Экономические науки/5.Управление трудовыми ресурсами
К.е.н Лєбєдєва І.Ю., Скворцова
И.В.
Одеська національна академія
зв’язку ім. О.С. Попова, Україна
Трудовий потенціал як складова економічного потенціалу підприємства
Діяльність будь - якого підприємства
орієнтована на здобуття певних цілей. Характеризуючи цільові
установки підприємства в якості
головної мети виступає максимізація прибутку. Але при цьому одні
підприємства впевнено досягають цілей своєї діяльності, а інші - працюють менш
успішно. Багато дослідників успіхи функціонування підприємства пов'язують з
раціональним вибором виду діяльності, наявністю достатньої кількості ресурсів
та вмінням орієнтуватися в умовах ринкової економіки. Одним з найважливіших
факторів досягнення цільових установок є те, наскільки ефективно відбувається
процес керування підприємством. Як
відомо, управління – це конкретні
засоби впливу на об'єкт управління для досягнення конкретної мети [1]. В
сукупності всі перераховані чинники формують потенційні можливості підприємства
- його економічний потенціал.
На особливу
увагу заслуговує трудовий
потенціал, який обумовлює економічне зростання будь-якого господарюючого
суб'єкта насамперед як складова частина економічного потенціалу. Трудовий
потенціал, з одного боку - це інтегральна характеристика працездатного
населення, а з іншого боку, він є дуже важливою і невід'ємною складовою
частиною людського потенціалу. Соціальна сутність людини дозволяє йому
перетворювати не тільки природне середовище з метою забезпечення більш оптимальних
умов свого життя, але і самого себе. Разом з цим, людина як соціальна істота
отримує можливість реалізуватися в трудовій діяльності, в громадській
діяльності, в сімейному житті, і при цьому кожна людина, будучи особистістю,
володіє власним внутрішнім світом. Саме особистісні характеристики визначають
потенціал людини. Інакше кажучи, потенціал обумовлений задатками людини, а
розвиток потенціалу залежить від соціального середовища. До трудової діяльності
можуть бути допущені особи, що володіють певною працездатністю, яка, як
правило, залежить від стану їх психічного і фізичного здоров'я, а також
здібностей і навичок.
Досвід ефективного господарювання
підтверджує винятково важливу роль трудової складової потенціалу підприємства.
З усіх елементів соціально-економічної системи підприємства тільки персонал
володіє здатністю активно і самостійно реагувати на динамічні зміни
господарського середовища, поєднуючи у часі і просторі усі інші компоненти [2].
Перед тим як визначити поняття «трудовий
потенціал» слід його відокремити від загальновживаних економічних категорій
«трудові ресурси» і «персонал».
Трудові ресурси — це економічно активна,
працездатна частина населення регіону, яка володіє фізичними і
культурно-освітніми можливостями для участі в економічній діяльності
підприємства.
Персонал — це сукупність постійних
працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід
практичної діяльності.
Трудовий потенціал — це існуючі сьогодні та
передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою
структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу
підприємства.
Спільними для всіх цих економічних термінів
є такі риси:
1) обов’язкова участь чи спроможність до
участі у господарській діяльності (включення до системи економічних відносин);
2) прогнозованість корисного результату від
цієї участі;
3) виключне значення якісних характеристик.
Отже, якщо до трудових ресурсів входять тільки люди працездатні по
певних формальних ознаках, то поняття "трудовий потенціал" охоплює і
тих, хто ще тільки готується до ефективної трудової діяльності (діти).
Тому трудові ресурси можна розглядати як ту частину трудового
потенціалу носіями якої є люди, особистісний трудовий потенціал яких по своїх
якісних характеристиках мав такий рівень, який дозволяє самостійно
забезпечувати себе прибутком у сфері зайнятості. Всі ж інші категорії населення
також мають певний рівень трудового потенціалу, але нижчий від мінімального
рівня, необхідного для ефективної зайнятості.
Трудовий потенціал —
це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних
характеристик. Це поняття дає змогу, по-перше, оцінити рівень використання
потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності
працівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фактора, та,
по-друге, забезпечити якісну, структурну, збалансованість у розвитку особистого
й уречевленого факторів виробництва.
В економічній теорії і практиці використовуються конкретні якісні
характеристики трудового потенціалу - його структура, знання, професійний
склад, кваліфікація, навички, накопичений виробничий досвід; особисті якості
працівників: здоров'я, освіта, професіоналізм, здатність до творчості,
моральність, різнобічний розвиток, активність .
Категорія «трудовий потенціал» розглядає сукупного працівника не просто
як учасника виробництва, а як невід'ємну й рушійне початок всіх стадій
відтворювального процесу, як носія суспільних потреб; виконує функцію
цілепокладання, об'єктивно породжує і суб'єктивно задає стратегічні та тактичні
цілі розвитку економіки.
Одним з ключових моментів ефективного використання трудового потенціалу
взагалі є його відтворення, котре слід розділити на чотири фази [3].
Першою фазою відтворювального процесу робочої сили є фаза її
виробництва. Це біологічне, матеріально-речовий, морально-етичне та ін.
виробництво робочої сили. Необхідно, щоб людина просто з'явився на світ, для
чого повинні бути створені відповідні умови. Для цього створюється сім'я,
створюються умови для народження здорової дитини, її навчання і виховання.
Тільки тоді народжена дитина стане перетворюватися на елемент кадрового
потенціалу. Якщо розглянути цю фазу з точки зору формування трудового
потенціалу, то саме тут відбувається визначення пріоритетів у розвитку кадрів,
тобто вибір конкретних напрямків, професій, спеціальностей, кваліфікацій, в
яких суспільство відчуває потребу для нормального розвитку.
Друга фаза відтворювального процесу, умовно назвемо її «споживання
робочої сили», - це не просто використання робочої сили, а діяльність
конкретних працівників, в ході якої розкривається їх трудової і творчий
потенціал. Специфіка робочої сили полягає в тому,що процес її споживання
одночасно є і процесом її виробництва, так як, з одного боку, можна виробляти робочу
силу з відривом від виробництва у відповідних навчальних закладах (школах,
вузах, на курсах і т.д.), а з іншого - процес виробництва робочої сили може
відбуватися безпосередньо на робочих місцях у процесі її споживання. Праця на
конкретному робочому місці являє собою процес накопичення певного досвіду,
знань, навичок. На даній фазі кадровий потенціал відтворюється в процесі
виробництва.
Третьою фазою відтворювального процесу трудового потенціалу є розподіл
робочої сили. За допомогою відповідних соціально-економічних механізмів
необхідно забезпечити якісне і кількісне відповідність робочої сили і робочих
місць, тісний зв'язок планів виробництва, капітальних вкладень з наявністю
необхідної «критичної» маси трудових ресурсів.
І, нарешті, відтворювальний процес можна уявити без фази обміну, тобто
процесу найму або, по-суті, процесу купівлі-продажу робочої сили, що
представляє основу ринку праці.
Специфіка відтворювального обороту трудового потенціалу визначається
впливом на нього природних та демографічних чинників.
Головною рисою сучасного етапу розвитку економіки є посилення ролі
якісних змін, прискорення процесів ломки старого і віджилого і відповідно
оновлення і динамізм перетворень в цілому. Такий економічний розвиток можливо
лише на основі всебічного підвищення ролі людини як активного та перетворюючого
елемента продуктивних сил.
Таким чином, у новій економічній системі основою аналізу стає оцінка
здатності економіки до якісних і структурних зрушень, яка багато в чому
визначається трудовим потенціалом і, отже, тими видами економічної та
соціальної діяльності, які забезпечують його розвиток, вдосконалення та
ефективне використання. У той же час відомо, що розуміння провідної ролі людини
в економічному розвитку - одна з найважливіших ідей політичної економії, в якій
людина виступає як головна продуктивна сила, мета, основа і рушійна сила
суспільного історичного процесу.
У сучасних умовах інтенсифікація економічної сфери відбувається не за
рахунок кількісних, а перш за все за рахунок якісних показників, здійснюваних
на базі нових технологій, організаційно-управлінських нововведень, розвитку
управлінської та кадрової культури, підвищення ефективності показника віддачі
управлінського кадрового ресурсу. Необхідно відзначити, що ефективність
нинішнього економічного етапу розвитку повинна базуватися не на досягнутому
рівні використання трудових ресурсів, а виходити з його потенційних
можливостей.
Література:
1.Бурков В. Н. Введение в теорию управления
организационными системами / В. Н. Бурков, Н. А. Коргин, Д. А. Новиков –
М.: Либроком, 2009. – 264 с.
2.Донец Ю.Ю. Эффективность
использования производственного потенциала. / Ю. Ю. Донец – К.: Знание, 1978. - 123 с.
3.Дмитренко Г. А. Стратегический
менеджмент: целевое управление персоналом организаций: учеб. пособие / Г. А. Дмитренко – К.: МАУП, 1998. – 188 с.