Токарєв Георгій, Пилипенко Максим

Науковий керівник : Кравченко Наталія

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Голод 1946 – 1947 рр. в Україні

Післявоєнний період є одним із ключових етапів історії радянського
державного устрою і суспільства. Ці роки залишили практично без змін
політичну й економічну систему в СРСР, хоча у суспільстві після
переможного завершення війни відбувались зміни, пов’язані з надіями та
очікуваннями, які викликали особливий психологічний клімат і настрої.
Населення країни увійшло в мирне життя, сподіваючись, що за порогом
війни залишилось усе найстрашніше і важке. У масовій свідомості виник
образ «життя-свята», із допомогою якого моделювалася особлива концепція
післявоєнного життя – без протиріч, без напруги. Стимулом розвитку цієї
концепції був лише один фактор – надія. Вона викликала небувалий
оптимізм, емоційне завзяття народу, що дозволило досить швидко вирішити
основні завдання відбудови. Однак ейфорія перемоги з її духом свободи й
ідеологізацією минулого мирного існування була розвіяна реальними
життєвими обставинами. Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну. Голод 1946 – 1947 рр. в Україні відбувався у складних
соціально-політичних умовах. Після кривавої, руйнівної війни республіка
знаходилася у стані страшної розрухи. Колосальних збитків зазнало
сільське господарство. Було зруйновано і пограбовано близько 30 тис.
колгоспів, радгоспів і МТС, 28 тис. сіл. Матеріально-технічна база
аграрного сектора економіки виявилася вщент зруйнованою. Також,внаслідок посухи у 1946 р. хліба в Україні зібрали у 3,5 разу менше, ніж у 1940 р. Замість передбачуваних для освоєння 80% довоєнних посівів
зернових 1946 р. фактично було засіяно 77,2% , чимало посівів
озимих культур загинуло від сильних морозів. Крім того, відсутність
посівного матеріалу не дала змоги організувати підсів чи пересів. Усе це
призвело до того, що в колгоспах України в 1946 р. загинуло майже 350
тис. гектарів посівів зернових. [1]

Плани хлібозаготівель мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів). На фоні неврожаю та надмірних постачань у республіці загострилася проблема кормів. Почався масовий падіж худоби. Безкомпромісність Кремля у питанні про хлібозаготівлі пояснювалася бажанням Сталіна одержати політичні дивіденди від поставок зерна в країни Європи. Ще в лютому 1946 р. в Москві була підписана угода про поставку в Польщу 200 тис. т зерна. У квітні СРСР зобов'язався поставити Франції 500 тис. т зерна за цінами, нижчими від світових, і переважно в кредит. Радянське зерно в голодному 1946 р. надходило також у Болгарію, Румунію, Чехословаччину. Рятуючи громадян інших країн. Кремль губив своїх. В українському селі, з якого викачали весь урожай зернових, розпочався голод. Зима 1946-1947 рр. виявилася неймовірно тяжкою, люди почали гинути від дистрофії, голодного тифу та інших епідемічних хвороб. У 1946 р. середньомісячний рівень смертності в сільській місцевості України становив 20 тис. осіб, а в січні 1947 р. він підвищився до 30 тис, у лютому - до 38,5 тис., у березні - до 51,4 тис. осіб. Прохання Хрущова надати продовольчу допомогу Україні розлютили Сталіна. На початку березня 1947 р. вождь усунув Хрущова з посади першого секретаря ЦК КП(б)У і залишив за ним тільки обов'язки голови Ради міністрів УРСР. Республіканську компартійну організацію повторно очолив Л.Каганович. Одночасно Сталін задовольнив прохання керівників УРСР надати позичку для весняної сівби в розмірі 90 тис. т насіння зернових культур. Була надана й продовольча позичка (60 тис. т) для підгодовування 3,4 млн селян, які брали участь у весняних польових роботах. Усі інші Сталіна не цікавили. У 1947 р. в більшості областей України було вирощено непоганий урожай. Однак у південних областях - від Ізмаїльської до Дніпропетровської - знову сталася посуха. Через низький урожай колгоспники одержали на трудодень мало зерна. Левову пайку забрала собі держава. [2]

Також, Причини голоду крилися й у неоплаті праці колгоспників, знятті з пайкового постачання хлібом за картками великої частини міського й переважної більшості сільського населення. Пік голоду припав на зиму 1946-1947 рр. та весну і літо 1947 р. Від нього в останньому році в Україні померли понад 1 млн. чол. Це було переважно сільське населення. Архівні документи дають підстави говорити про особисту причетність Сталіна та його найближчого оточення до виникнення в республіці голодомору. Сталін і його оточення використали засуху з пропагандистською метою,відзначивши боротьбу з нею як ще одну перемогу колгоспного ладу який нібито зовсім безболісно зміг подолати всі наслідки засухи. Реальної допомоги від влади населення України майже не отримувало. Екстремальні умови голоду несли загрозу як фізичному, так і психологічному здоров’ю людей. У ситуації небезпеки, постійного напруження, невпевненості у завтрашньому дні, відчаю зазнала кардинальної зміни поведінка людей, яка призвела до руйнації норм та ціннісних орієнтацій. Голод 1946-1947 рр. залишив значний відбиток на демографічному розвитку України. Він забрав сотні тисяч людських життів.[1]

Список використаної літератури

[1] « Голод 1946-1947 рр.» [електронний ресурс].- режим доступу: http://pidruchniki.com/10890815/istoriya/golod_1946-1947

[2] «Голод 1946-1947 рр.» [електронний ресурс].- режим доступу: https://history.vn.ua/compendium/11klas/49.html