к.е.н., доцент Литовченко О.Ю., магістр Дяків В.О.

Концептуальні засади управління структурою капіталу банку

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця, Україна

Постановка проблеми. У практичній діяльності банківських установ одним з основних показників їх розвитку та стабільної роботи на ринку фінансових послуг є обсяг і структура капіталу. Капітал дає можливості банку здійснювати розширення активних операцій і забезпечує достатній рівень конкурентоспроможності як узагальнюючого показника стійкості і дієздатності кожного банку зокрема та банківської системи в цілому. Тому саме зараз особливого значення набувають питання ефективного управління банківським капіталом та його структурою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням сутності, формування та оцінки капіталу банку приділено достатньо уваги таких учених, як У. В. Владичин, В.В. Кісельов, В.В. Коваленко, А. С. Криклій, О.І. Лаврушин та ін. Питання банківського менеджменту в цілому і по окремих напрямках діяльності банку висвітлені в наукових працях: Л.П. Бєлих, І.Т. Балабанова, Л.Г. Батраковой, Е. Ріда, П. Роуза та ін. Водночас потребує більш ґрунтовного вивчення питання сутності капіталу банку та його структури як об’єкта управління, а також його концептуальних засад на рівні банківських установ.

Постановка завдання. Метою статті є теоретичне узагальнення основ управління структурою банківського капіталу та визначення його концептуальних засад.

Виклад основного матеріалу дослідження. У системі головних економічних цінностей банків та банківської системи, що визначають потенціал і темпи їхнього ефективного економічного розвитку, важлива роль належить капіталу. Банківський капітал є втіленням однієї з форм вираження загальної економічної категорії «капітал», навколо якої ведеться активна дискусія [1].

На рівні банківських установ капітал створює основу для функціонування і розвитку банку, визначаючи при цьому життєздатність і можливості його зростання, нейтралізує прийняті ризики, є резервом для покриття непередбачуваних збитків, а також підтримує довіру з боку клієнтів і суспільства до цього типу фінансової установи [2].

Визнaчaльним acпектoм пpи з’яcувaнні cутнocті управління структурою банківського капіталу є cукупніcть бaзoвих пoнять тa вихідних пpинципів.

Термін «капітал» (нім. Kapital,франц. Capital, лат. Capitalis – головний, основний) означає багатство у формі грошових ресурсів, нерухомості, цінних паперів, яке використовується для самозростання. З історії економічної думки відомо, що вперше спробу визначення капіталу здійснив Арістотель, який ввів до наукового обігу поняття «хремастика», що походить від грецького слова «хрема» й означає «майно», «володіння». Під хремастикою мислитель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, одержання прибутку [3].

Можна погодитись з І.А. Бланком, який вважає, що незважаючи на виключну увагу дослідників до ключової економічної категорії «капітал», наукова думка до цих пір не виробила універсального визначення капіталу, яке відповідало б вимогам як теорії, так і практики [4].

Як зазначає С. М. Савлук, у світовій економічній теорії сформувалися дві концепції капіталу:

1) економічна або логічна, за якою капітал розглядається як один з чинників суспільного виробництва, що існує у формі матеріальних благ, які створюються людською працею та використовуються для подальшого розвитку виробництва й збільшення доходів їх власників;

2) соціальна або історична, за якою капітал трактується як сукупність виробничих відносин між власниками накопиченого багатства і тими верствами населення, які позбавленні цього багатства [5].

Складність та багатоплановість категорії «капітал» впливає на трактування сутності банківського капіталу. Слід зазначити, що тенденції до зосередження грошового капіталу суспільства в банках надають великого економічного і соціального значення їм, як фінансовим посередникам. Це обумовлено тим, що банки обслуговують економічний оборот, здійснюють розрахункові та касові операції, зберігають заощадження населення, забезпечують необхідним фінансуванням суб’єктів економіки. У банках акумулюються грошові капітали, що значно перевищують кількість грошових знаків, які обертаються у країні. Активи деяких банків, завдяки акумулюванню значних коштів населення, у декілька разів перевищують активи великих підприємств промисловості, транспорту та інших галузей економіки. Це робить з них фінансово сильні структури, що володіють великим економічним потенціалом.

Слід зазначити, що в економічній літературі сьогодні немає чіткого розуміння сутності банківського капіталу, що фактично призводить до ототожнення понять «капітал банку» та «структура капіталу» з іншими економічними поняттями, такими, як «власний банківський капітал», «власні кошти», «банківські ресурси», «ресурсна база банку» тощо. Така неоднозначність, в свою чергу, ускладнює практичну діяльність комерційних банків щодо управління капіталом та його структурою. Відповідно до цієї проблеми, термінологічне визначення базових категорій, що досліджуються, потребує більш ґрунтовного вивчення, аналізу та узагальнення.

Доволі поширеною в науковому середовищі є думка про те, що капітал банку – це власні кошти (капітал, ресурси) банку.

Ж. Довгань визначає капітал банку як «сукупність внесених власниками-учасниками капіталу власних коштів, що зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку учасників» [6].

Щодо трактування банківського капіталу як самостійної дефініції, мають місце суперечливі позиції (табл. 1).

Таблиця 1. Термінологічний аналіз категорії «капітал банку»

Джерело		Визначення
Банківська енциклопедія	Банківський капітал – це сукупність грошових капіталів, залучених банком, які використовуються ним у вигляді банківських ресурсів для кредитно-розрахункових та інших операцій
А. Мороз, О. Кириченко	Капітал банку представляє собою кошти для здійснення банківських операцій
А. Г. Мовсесян	Банківський капітал – це відокремлена грошова форма промислового капіталу, підпорядкована у своєму русі кругообігу промислового капіталу
М. Д. Алексеєнко	Банківський капітал – це кошти і виражена у грошовій формі частина майна, які належать його власникам, що забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку
У. В. Владичин	Банківський капітал – це сукупність банківських ресурсів у матеріально-речовій формі, у формі нематеріальних та фінансових активів, що виражені в грошовій формі, сформовані за рахунок власних коштів (внесків акціонерів), залучених (вкладів ділових одиниць та домогосподарств) і позичених коштів на грошовому ринку, які використовуються банком для здійснення банківської діяльності задля одержання прибутку
О. В. Чеберяко, О. О. Рябоконь	Банківський капітал — це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення капіталу й надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку
О. І. Антонюк	Капітал банку – це сукупність власних, залучених і позичених коштів, що перебувають в розпорядженні банку та використовуються ним для формування матеріальних, нематеріальних і фінансових активів в грошовій формі та здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку
Ж.Довгаль	Капітал банку – це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку учасників
Ф. Мишкін	Капітал банків — чисті активи банку, які дорівнюють різниці між сумою активів і пасивів
В. Стельмах, В. Альошин.	Банківський капітал — це сукупність різних видів грошових капіталів, засобів, які використовує банк у вигляді банківських ресурсів для забезпечення своєї діяльності, здійснення різноманітних банківських операцій і отримання прибутку
Л. Примостка	Банківський капітал — це власні кошти акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик з метою отримання доходів

Таким чином, під банківським капіталом необхідно розуміти сукупність коштів, сформованих із зовнішніх і внутрішніх джерел, які має у своєму розпорядженні банк і які спрямовуються в грошовий оборот з метою забезпечення своєї діяльності й отримання прибутку та забезпечення стабільної діяльності.

Отже, сутність капіталу банку виявляється в органічному поєднанні матеріально-речового змісту та економічної форми (відносин економічної й юридичної власності), що стає можливим лише у процесі діяльності банку.

Сутнісні характеристики капіталу банку представлені на рис. 1.

Рис. 1.2. Сутнісні характеристики капіталу банку

Виступаючи об’єктом власності й розпорядження, капітал банку формує певні пропорції його складових, що характеризуються терміном «структура капіталу». Взагалі під структурою розуміють взаєморозміщення та певний взаємозв’язок складових частин цілого, внутрішню будову будь-чого. Структура складається з даних різного типу, з якими зручно працювати, як з єдиним блоком. Дослідження довело, що на практиці багато науковців розуміють під структурою банківського капіталу співвідношення між власними та залученими фінансовими ресурсами, що використовуються банками у процесі їхньої діяльності.

Процес управління капіталом банку - це формування стратегії та здійснення різних заходів, які призводять структуру банківського капіталу у відповідність з його цілями. В процесі управління пасивами, або капіталом, перед банком стоїть нелегке завдання: як правильно спланувати необхідну структуру пасивів з метою отримання прибутку в майбутньому.

Управління структурою капіталу банку є однією з найбільш важливих і складних завдань фінансового менеджменту. Взагалі під ним розуміють створення змішаної структури капіталу, що представляє таке оптимальне співвідношення власних і позикових джерел, при якому мінімізуються загальні капітальні витрати і максимізується ринкова вартість банку.

У вузькому сенсі - це отримання коштів з різних джерел з метою забезпечення поточних платежів банку, а також підтримання його ліквідності. У широкому сенсі, управління капіталом банку - це отримання коштів з різних джерел на різні терміни та забезпечення їх оптимальної для даного банку комбінації з метою максимізації прибутку банку і підтримки його ліквідності.

Під системою управління капіталоутворенням в банківській системі України розуміють сукупність елементів (стратегія управління: джерела капіталоутворення, методи та важелі, нормативно-правове та інформаційно-аналітичне забезпечення) взаємопов’язаних та взаємообумовлених, орієнтованих на підтримку певного рівня достатності капіталу відповідно до вибраних цілей розвитку банку [7].

Як основні принципи управління капіталізацією банку виділимо наступні:

1. наукоємкість управління — урахування вимог економічних законів розвитку, використання досягнень НТП і передового досвіду;

2. комплексність управління — розробка, економічне обґрунтування і використання даного механізму як комплексу задач, прийомів і методів для досягнення цієї мети;

3. системність управління — дослідження об’єкту управління повинне здійснюватися з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності і підпорядкованості його окремих елементів;

4. об’єктивність управління — управління будується на достовірній, перевіреній інформації, що реально висвітлює об’єктивну необхідність, а висновки повинні бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками;

5. оперативність управління — здатність швидко і чітко проводити оцінку ситуації, приймати управлінські рішення і перетворювати них у життя;

6. забезпечення багатоваріантності підходів і організаційних рішень при досягненні мети;

7. принцип обґрунтованості - базується на використанні досягнень вчених у сфері використання банками інструментів ринку банківських послуг як джерела капітальної бази;

8. принцип інтеграції з загальною політикою банку - має на меті діяльність банку по управлінню капіталізацією, яка б вписувалася в загальні принципи діяльності банку як суб’єкта господарювання.

Метою управління капітальною базою банку є залучення і підтримка достатнього обсягу його капіталу для розширення діяльності і створення захисту від ризиків.

Здійснення управління капіталізацією банку ґрунтується на застосуванні ряду методів його реалізації, вибір яких залежить від поставлених принципів, мети задач управління. До методів управління капіталізацією комерційного банку належать:

метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

Система управління являє собою єдиний механізм, кожна ланка якого виконує відповідну функцію, що взаємозалежна з функціями інших ланок.

Механізм управління капіталізацією банку — сукупність прийомів і методів цілеспрямованого рішення проблем, зв’язаних з формуванням, розподілом і використанням капіталу банку для забезпечення максимальної економічної вигоди і стабільного функціонування банку в поточних і перспективному періодах [8].

Механізм управління варто розглядати як складову (найбільш активну частину) системи управління, що забезпечує вплив на зовнішні і внутрішні фактори управління капіталом банку, від стану яких залежить результат діяльності керованого об’єкта.

Залежно від стратегічних завдань банку та обраного ним контингенту клієнтури керівництво комерційного банку визначає оптимальну для нього структуру пасивів. Процесу управління пасивами передує складання стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де працюватиме банк, а також основні показники його діяльності у плановому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджується правлінням банку. При організації управління пасивами банку, їх структура приводиться у відповідність з плановою.

Управлінням пасивами і впровадженням різних методик управління банком займається спеціально створений орган у банку - комітет з управління активами і пасивами. Його завданням є розробка методик і регламентів, які реалізують функцію управління активами і пасивами, а також здійснення контролю за виконанням даної функції. До складу комітету, як правило, входять керівники структурних підрозділів банку, а також безпосередньо відповідальні за проведення пасивних операцій, також активних, тобто: начальник кредитного управління, начальник управління цінними паперами, начальник економічного управління, головний бухгалтер, керуючий найбільшими філіями.

Іншим важливим напрямком управління залученими капіталом є оптимізація процентних ставок за депозитними рахунками залежно від термінів та інших характерних вкладів з метою забезпечення необхідного обсягу ресурсів за мінімально можливою у відповідних умовах ціною або, зрештою - максимізацією прибутку.

Що стосується управлінням залученими капіталом в частині позикових коштів, то вони є основним джерелом недепозитних ресурсів. Позикові кошти дають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечити використання резервних послуг Національного банку України та задовольнити потребу власних клієнтів у кредитах шляхом отримання необхідного для цього обсягу ресурсів в інших комерційних банках, які мають тимчасово вільні кошти.

У банківській діяльності визначення форм і обсягів банківських ресурсів покладено на керівництво банку. Тому в процесі управління залученими капіталом необхідно враховувати, що поточні обсяги ресурсів не мають «ідеального» значення, яке можна було б об'єктивно оцінити. Тому й методи управління пасивами повинні, в першу чергу, враховувати проведені, необхідні на даний момент, заплановані і прогнозні активні операції, вартість фондів, джерела отримання, загальні та структурні обсяги і так далі. Кожне рішення, щодо управління ресурсами, пов'язане з досягненням безлічі цілей (забезпечення ліквідності, зниження ризику, максимізація прибутку). Проте всі вони грунтуються на необхідності управляти залученими ресурсами.

Висновок. Отже, управління структурою капіталу банку слід розуміти як процес формування та використання власного і позикового капіталу в такому співвідношенні, за якого забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості банківської установи відповідно до обраної стратегії.

Література:

1 Диба М. І. Економічне трактування сутності та визначення банківського капіталу / М. І. Диба, Є. С. Осадчий // Вчені записки : зб. наук. праць. / Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана ; [редкол.: А. Ф. Павленко (відп. ред.) та ін.]. – К. : КНЕУ, 2010. – Вип. 12. – С. 61–68.

2. Ткачук Н. Специфіка визначення величини власного капіталу комерційного банку // Вісник Танг. –2005. – №4. - С. 34–44.

3. Капіталізація банківської системи як чинник підвищення надійності економіки України / М. І. Диба, Є. С Осадчий // Фінанси України. - 2008. - N 6. - С. 77-88.

4. Бланк И.А. Управление формированием капитала [Текст]/ И.А.Бланк. – К.: Ника-Центр, Єльга. 2000. – 512с

5. Савлук С. М. Власний капітал комерційного банку : монографія / С. М. Савлук. – К. :КНЕУ, 2012. – 456 с.

6. Довгань Ж. Банківський капітал: суть і значення / Ж. Довгань // Вісник Національного банку України. – 1998. – № 7. – С. 18–20.

7. Вареник В.А. та Сидоренко В.А/ Формування системи управління капіталоутворенням у банківській діяльності [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://fp.cibs.ck.ua/files/1403/14vvafsu.pdf.

8. Волкова В.В. Концепція вдосконалення механізму управління капіталізацією банків у сучасних умовах / В.В. Волкова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 4(14). — С. 169-178.