Музика і життя/4. Епохи, стилі, жанри

Черкасова Є.Ю.

Подолянська ЗОШ І-ІІІ ст.

старший викладач кафедри муз-інстр. підготовки вчителя

Зворська Н.А.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Епоха та стилі музичного романтизму

Музика, немов голос серця, здатна передати життя людської душі, відкрити в звуках усі нюанси безмежного світу почуттів, настроїв, задумів. Саме емоційну виразність, першість почуття над раціональним мисленням романтики ставили за найвищу мету.

Музика епохи романтизму, напевно, найпопулярніша в сучасному суспільстві стильова модель.

Романтизм - це, з одного боку, стійкі ознаки людської свідомості, а з іншого - доба, в яку ці якості стають головними в культурі. У музиці напрям романтизму склався в 1820-ті роки, розвиток його зайняв XIX ст. Композитори-романтики старалися за допомогою музичних засобів виразити глибину і багатство внутрішнього світу людини. Музика стає більш рольовою, індивідуальною.

Головною відмінністю від попередньої епохи служить новий вигляд суспільно- значущих ритуалів: салонне музикування набуває вигляду специфічного інтимно-ліричного концерту. Романтичний музикант стає предметом громадського культу, персонажем і героєм якоїсь драми життя. Романтична пісня - найважливіший для характеристики стилю жанр, їй віддають данину всі композитори-романтики (крім Ф. Шопена), пишучи сотні творів. Надзвичайно популярним стає перекладення пісень для фортепіано.

Жанр "пісні без слів" - своєрідної аранжування неіснуючого пісенного тексту - надзвичайно приваблює слухачів поєднанням віртуозного володіння інструментом і лірико-психологічної глибини музики. Найвищим вираженням цієї тенденції є народження нового жанру - ліричної мініатюри, пов'язаної насамперед з роялем.

Особливу гілку цієї жанрової сфери створює побутова танцювальна музика, весь час балансує на межі прикладного танцю. Відбувається аранжування популярних зразків і власне лірико-сповідальної мініатюри (безліч прикладів у творчості Шопена, Шумана, Брамса, Гріга, Чайковського). Знаковим танцем епохи стає вальс (що прийшов на зміну менует).

Будівництво публічних концертних залів стимулює розвиток симфонічних концертних жанрів. Цей напрямок - яскраво драматургічна і внутрішньо глибоко літературно-програмна симфонія і симфонічна поема, яких задано Л. Бетховеном.

Різноманітно трактується романтиками сфера фантастики — від витонченої скерцозності, народної казковості («Сон у літню ніч» Мендельсона, «Вільний стрілець» Вебера) до гротеску («Фантастична симфонія» Берліоза, «Фауст-симфонія» Ліста).

По-новому, з небаченою до того конкретністю, мальовничістю й натхненністю, відтворять романтики образи природи. Із цією образною сферою тісно зв'язаний розвиток жанрового й лірико-епічного симфонізму (одне з перших творів — «Велика симфонія» C-dur Шуберта).

Музичний романтизм умовно поділяють на три етапи:

Ранній, пов'язаний із творчістю Шуберта, Паганіні, Россіні тощо.

Зрілий (1830 — 1850-ті рр.)

пов'язаний з творчістю Шопена,  Шумана,  Берліоза,  Ліста.

Пізній етап (продовжувався до кінця XIX ст.)

представлений творчістю Брамса, Брукнера, Вагнера тощо.

Нові теми й образи зажадали від романтиків розробки нових засобів музичної мови й принципів формоутворення. Романтичній музиці також властива індивідуалізація мелодики і впровадження мовних інтонацій, розширення тембрової й гармонічної палітри музики. Так, наприклад у симфонічній творчості таких композиторів, як Берліоз, Вагнер, Малер спостерігається тенденція до розширення складу симфонічного оркестру за рахунок введення видових дерев'яних духових, а іноді й розширення групи мідних та ударних інструментів. Гармонічна система збагачується натуральними ладами, барвистими зіставленнями у мажорі й мінорі й т.д., а в кінці XIX століття процес її розширення підготував повну відмову від неї наступників німецьких романтиків — композиторів нововіденської школи.

Основною задачею романтизму було зображення внутрішнього світу, щиросердечного життя, а це можна було робити і на матеріалі історій, містики та ін. Романтизм захопив всі сфери духовної культури: літературу, музику, театр, філософію, естетику, філологію та інші гуманітарні науки, пластичні мистецтва. Будучи не стільки стилем, скільки суспільним художнім рухом, романтизм відкривав дорогу подальшому розвитку мистецтва в ХІХ ст., що проходив не у формі всеосяжних стилів, а у вигляді окремих течій та напрямів. Також вперше в романтизмі не була повністю переосмислена мова художніх форм: портретності, психологічної деталізації обумовила розквіт у романтиків жанру вокальної і фортепіанної мініатюри (пісня й романс, музичний момент, експромт, пісня без слів, ноктюрн й ін.). Нескінченна мінливість і контрастність життєвих вражень втілюється у вокальних і фортепіанних циклах Шуберта, Шумана, Ліста, Брамса й ін. Психологічне і лірико-драматичне трактування властиве в епоху романтизму і великим жанрам — симфонії, сонаті, квартету, опері. Тяга до вільного самовираження, поступової трансформації образів, наскрізного драматургічного розвитку породила вільні й змішані форми, властиві романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема тощо.

При цьому, в рамках єдиного стильового напряму, одержала велику свободу розвитку індивідуальна манера. Перші ознаки романтизму з'явилися майже одночасно в різних країнах. Фортепіано стає не тільки досконалим інструментом для втілення емоційного світу людини, але й творчою лабораторією композитора і виконавця, що стверджували крайнощі – новий віртуозний техніцизм і вираження найглибших інтимних настроїв. Загальним критерієм виконавської майстерності стає технічне володіння інструментом, здатність вразити уявлення публіки виконанням, відповідно підібраним репертуаром з салонно-віртуозної літератури.

Лише в середині ХІХ ст. завдяки музично-просвітницьким старанням Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Ф. Ліста, А. Рубінштейна та їх послідовників стверджується новий підхід до виконавської інтерпретації, що ґрунтується на відчутті гармонії між художнім змістом твору і його виконанням та певній мірі артистичної свободи, пов’язаної з проявом панівної естетики втілення безпосереднього почуття. Стисло охарактеризувавши виконавську манеру

Ф. Ліста, С. Рахманінова і Д. Мацуєва, можна дійти висновку, що в емоціоналізованому фортепіанно-виконавському стилі на перший план висувається стихійне начало, яке спонукає піаністів до «укрупнення» техніки, фрескової манери, оркестрово-колористичного розуміння фортепіанного тембру.

Література:

1. Урок на тему "Романтизм. Музичні ознаки" учителя музичної школи № 1 Козубської В.М. з м.Луцька м. Луцька Волинська область

2. Цунікова І. О., учитель із предмету "Мистецтво" Маріупольська школа № 47 Донецької обл.

3. Антонець О. А. Еволюція салонної музики в європейській культурі : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.03 / О. А. Антонець. – Х., 2006. – 21 с.

4. Кривцун О. Эстетика : учебник для гуманит. вузов и факультетов / О. Кривцун. – М. : Аспект Пресс, 2003.

5. Влияние романтического виртуозного исполнительства на композиторское творчество (От Ф. Шопена к А. Скрябину) : дис. канд. искусствоведения : 17.00.02 / Усенко Наталия Михайловна. – Ростов-н/Д., 2005. – 168 с

6. Бэлза П., Историч. судьбы романтизма и музыка, М., 1985;