Бендас В.В., Міхєєв А.О.

НЕКИШКОВІ ФОРМИ КАМПІЛОБАКТЕРІОЗУ

Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці, Україна

Кампілобактеріоз - гостра хвороба з групи зоонозів, що викликається бактеріями роду Campylobacter і характеризується переважним ураженням шлунково-кишкового тракту, гарячкою, загальною інтоксикацією.

Сьогодні відомо 9 видів кампілобактерів, патогенними для людини є С. jejuni, С. coli, С. lari та С.fetus [1]. Частіше зустрічаються кишкові форми кампілобактеріозу (від 10 до 15% усіх діарей), вони перебігають як колітити, ентероколіти або гастроентерити. Більшість генералізованих і септичних форм некишкового кампілобактеріозу викликає С. fetus. Більш сприйнятливі до інфекції діти віком від 1 до 7 років. Клінічна картина хвороби може варіювати від безсимптомного носійства до важких уражень, що багато в чому визначає стан резистентності макроорганізму і насамперед імунного статусу. Особи з імунодефіцитами складають групу ризику. Материнські антитіла не пригнічують колонізацію бактеріями кишечника новонароджених. Через інфікованих або хворих жінок кампілобактери можуть передаватися трансплацентарно плоду при пологах, що є загрозою внутрішньоутробного зараження або інфікування в поснатальний період. У жінок виявляють вагініт, вульвовагініт, єндоцервіцит. При цьому у вагітних ці мікроорганізми можуть викликати аборти або передчасні роди. Збільшується ризик інфікування грудних дітей у період переходу на штучне вигодовування. У науковій літературі описані нозокоміальні випадки кампілобактеріозу серед новонароджених. Також зустрічаються випадки розвитку кампілобактеріозу після переливання крові та проведення гемодіалізу. Позакишкові ураження кампілобактеріями ротової порожнини викликають запальний процес пародонта. Некишкові форми кампілобактеріозу можуть зустрічатися і у дорослих, особливо при СНІДі.

Можлива генералізація процесу з гематогенною диссимінацією збудника в різноманітні органи та тканини з розвитком у них мікроабсцесів. Клінічна картина септикопіємії частіше розвивається на фоні супутніх захворювань – цирозу печінки, цукрового діабету, туберкульозу, злоякісних новоутворень, лейкозу та ін., а також при імунодепресивних станах. При цьому розвиток захворювання може піти по шляху хроніосепсису з враженням міокарду та ендокарду, легень, печінки, нирок, суглобів та інших органів. У всіх цих випадках може розвинутися анемія та інфекційно- токсичний шок [2].

Основою мікробіологічної діагностики кампілобактеріозу є виявлення та виділення бактерій у чистій культурі у випорожненнях, блювотинні, промивних водах шлунку, крові, пунктаті абсцесів, секреті піхви, навколоплідних водах, плаценті, лікворі та інших біологічних рідинах. Все це вимагає селективних поживних середовищ, які б пригнічували ріст сопутньої бактеріальної мікрофлори (Скірроу, Бутцлера, Campy-ВАР, середовище для контролю стерильності з рН 8,5, лужну пептонну воду та інші) та створення мікроаерофільних умов, що значно затруднює використання цього методу. Для вивчення морфологічних властивостей збудника можна застосовувати метод прямої мікроскопії (фарбування за Грамом. Для прискореної орієнтовної діагностики кампілобактеріозу готовлять тонкий мазок із випорожнень, фіксують його над полум’ям газового пальника і фарбують розчином основного фуксину, в кінці промивають водою. За короткий проміжок часу сопутня мікрофлора не встигає зафарбуватися, а кампілобактерії фарбуються в блідорожевий колір [4]. Для диференціації окремих видів кампілобактерій використовують експрес-тест з гіпуратом (позитивний у С. Jejuni), визначають чутливість до налідоксової кислоти (С. Jejuni) [3]. З метою підтвердження діагнозу використовують серологічні реакції: РЗК з очищеним антигеном (діагностичний титр 1:8-1:10), реакцію імунної сорбції антитіл, які мічені ферментом (титр 1:160 і вище), РІФ (1:10), РНГА (1:20), спостерігається також збільшення титру IgG і IgM - AT (1:588 і 1:39). Досліджують парні сироватки, взяті з інтервалом 7- 14 днів. Однаково терміни достовірного наростання титру антитіл (другий тиждень), знижують діагностичну цінність серологічних методів. Чутливішим та достовірнішим є імунолюмінісцентний метод. Із лабораторних тварин до кампілобактерій чутливі гвінейські свинки.

Таким чином, при некишкових формах кампілобактеріозу виникає необхідність більш глибокого вивчення загального стану імунітету, удосконалення методів лабораторної діагностики та розробки специфічної профілактики.

Література:

1. Тимченко Н.П., Быстрякова Л.В. Инфекционные болезни у детей. - Санкт-Петербург: Спец.Лит, 2001. - 124 с.

2. Руководство по инфекционным болезням: (Под ред. Ю.В.Лобзина) - С-Петербург, "Фолиант", 2000. - 932 с.

3. Медична мікробіологія, вірусологію та імунологія: / За редакцією В.П. Широбокова / Видання 2-е. - Вінниця: Нова книга, 2011. - 465 с.

4. Медицинская микробиология. Часть первая. / Под ред. А.М.Королюка и В.Б.Сбойчакова. - МПб, 2002. – 267 с.