Проблема
інвестування туристичної галузі України
На сьогоднішній час державна
підтримка в Україні практично не передбачає цільових інвестицій в її розвиток.
Більш розповсюдженою формою інвестицій є підтримка його на місцевому або
регіональному рівнях за рахунок місцевих бюджетів або спеціального податку та
за рахунок зацікавлених фірм.
Розвиток української
туристичної галузі міг би бути куди динамічнішим, коли б не стримувався низкою
гальмівних чинників. По-перше, більшість туристичних фірм зорієнтовані на
закордонний туризм, тобто організацію відпочинку для заможніших українців на
середземноморських курортах улітку та європейських гірськолижних курортах
узимку. Такий бізнес не потребує
значних інвестицій і забезпечує стабільні прибутки. Натомість внутрішній туризм
потребує значних капіталовкладень і не гарантує швидких і великих зисків.
По-друге, наявна
інфраструктура туристичної галузі (готелі, ресторани, шляхи і транспортні
засоби, курортне обладнання), як правило, застаріла й занедбана. Так, лише 162
готелі на Україні більш-менш відповідають міжнародним стандартам, із них лише
два – п’ятизіркові і 20 – чотиризіркові. Рівень послуг у цих готелях, однак,
часто не відповідає кількості зазначених “зірок”. Натомість середня ціна
готельних номерів в Україні істотно завищена супроти середньоєвропейської на
аналогічні послуги.
По-третє, розвиток туристичної
інфраструктури у певних місцевостях не узгоджується з розвитком та
актуалізацією їхньої історико-культурної спадщини. А з іншого боку, чимало
місцевостей з багатющою спадщиною, зокрема поза межами великих міст, практично
не мають належної туристичної інфраструктури.
По-четверте, рівень сервісу в
туристичній галузі в Україні практично на всіх рівнях – від персоналу турфірм
до обслуги в готелях і ресторанах – лишається переважно радянським за якістю,
попри нові, „європейські” ціни.
І по-п’яте, туристична індустрія
потерпає не лише від браку інвестицій, а й від їхнього хаотичного,
неконтрольованого характеру, наслідком чого стає радше руйнування наявного
туристичного потенціалу, аніж його розвиток (наприклад, будівництво приватних
готелів буквально на березі моря чи спорудження «рекреаційних» палаців у
природних заповідниках) [1, c.95–96].
Державна програма, насамперед,
і має розв’язати ці та інші проблеми українського туризму. Передбачено створити
умови для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів
для розвитку матеріально-технічної бази туристичної галузі шляхом розробки і
впровадження механізмів залучення та розподілу позабюджетних коштів. До 2015 року планується розробити і виконати проект інвестиційної
програми розбудови інфраструктури туризму [2, c.12].
В Україні сьогодні
реалізовується цілеспрямована політика щодо створення нових туристичних
маршрутів, зокрема екстремального, культурно-пізнавального, мисливського та
рибальського, підводного, релігійного, спортивно-оздоровчого спрямувань.
Аналіз даних засвідчує, що
левова частка капіталовкладень (як у вигляді грошових внесків, так і у формі
рухомого й нерухомого майна) потрапляє на промислово розвинені території,
змінюючи виробництво та індустріалізацію окремих регіонів [1, c.115–116].
Таким чином, виходячи з
аналізу, можна стверджувати, що за останні роки обсяг інвестицій в туристичну
галузь України зростає. Значну частку займають іноземні інвестиції провідних
країн світу. Існує територіальна диференціація розподілу інвестиційних
ресурсів, що вимагає детального дослідження та аналізу. Не дивлячись на
розроблену нормативну базу регулювання інвестиційного процесу всередині країни
та надходження іноземних інвестицій, вона потребує постійного вдосконалення та
оновлення. А за думкою автора, поки не буде відокремлена від Міністерства
культури і туризму України, Державна служба туризму в самостійне Міністерство
туризму України і не почнуть працювати в іноземних країнах представництва з
туризму, де будуть створені бази даних вітчизняних туристичних агенцій і
почнеться обмін інформацією між всіма рівнями управління інвестиційними
проектами та вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного туристичного
ринку, роль держави в туристичному інвестиційному процесі буде мало
привабливою[3, c.148–149].
Список використаної
літератури:
1.
Любіцева О.О. Туристичні ресурси України: навч. посібник /О.О., Любіцева, Є.В.
Панкова, В.І. Стафійчук — К.: Альтерпрес, 2010. — 369c.
2.
Інвестиційна привабливість галузей / В.М. Стеченко // Урядовий
кур'єр. — 2014. — С 12.
3.
Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні /В.
Кифяк; Ред. О.В. Вілінська. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2011. – 298 с.