Политология / 6. Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

К.і.н. Валюх Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Онтологічна концепція влади Ханни Арендт

Комунікаційна теорія інтерпретує владу як особливий різновид соціальної взаємодії політичних суб’єктів, специфічну форму соціальної комунікації між суб’єктами і об’єктами політичної діяльності. У цьому контексті розвиваються значна кількість сучасних концепцій влади. Однією із найвідоміших є онтологічна концепція представниці франкфуртської школи Ханни Арендт. Вона поставила під сумнів класичну постановку питання про владу, де політична влада потрактовується як сукупність політичних інститутів, через які одні соціальні групи отримують можливість нав’язувати свою волю іншим, але діяти при цьому відповідно до так званих загальних інтересів.

Український вчений В.О. Копилов називає Х. Арендт «основоположником і головним представником ідеї колективної природи влади» [4, c. 86]. Оскільки, вона вважає, що влада означає здатність людини не стільки діяти самому, скільки взаємодіяти з іншими людьми. Влада не є власністю одного індивіда – вона належить групі доти, поки ця група діє узгоджено. Група чи колектив наділяє владою від свого імені, тому влада існує тільки в групі та допоки ця група існує. Індивіди самі по собі не мають влади і не можуть її здійснювати, бо мають лише силу [3, с. 37]. Отож, влада – це здатність людини не стільки діяти самостійно, скільки взаємодіяти з іншими людьми. У цьому контексті необхідною є організація узгоджених суспільних дій, що засновані на перевазі колективного інтересу над особистим. Влада виникає в процесі людської комунікації та потребує не лише ресурсів, а й актуалізації та розвитку.

Ще однією суттєвою характеристикою влади в аспекті відкриття нових можливостей є, на думку Х. Арендт, реалізація феномену свободи. Вона містить колосальний креативний потенціал і змінює діяльність людини та дає можливість бути активною творчою особистістю та сприяє новим звершенням. Сутність відносин у суспільстві полягає в перетворенні матеріальних і духовних інтересів у спільну дію. Відповідно, спільна діяльність є невід’ємним атрибутом суспільних відносин та можлива лише за існування свободи. Комунікація розуміється Арендт не тільки як мовленнєва взаємодія або спілкування, символи і знаки, а й як можливість здійснення влади. Політика та влада мають стати тим середовищем, у якому людина шукає саму себе і співставляє з іншими. Організація політичного порядку, на її думку, є не лише сукупністю політичних інститутів, що сприяють інституційному здійсненню влади, а й комунікативний простір спілкування суб’єктів політичного поля, де відбувається самореалізація людської особистості та обов’язково дотримуються права кожного на таке самовираження [2, с. 37].

Х. Аренд чітко розмежовує поняття влади і категорію насилля. Вона вважає, що вони не можуть бути тотожними оскільки безвладдя у політиці, як альтернатива владі, теж може проявлятися через акти насилля. Згідно Х. Арендт саме насилля здатне знищити політичну владу як взаємодію соціальних спільнот. Авторка зводить політичну владу до поняття практики, яка виражається у спілкуванні та взаємодії індивідів.

Тоталітаризм означає ліквідацію свободи, оскільки воля кожного, за такого політичного режиму, залежить від колективної волі та підпорядковується їй. Як відомо, тоталітарна влада використовує пропаганду і терор. У країнах, де тоталітаризм має абсолютну владу, пропаганда замінюється ідеологічною обробкою й використовує насильство не стільки для залякування людей, скільки для втілення своїх ідеологічних доктрин і брехні. Х. Арендт відзначає, що, якщо тоталітарна пропаганда не матиме досить сильних важелів впливу на громадян своєї країни, то рано чи пізно тотальна ідеологія перестане бути такою, з’являться альтернативні ідеологічні доктрини чи просто думки, що живитимуться іншими джерелами інформації. Тому безальтернативні джерела інформації та тотальний контроль над усіма сферами людського існування були обов’язковістю тоталітарних режимів [6].

У політичній філософії Ханни Арендт політика вважається центральною сферою людського життя. Враховуючи негативний досвід тоталітаризму, який знищив усі права людини, усе людське, Х. Арендт вважає, що людина стає особистістю, отримуючи свободу зовсім не завдяки природженим і невід’ємним правам, а завдяки суспільству. Людина не народжується вільною, вона стає нею при відповідній реалізації влади та політичних інститутів, які гарантують політичну свободу в суспільстві [5, с. 205].

Таким чином, для Арендт важливі, здебільшого, два основних моменти: антропологічний і комунікативний. На її думку, влада носить колективний характер, і саме комунікативна діяльність створює і підтримує політичну спільноту. Політика і влада, повинні бути тим простором, у якому відбувається активний пошук людиною самої себе. Творчий потенціал влади актуалізується у випадку забезпечення і гарантування прав людини, створення умов для оптимального балансу колективного та індивідуального, досягнення свободи.

Література

1. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт. – 2 вид. – К. : Дух і літера, 2005. – 584 с.

2. Арендт Х. Становище людини / Х. Арендт. – Львів, 1999. – 254 с.

3. Болл Т. Власть / Т. Болл. – Полис . – 1993. – No5. – С . 36–42.

4. Копилов В. О. Влада – експлікація ортодоксального реляціоніста / В. О. Копилов // Гуманітарний часопис. – 2007. – № 2. – С. 84–98. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gumc_2007_2_14

5. Соловей А. М., Штерн В. Ю. Політична концепція тоталітаризму Ханни Арендт / А.М. Соловей, В.Ю Штерн // Панорама політологічних студій. – Випуск 10. – 2013. – С. 203–208.

6. Фадеева И. Тоталитарное общество Ханы Арендт [Електронний ресурс] / И. Фадеева. – Режим доступу : http://www.e-slovo.ru/