К.е.н. доцент Квасній Л.Г.,

студентка Целинська М.О.

Прикарпатський інститут імені Михайла Грушевського

ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В умовах нинішнього стану ринкової економіки однією з головних проблем є фінансова підтримка інноваційної діяльності. Одним з пріоритетних завдань збалансованої економічної політики України є формування інноваційно-інвестиційної моделі національного розвитку. Значний вклад в розвиток досліджень в галузі побудови інноваційної моделі внесли провідні українські фахівці, такі як Геєць В., Соловйов В., Згуровський М., Каліцький Б., Макаренко І., Трофимчук О. та ін.[1; 2].

Проте, не можна не визнати недостатність підходів до комплексного вирішення таких складних питань, як фінансові аспекти державної підтримки інноваційного розвитку.

Світовий досвід показує, що метою інноваційної політики провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм. к стверджують західні вчені, навіть та країна, яка не має достатніх матеріальних і фінансових ресурсів, може досягти високих темпів зростання та технологічного прориву за рахунок використання інтелектуального потенціалу нації й «людського капіталу». Ці твердження вкрай актуальні для сучасної України.
Особливість інноваційної політики України визначається тим, що українська економіка розвивалась як підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, виробляла лише 20 % кінцевого продукту та була зорієнтована на обслуговування промислового виробництва інших союзних республік. З моменту проголошення акта про політичну незалежність перед Українською державою постало актуальне завдання створити власну економічну систему, що має функціонувати на ринкових засадах.

Важливою особливістю нинішнього економічного етапу в Україні є його інверсійний характер (тобто формування ринкового господарства в умовах уже існуючого індустріального суспільства). Функціональна заміна централізовано керованих планових зв'язків на ринкові в системі державного управління економікою обов'язково супроводжується глобальними структурними перетвореннями на всіх рівнях суспільного життя. Особливе місце в цьому процесі належить реструктуризації економіки. її складовими, на думку провідних українських економістів, слід вважати:
— структурні зрушення (тобто виведення основних фондів з виробництва без заміни та відшкодування тощо);

— капіталоновацію, створення нових виробничих структур на базі принципово нових технологій;

— структурне трансформування, що поєднує перші два напрями та передбачає оптимізацію заміни старих фондів і економічних форм існування підприємницької діяльності на нові.

Кінцевою метою ринкових перетворень, як відомо, є створення в Україні соціально орієнтованої та внутрішньо збалансованої національної економіки, що може органічно інтегруватися в систему міжнародного поділу праці та посісти відповідне місце серед розвинених країн світу. Реалізація цієї стратегії, виходячи з реалій сучасного становища України, можлива лише за умов упровадження науково обґрунтованої державної політики структурної переорієнтації економіки, що має інноваційно-інвестиційну спрямованість.

Тому вирішення комплексної проблеми ресурсного забезпечення інноваційного розвитку стає одним з головних завдань державної бюджетної, інвестиційної, інноваційної, податкової політики і вимагає системного підходу [4].

Таким чином, аналіз правового забезпечення розвитку науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні дозволяє зробити висновок, що в Україні створено мінімально необхідну нормативно-правову базу для практичної реалізації науково-технологічної та інноваційної політики.

Основні напрями подальшого розвитку механізмів державної фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні повинні бути пов’язані з удосконаленням застосування програмно-цільового методу планування інноваційного розвитку та механізму конкурсного відбору інноваційних проектів; реалізацією концепції «бюджету розвитку» на загальнодержавному рівні та удосконалення методів формування бюджетів розвитку на місцевому рівні; створенням умов ефективного функціонування Українського державного банку реконструкцій і розвитку та державним стимулюванням подальшого розвитку венчурної індустрії, прискорення створення державних венчурних фондів та інших елементів системи венчурного інвестування, а також удосконаленням організації підготовки кадрів.

Перспективні напрями подальших досліджень пов’язані з розробкою системи пільгового кредитування інновацій та страхування ризику їх здійснення, дослідженням механізмів щодо сприяння кредитуванню інноваційних проектів, розробкою нормативно-правової бази функціонування Українського банку реконструкції та розвитку.

1. Геєць В.М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання / Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. – К.: НТУУ «КПІ», 2003. – С.38-57.

2. Проблеми становлення інноваційної політики в Україні / Макаренко І. П.. Трофимчук О.М. та ін.; За ред. І. М. Макаренко . – К.: УІДНСіР: Ін-т еволют. Економіки, 2005. – 123 с.

3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки). // Електронний ресурс: Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/493/2004