Экономические науки /5.Управление трудовыми ресурсами.

Левошко Н.В., Репало А.Ю.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, Україна

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства [2].

Згідно з рекомендацiями Мiжнародної органiзацiї працi та нормативними актами про зайнятiсть населення в ході реалізації державної полiтики зайнятостi потрібно керуватися такими принципами:

· забезпечення рiвних можливостей всiм громадянам незалежно вiд походження, соцiального та майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiї, в реалiзацiї права на працю i вiльний вибiр виду дiяльностi [3];

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, яка запобiгає безробiттю, створення нових робочих мiсць та умов для розвитку пiдприємництва [3];

· добровiльнiсть працi, згідно з якою зайнятiсть ґрунтується на вiльному волевиявленнi громадян. В основу цього принципу, крiм права на працю, покладено також iншi громадянськi права, якi розширюють свободу розпоряджання працiвником своєю робочою силою [3].

Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття [1]. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством праці та соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади [5].

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних [2].

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню [1].

1 січня 2013 року набрав чинності новий Закон України «Про зайнятість населення» (далі - Закон), який частково змінює засади працевлаштування та основні правила, що регулюють відносини між роботодавцями, працівниками та органами контролю [6].

Проблеми, які склалися на ринку праці в Україні, такі як зростання «тіньової зайнятості», безробіття, зниження соціально-економічних показників розвитку населення, вимушена трудова міграція, втрата довіри до центрів зайнятості зумовили необхідність перегляду та реформування основних положень Закону України «Про зайнятість населення» [6].

Зокрема, даний акт запроваджує наступні механізми, що мають на меті стимулювання зайнятості населення:

- зменшення рівня «тіньової зайнятості». У 2014 році, за даними аналітиків, 30% українців працювали «в тіні» [6];

- підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів держави та приведення їх у відповідність до потреб сучасної економіки.

Лише 9% облікової кількості штатних працівників (або 1 млн. осіб) користуються системою професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня українських працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Євросоюзу – близько 5 років [6];

Література:

1. Богиня Д.П. Основи економіки праці / Д.П. Богиня, О.А. Грішнова // Навч. посб. К.: Знання-Прес, 2001. - 313с.

2. Волкова О.В. Ринок праці / О.В. Волкова //Навч. посб. К.: Центр учбової літератури, 2007. – 86 с.

3. Забута Н. Регулювання зайнятості населення: теорія і зарубіжний досвід / Н. Забута // Економіка. Проблеми економічного становлення. – 2009. – № 5. – С. 76–82.

4. Рофе А.И. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов труда / А.И. Рофе, Б.Г. Збышко, В.В. Ишин // Навч. посб. – М.: "МИК", 1997.– 160 с.

5. Титар О.О. Ринок праці / О.О. Титар – Харків: ХДЕУ. - 2004. – 100 с.

6. Закон України «Про зайнятість населення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 24, ст.243)