Економічні науки/3. Фінансові відносини

Студентка 4 курсу Горбовцова А. М.

Українська академія банківської справи НБУ (м. Суми)

Планування та прогнозування як інструменти стратегічного розвитку фінансово-господарської діяльності підприємства

Прогнозування і планування в сучасних фінансових системах необхідно розглядати не тільки як невід’ємні складові управлінського процесу на макро-, мезо- і мікро рівнях, але і як відправну точку для досягнення ключових фінансових орієнтирів.

Сучасна система управління фінансами будь-якого економічного суб’єкта базується на прогнозуванні та плануванні всіх фінансових потоків, які опосередковують як виробничу, так і господарську діяльність, забезпечують контроль за створенням та використанням матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Фінансове планування формулює шляхи і способи досягнення фінансових цілей економічного суб’єкта, а в цілому фінансовий план – це програма того, що повинно бути зроблено в майбутньому.

Роль фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є одним із складових елементів управління фінансами, а тому цей процес є одним із аргументів функції управління фінансами.

Таким чином, фінансове планування вирішує декілька завдань:

- конкретизує цілі фінансового управління у вигляді системи ключових показників фінансово-господарської діяльності економічного суб’єкта;

- здійснює розробку стратегічних і тактичних орієнтирів фінансово-господарської діяльності, яка орієнтована на забезпечення максимального наближення до місії економічного суб’єкта.

Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затрат на його подолання. Якщо ж є план, то ймовірність збою є нижчою.

Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.

З погляду менеджменту функція “планування” полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.

За допомогою фінансового планування на мезо- і макрорівнях будь-яка фінансово-кредитна установа має змогу ефективно виконувати такі завдання:

- втілити розроблені стратегічні завдання в форму конкретних фінансових показників;

- забезпечити відтворювальний процес необхідними джерелами фінансування;

- виявити внутрішні резерви збільшення доходів та способи їх мобілізації;

- узгодити показники виробничого плану з наявними фінансовими ресурсами, необхідними для його виконання;

- обґрунтувати найбільш вигідні напрями і проекти інвестування коштів;

- дбати про інтереси інвесторів та акціонерів при розподіленні прибутків;

- обґрунтувати фінансові взаємовідносини з бюджетом, банками та іншими суб'єктами господарювання;

- здійснювати контроль за фінансовим станом, та рентабельністю діяльності.

Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки прогнозування є науково-аналітичної стадією планування, дослідницькою основою для підготовки планових рішень і завдань плану.

Таким чином, макроекономічне прогнозування, у свою чергу, направлено на вирішення наступних основних задач:

- встановлення цілей розвитку, наприклад продовольчої проблеми; находження оптимальних шляхів і засобів досягнення цілей;

- визначення потреби в ресурсах для досягнення поставлених цілей розвитку;

- розробку дій різних органів по досягненню поставлених цілей розвитку;

- виявлення можливих дій протидіючих сил і їх впливу на вирішення проблеми;

- забезпечення необхідних пропорцій розширення відтворення, що характеризують розвиток ключових сфер економіки і вирішення соціальних проблем;

- здійснення загальнодержавної інвестиційної і науково-технічної політики;

- формування міждержавних зовнішньоекономічних зв'язків;

- створення резервів для здійснення цільових програм і локалізації надзвичайних ситуацій;

- забезпечення оборони країни тощо [1, 2].

Таким чином, у загальному вигляді фінансове планування – це процес, який складається з наступних процедур (Рис. 1) [1].

Рисунок 1 – Етапи фінансового планування

Чотирьохетапний процес планування передбачає прийняття рішень і здійснення заходів, які на кожній стадії планування впливають на майбутнє організації. Оскільки ніхто не в змозі точно передбачити майбутнє, планування має бути безперервним. Необхідно постійно враховувати на кожному етапі фінансового планування все нову і нову інформацію, що надходить.

Проте, деякі економісти виділяють 3 основні етапи фінансового планування: прогнозування фінансової діяльності, поточне планування фінансової діяльності та оперативне планування фінансової діяльності. Як бачимо, у фінансово-економічній сфері не склалося єдиної думки щодо організації структури фінансового планування (існують різні погляди), однак, слід пам’ятати, що в будь-якому випадку всі види фінансового планування перебувають у взаємозв'язку і здійснюються у певній послідовності.

Таким чином, фінансове планування охоплює весь комплекс заходів як із формування планових завдань, так і з втілення їх у життя. Для реалізації фінансового планування на практиці застосовують такі методи:

1. Економічний аналіз використання фінансових ресурсів за минулий період, етапи якого показані на рис. 2.

Рисунок 2 – Етапи аналізу фінансових планів [1]

Для виявлення тенденцій розвитку фінансово-економічного сектору аналізують:

- зміни в обсязі продажів в цілому і по основних видах продукції організацій та установ;

- зміни у величині прибутку, рентабельності;

- обсяги та ефективність інвестицій;

- політику цін на реалізовані товари;

- умови розрахунку з споживачами і постачальниками продукції;

- грошові операції;

- склад і структуру основних і обігових активів;

- оборотність активів фінансово-кредитних установ;

- склад і співвідношення власного і позикового капіталів; рівень дивіденду та ін.

2. Коефіцієнтний метод визначення величини доходів і витрат. За допомогою коефіцієнтів, що базуються на досягненнях минулого періоду, дещо уточнених, розраховують передбачувані доходи і витрати, платежі в бюджет і позабюджетні фонди. Однак, такий порядок має суттєві недоліки: по-перше, при недостатньо обгрунтованій базі подальше уточнення показників посилить наявні недоліки; по-друге, при недосконалості чинної на підприємстві методики планування застосування коефіцієнтного методу негативно позначиться на ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів, а в деяких випадках, погіршить фінансове становище підприємства.

3. Нормативний – на основі заздалегідь встановлених норм і техніко-економічних нормативів (загальнодержавні, внутрішньогосподарські чи нормативи окремих фінансово-економічних суб’єктів) розраховують потребу у фінансових ресурсах та їх джерелах. Вони повинні «орієнтувати підприємство на майбутню конкуренцію, а не змушувати озиратися на свою минулу діяльність», виявляти ті виробничі ділянки або деталі вироби, які не відповідають сучасному рівню і вимагають переоцінки.

4. Балансовий метод – узгодження витрат із джерелами покриття, у взаємозв'язку всіх розділів плану між собою, а також фінансових і виробничих показників. Це взаємопов'язуючі матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Для фінансового планування особливо важливо, як досягнута збалансованість планів і які при цьому використовували джерела фінансових ресурсів. Балансовий метод традиційно застосовують при розподілі прибутку, плануванні фінансових фондів – накопичення, споживання і ін. Балансова зв'язка по фінансовим фондам має наступний вигляд:

З_н + Н = В + З_к (1)

де З_н – залишок коштів фонду на початок планового періоду, грн.;

Н – надходження коштів до фонду, грн.;

В – витрачання коштів фонду, грн.;

З_к – залишок коштів фонду на кінець планового періоду, грн.

5. Метод дисконтованих грошових потоків використовують при складанні фінансових планів для прогнозування сукупності розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів. Концепція дисконтування грошових потоків заснована на розрахунку сучасної (приведеної) вартості очікуваних припливів і відтоків грошових коштів.

6. Метод багатоваріантності (сценаріїв) полягає в розробці декількох варіантів фінансових планів (наприклад, оптимістичного, песимістичного і найбільш ймовірного). Кожному варіанту приписують його оцінку вірогідності. Для кожного варіанту розраховують ймовірне значення критерію вибору, а також оцінки його відхилень від середнього значення. Критерієм вибору можуть бути суми прибутку, доходу та ін.. Далі аналізують імовірнісний розподіл отриманих результатів. Фінансовий план з найменшим стандартним відхиленням (σ) критерію вибору і коефіцієнтом варіації (CV) вважають менш ризиковим. Однак, слід пам’ятати, що фінансове планування не повинно мінімізувати ризики. Навпаки, воно вирішує, які ризики слід приймати, а які не варто. Для цього фінансовий менеджер використовує аналіз «що буде, якщо» («what if» analysis).

7. Метод економіко-математичного моделювання дозволяє кількісно виразити взаємозв'язок між фінансовими показниками та факторами, їх визначальними факторами, через економіко-математичну модель. Вона математично точно описує економічний процес, тобто чинники, що характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища, за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків і т. д.) [1, 3].

8. Метод екстраполяції – виявлені в минулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період (Рис. 3).

Рисунок 3 – Приклад планування обсягу реалізації за допомогою методу екстраполяції

9. Метод інтерполяції – підприємство встановлює мету на майбутнє і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники (Рис. 4).

Рисунок 4 – Приклад планування частки ринку за допомогою методу інтерполяції

Для досягнення 40% частки ринку до п+7 року необхідно:

1) збільшення торгових посередників та торгових точок збуту до п+3 року для досягнення 25% частки ринку;

2) збільшення обсягу реклами на … % до п+5 року для досягнення 30% частки ринку; і т.д. [4].

Фінансове планування класифікують за термінами дії:

• стратегічне;

• перспективне;

• бізнес-планування;

• поточне (бюджетування);

• оперативне [1, 4].

Стратегічне планування засноване на прийнятті основоположних фінансових рішень, наприклад, реорганізації бізнесу (придбання ще одного підприємства, закриття підприємства і т.д.) та інвестиційних рішень. Ступінь деталізації в таких планах досить невисока.

В процесі перспективного фінансового планування установки, зроблені в стратегічному плануванні, отримують економічне обгрунтування та уточнення. Кордони між стратегічним і перспективним планами дуже розмиті.

Головні критерії «довжини» планів:

• характеристика галузі, де працює підприємство (більше тривалий – в «Традиційних» галузях і менше – в галузях з передовими технологіями);

• загальна ситуація в економіці (більше тривалий – при стабільному зростанні і менше – при економічній нестабільності);

• професіоналізм працівників планових служб та керівництва підприємства.

Бізнес-планування об'єднує перспективне і поточне планування. Бізнес-план – це документ, що являє собою результат дослідження основних сторін діяльності підприємства і що дозволяє його керівництву визначити доцільність подальшого розвитку бізнесу.

Бізнес-план можна трактувати як:

• інструмент стратегічного планування (формування концепції розвитку бізнесу);

• окремий елемент інвестиційного проекту підприємства;

• інструмент оперативного управління бізнесом.

Бізнес-план має часовий інтервал, в межах якого мають бути вирішені його певні завдання. Наприклад, має бути побудований завод, забезпечена окупність інвестицій та ін. Як правило, бізнес-план (як інструмент формування концепції розвитку бізнесу) складають на період від 3 до 5 років, з детальним опрацюванням першого року і укрупненим прогнозом на наступні періоди.

Поточне фінансове планування (бюджетування) як частина бізнес-плану складається на основі показників довгострокового плану. Мета бюджетування – максимізація кінцевих фінансових результатів при заданих ресурсах і організації робіт. В бюджетуванні застосовують більш точні, у порівнянні з перспективним фінансовим плануванням, методи розрахунків.

Оперативне фінансове планування необхідне як для реалізації стратегічних і тактичних рішень, так і для забезпечення стабільної роботи всіх служб підприємства. Оперативне фінансове планування укладено в:

• розробці та доведенні до виконавців бюджетів, платіжного календаря та інших форм оперативних планових завдань по всіх основних питаннях фінансової діяльності;

• умінні ефективно управляти оборотним капіталом (грошовими коштами, ліквідними цінними паперами, дебіторською заборгованістю) та кредиторською заборгованістю.

Отже, проаналізувавши види і методи фінансового планування, можна зробити висновок, що його базовою основою є складання фінансових прогнозів.

Економічне прогнозування (від грец. Prognosis – передбачення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій. Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, оскільки мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі наукового прогнозування, як і планування, лежить наукове передбачення.

Однак між ними є істотні відмінності:

- у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення науково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках. У планах же враховуються вже наявні науково-технічні відкриття і досягнення передового досвіду, що перевірені на практиці;

- у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обов’язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

- на відміну від планів прогнози не містять конкретних завдань (це передбачення розвитку науки і техніки впродовж певного часу, економічних і суспільних передумов для цього та обумовлених ними наслідків).

Прогнозування завжди передує плануванню та бюджетуванню, його мета – зниження ризику при прийнятті рішень. Методи прогнозування ділять на дві великі групи: кількісні та якісні (Рис. 5) [1].

Рисунок 5 – Методи прогнозування

Кількісні моделі працюють добре в тих ситуаціях, коли зовнішня середовище не зазнає системних або великих змін. Якщо лінія поведінки або тренда змінюються значно, то цільові моделі втрачають сенс і виникає необхідність у якісному підході, заснованому на експертних оцінках.

Деякі методи застосовують для короткострокового прогнозування, інші – для середньострокового і довгострокового. Деякі методи прогнозування прості і дешеві у застосуванні, інші – дуже складні, потребують багато часу на реалізацію та дорого коштують. Вибирають методи прогнозування з урахуванням оцінок витрат, часу на підготовку, точності і тривалості періоду. Щоб домагатися найкращих результатів, менеджери повинні чітко уявляти собі засадничі положення, які лежать в основі прогнозування [1, 4].

Основні етапи прогнозування:

1. Визначення призначення і цілей прогнозу. При цьому задають необхідний рівень подробиці (по регіону, товару та ін.), обгрунтований обсяг ресурсів, що витрачаються на прогнозування (вартість програмного забезпечення та ін.), точність.

2. Вибір тривалості прогнозування: короткостроковий або довгостроковий, або більш точно, наприклад, на наступний рік або на наступні три року.

3. Вибір методу прогнозування.

4. Збір релевантних даних і прогнозування.

5. Визначення всіх припущень, які лежать в основі прогнозу, і їх аналіз.

6. Перевірка прогнозу на застосовність, для чого розробляють систему оцінок.

Якщо прогноз недостатньо адекватний, слід повернутися до етапу 1.

В даний час все більшого значення набувають такі функції прогнозування як контроль і коригування процесів виконання прогнозів. Тому в загальному вигляді процес прогнозування можна представити наступним чином (Рис. 6).

Рисунок 6 – Процес прогнозування [1]

Слід зазначити, що поряд із фінансовим плануванням і прогнозуванням, важливу роль в управлінні фінансами відіграє фінансовий контроль і аудит. Таким чином, узагальнивши вищеописані інструменти фінансової діяльності підприємства можна зобразити стратегію розвитку будь-якого фінансово-економічного процесу наступним чином (Рис.7):

Рисунок 7 – Загальна модель фінансово-економічного процесу

Сутність процесів планування і прогнозування полягає в тому, щоб досягти мінімального відхилення фактичних показників від планових, а у разі виявлення таких тенденцій максимально наблизити рівень регулювання до виходу із встановленої негативної тенденції макроекономічних показників. Тобто важливість процесів аналізу і прогнозування виявляється в тому, що за допомогою існуючих методів і моделей можна найбільш точно спрогнозувати очікувані у майбутньому явища та процеси з метою вчинення превентивних заходів на початкових етапах виконання запланованих дій заради призупинення кризових процесів на подальших етапах фінансово-економічного процесу. Без раціонального розрахунку прогнозних і планових показників неможливе швидке й ефективне регулювання не нормотворчих процесів у подальшому. Адже, на етапі виконання керівництво вже не в змозі збалансувати чи відкоригувати виявлені проблеми, лише більш-менш врівноважувати, аналізувати та контролювати вже запланований хід виконання процесу з розробкою висновків і стратегії недопущення виявлених помилок у майбутньому. Таким чином, ефективність процесів планування та прогнозування виступає одним із методів оптимізації економічних наслідків суб'єктів господарювання у майбутньому.

Література:

1. Лихачева О. Н. Финансовое планирование и прогнозирование: навчальний посібник / Лихачева О. Н. // Финансовое планирование на предприятии. – 2-е вид., випр. і доп. – ТК Велби, 2005. – 264 с.

2. Макроекономічне стратегічне планування [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://westudents.com.ua/glavy/47628-163-makroekonomchne-strategchne-planuvannya.html. – Назва з екрану.

3. Місце фінансового планування і прогнозування в ринковій економіці [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://buklib.net/books/28150/. – Назва з екрану.

4. Планування діяльності підприємства: Конспект лекцій / Укладач О.Ю. Древаль. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 146 с.