позиції парабанківської фінансової установи, при цьому, що як для страхових компаній і інвестиційних компаній він складає 5-10% загального ризику діяльності [1]. Найбільшою мірою кредитний ризик у фінансовому конгломераті при співпраці з СК сконцентровано у комерційних банках.

Останнім часом стає дедалі більш важливою проблема ідентифікації та уникнення саме операційного ризику, особливо в межах фінансового конгломерату, де здійснюється суттєвий обсяг операцій, проконтролювати які значно складніше. Це також підтверджується тим, що в 1998 р. Базельський комітет ініціював проведення досліджень операційного ризику [156]. Було визначено, що проблема існування операційного ризику здебільшого є проблемою внутрішнього характеру, яка залежить від рівня корпоративної культури і пов’язана з завданнями загального менеджменту компанії [6].

На нашу думку, операційний ризик у фінансовому конгломераті слід розглядати у контексті індивідуальної і системної форм прояву. Індивідуальний операційний ризик проявляється у діяльності кожного фінансового посередника, що входить до складу фінансового конгломерату. У цьому контексті операційний ризик включає ризик втрат через помилки при проведенні внутрішніх операцій компанії, таких як: перевищення встановлених лімітів при проведенні операцій, несанкціоновані операції, обман з боку службовців компанії, помилки внутрішнього аудиту, некваліфікований персонал, збої в комп’ютерній мережі.

У цьому контексті операційний ризик включає ризик втрат через фактори, що є внутрішніми для компанії. Такими факторами є перевищення встановлених лімітів при проведенні операцій, несанкціоновані операції, обман з боку службовців компанії, помилки внутрішнього аудиту, некваліфікований персонал, збої в комп’ютерній мережі. Операційний ризик в індивідуальному аспекті по-різному впливає на діяльність банківських установ і страхових компаній: ймовірність його настання для банківських установ, компаній зі страхування життя та компаній інвестиційного сектору є вищою порівняно зі страховими компаніями, що надають послуги з ризикового і майнового страхування [3].

Ці ризики виникають внаслідок змін законодавчого забезпечення, заходів державного регулювання, економічної і політичної ситуації тощо. Діяльність фінансових конгломератів, поряд з багатьма перевагами як для фінансових посередників, що входять до його складу, так і для їхніх клієнтів, характеризується системою ризиків. На нашу думку, виникнення і реалізація ризиків фінансових конгломератів відбувається на двох рівнях: на рівні окремих фінансових посередників і на загальному рівні [1].

Одним із шляхів виходу з фінансової кризи глобальних фінансових посередників стане їхня реорганізація, яка фактично призведе до втрати більшістю з них статусу фінансового конгломерату. Таким чином, основними напрямами зміни і розвитку фінансових конгломератів як висококонвергентних інтегрованих фінансових посередників в нових умовах стане визначення їхнього оптимального розміру і меж універсалізації і фінансової конвергенції.

Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку/доходу (внутрішньої ставки прибутку/доходу) (IRR). Суть методу полягає у визначенні міри прибутковості проекту, тобто розрахунку такої ставки дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків дорівнює початковим інвестиціям, тобто за якої NPV = 0. Ставка, нижче від якої проекти відхиляються, поділяється на граничну, крайню та дискретну [5].

Страховики розраховують свої граничні ставки з огляду на вартість фінансування та ризикованості проекту. Потім прогнозують майбутні грошові потоки й визначають IRR.

Якщо IRR вища за граничну ставку, проект рекомендований до реалізації. Отже, IRR визначається як дисконтна ставка страхового забезпечення ризику, яка прирівнює теперішню вартість очікуваних грошових виплат за договірними умовами до теперішньої вартості очікуваних необхідних надходжень:

Тобто IRR — це така ставка дисконту, за якої NPV = 0.
Переваги методу:

- методика розрахунку досить легка і зрозуміла;

- врахована зміна вартості грошей у часі [4].

Недоліки:

- часто дається нереальна ставка доходу. Наприклад, за граничної ставки 15 % IRR становить 40 % . Це значення припускає, що фірма може реінвестувати майбутні грошові доходи під 40 % . Якщо ж ситуація й досвід свідчать, що така ставка для реінвестування нереальна, то подане значення IRR до сить підозріле[1].

Управління інвестиційними ризиками помірковану ставку реінвестицій майбутніх грошових потоків, його не слід вважати мірилом прийнятності;

— знаходження IRR може дати різні ставки доходу. Для розрахунку IRR потрібно підбирати ставки дисконту методом поетапної ітерації. Це зумовлене тим, що IRR графічно можна знайти як точку перетину графіка — фінансового профілю проекту — з віссю абсцис. Знайдена точка перетину і є IRR. У зв’язку з цим для полегшення процедури визначення показника IRR на практиці використовують формулу:

де — ставка дисконту, за якої NPV > 0;

— ставка дисконту, за якої NPV < 0;

— значення NPV > 0;

— значення NPV < 0.

Формалізований опис невизначеності — найбільш складний і рідковживаний метод, оскільки передбачає розробку математичних моделей, що описують із прийнятною точністю динаміку зміни всіх основних параметрів майбутнього проекту.

Основні вимоги до формалізованого опису проекту: — вибір достатньої, але доступної для огляду кількості параметрів проекту, необхідних для його опису, із прийнятним ступенем точності; — створення коректних моделей; визначення показників ефективності проекту [2].

Дослідники розглядають ставку дисконтування (discount rate), виходячи із трьох позицій: 1) з позиції активу балансу — ставку дисконту використовують для дисконтування очікуваних у майбутньому грошових потоків до поточної вартості; 2) з позиції пасиву балансу — ставка дисконту характеризує витрати на залучення капіталу, за її допомогою інвестори (постачальники капіталу) аналізують і порівнюють наявні можливості, що забезпечують одержання прибутку; 3) з позиції інвестора — ставка дисконту характеризує рівень очікуваної прибутковості від інвестицій у залучений і власний капітал.

Ставка дисконту окреслює норму доходу на інвестований капітал та норму його повернення в післяпрогнозний період з урахуванням компенсації всіх ризиків, пов’язаних з інвестуванням [4,5].

Традиційно для дисконтування грошових потоків на власний капітал розраховують ціну власного капіталу шляхом застосування:

- моделі ціноутворення на капітальні активи (Capital Asset Pricing Model (CAMP));

- моделі Гордона (dividend-growth model);

- моделі кумулятивної побудови;

- експертно-евристичних методів.

За модифікованою моделлю ціноутворення на капітальні активи (САМР), ціну власного капіталу визначають за формулою:

Коефіцієнт βe є мірою систематичного ризику, який залежить від макроекономічних факторів. Цей коефіцієнт визначається трьома величинами: видом бізнесу, рівнем операційного левериджу та рівнем фінансового левериджу компанії. Чим більш чутливим є бізнес компанії до ринку, тим вищим буде компанії. Фірми з циклічним характером виробництва матимуть вищий ββ, ніж не циклічні. Якщо компанія має декілька бізнес-ліній, то βί визначають як середньозважену величину β6 різних бізнес-ліній [2,4].

Г. Козоріз пропонує для грошових потоків на інвестований капітал (CCF) використовувати в межах САРМ коефіцієнт Asset Beta (βa), який розраховують за формулою:

де - частка боргу;

- частка власного капіталу.

Для грошових потоків на власний капітал у рамках САРМ застосовують коефіцієнт Equity (Unlevered) Beta (β^), який обчислюють за формулою:

де β, — коефіцієнт β для компанії, що фінансується із залученням позикового капіталу;

— відношення позикового капіталу до власного.
Модель кумулятивної побудови ставки дисконту відрізняється від моделі САРМ лише тим, що вона враховує несистематичні ризики, які пов’язані з конкретним проектом і характеризують ризикованість управління ним, і не враховує β:

де f, —'премія за ризик неліквідності;

— премія за ризик у сфері інвестиційного менеджменту;

R — премія за інші (додаткові) ризики проекту;
, ..., — оцінки значущості ризиків.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бойко А. Формалізація впливу перестрахування на рівень платоспроможності страхової компанії [Електронний ресурс] / А. Бойко. – Режим доступу: http://dspace.uabs.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/ 2898/1/ boyko_3.pdf. – Назва з екрана

2. Гаманкова О.О. Фінанси страхових організацій: навч. посіб. / О.О. Гаманкова. – К.: КНЕУ, 2007. – 323 с.

3. Іванюк І.С. Теоретичні підходи до визначення категорії “фінансова стійкість страхової компанії” / І.С. Іванюк, Д.С. Маруженко // Фінанси України. – 2006. – № 11.

4. Козоріз Г.Г. Методичні підходи до аналізу фінансової стійкості і платоспроможності страхових компаній / Г.Г. Козоріз // Регіональна економіка. – 2010. – № 4. – С. 76-82.

5. Налукова, Н. Фінансова діяльність страховика: концептуальні засади теорії і практики / Н. Налукова, М. Бадида // Світ фінансів. – 2015. – Вип. 2. – С. 105-117.

6. Письменна Т. В. Управління збалансованістю страхового портфеля: дискурс в теорію та погляд на сучасну практику / Т. В. Письменна // Вісник Тернопільського національного економічного університету: науковий журнал ТНЕУ. – Тернопіль, 2016. – Вип. 2. – С. 90-101.