Ніколенко Олена

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Науковий керівник: к.е.н., доц. Буднік М.М.

ПРОБЛЕМИ ЛІДЕРСТВА У КЕРІВНИЦТВІ

Ефективне керівництво необхідне будь-якій організації, для цього керівник повинен володіти набором певних навичок і здібностей. Керівник повинен спрямовувати зусилля групи та особистості на виконання загальних завдань підприємства і знаходити виходи з різних ситуацій. Основний механізм здійснення цього завдання – це керівництво, а також самостійні, але тісно пов'язані концепції влади та особистого впливу. Багато хто сприймає владу негативно, але, для успіху організації влада необхідна. Робота всієї організації залежить від вищого керівництва, робота кожного відділу залежить від начальства, тому керівники повинні правильно організовувати робочий процес, використовувати певні форми влади, впливати на персонал і вести за собою.

Метою дослідження є пошук шляхів вдосконалення лідерських якостей керівника.

Предметом – процес вдосконалення лідерських якостей керівника.

Аналіз природи поняття лідерства характеризує ступінь визнання та виділення з поміж інших особи, що здатна не тільки керувати, а й організовувати діяльність персоналу.

Лідер – особа, що спроможна керувати персоналом, направляти на виконання завдань, що пов’язані безпосередньо з успішною діяльністю підприємства, правити їх дії при цьому мати повагу у колективу та залучати якомога більше працівників до виконання ініціативних ідей без страху через реалізацію рішень, що мають ризиковий характер.

Тобто гідний управлінець повинен мати владу над підопічними, для того, щоб у осіб, що приймають вказівки від керівника не виникало питань, щодо доречності чи необхідності втілення той чи іншої дії на практиці. Згідно цього, влада та лідерство є майже синонімічними твердженнями та не можуть існувати одне без одного.

Іноді у процесі роботи суб’єктів господарської діяльності виникають неформальні лідери, що здійснюють направлене керівництво персоналом поза межами їх обов’язків, тобто порушують не тільки авторитет загальновизнаного лідера, а й завдають дисгармонію стосовно психологічного стану колективу в цілому. Тому до завдань формального лідера входить не тільки залучення всіх можливих ресурсів щодо злагодженої праці колективу для отримання якомога більшої ефективності результатів діяльності, а й підтримка свого беззаперечного статусу управлінця, як єдиної особи, що може давати накази та тримати колектив у незмінному психологічному настрої. Отже до регулюючої функції формального лідера входять не тільки змога керувати стосунками всередині колективу, а й обов’язок слідкувати за проявами ініціативи окремих осіб та направляти бажання проявити себе на благо усієї кампанії. Для цього управлінець повинен мати авторитет лідера серед колективу, тому що повага до керівника грає неабияку роль в залученні людей до праці. Саме взаємодія влади та лідерства дає змогу стримати та перенаправити енергію, що спрямована на регулювання відносин окремої особи у колективі на плідний результат діяльності підприємства.

Теорію лідера – надлюдини розвинув німецький вчений Ф. Ніцше (1844-1900). Лідер, за його концепцією, – вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені культуру, політичні цінності. У праці «Генеалогія моралі» вказував на прагнення людини зайняти пост лідера як на природній інстинкт і зазначав, що лідер має право ігнорувати мораль. Сучасників Ф. Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої – це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі всі якості, що ведуть до спокою та лінощів. Слід допомогти собі позбавитися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба [1].

Тому для людини, що має не тільки бажання, а й природний інтерес та змогу до лідерства, потрібно дослідити твердження вчених та їх однодумців, щодо методів та завдань, які будуть впливати на персонал і формувати цілі та ідеї, що відбиваються у свідомості, не визивають суперечливих пропозицій, спрямовують на досягнення високої результативності праці.

Для випуску того чи іншого товару, або послуги важливу роль відіграє ефективна організація виробництва, бо кожне підприємство має бути зацікавлене в отриманні прибутку з найменшими витратами. Тому керівник повинен точно розрахувати кількість персоналу, який буде приймати участь у виробничому процесі. Управлінець повинен це чітко усвідомлювати та залишати на підприємстві осіб, що мають беззаперечний інтерес до випуску найбільшої кількості продукції, не погіршуючи її якість.

Лідерство – це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – на тому, щоб люди робили правильні речі.

Різниця між якостями лідера та менеджера проводиться за деякими ознаками (табл. 1). Ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером та навпаки. Їх основні характеристики знаходяться в різних вимірюваннях.

Менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Гарний менеджер вносить порядок і послідовність у роботу, що виконується. Свою взаємодію з підлеглими він будує більше на фактах і в межах встановлених цілей.

Лідер надихає людей і вселяє ентузіазм в працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватися до нового, пройти этап змін.

Менеджери мають тенденцію займати пасивну позицію по відношенню до цілей. Частіше за все вони з потреби орієнтуються на кимось встановлені цілі і практично не використовують їх для проведення змін.

Таблиця 1

Різниця між якостями лідера та менеджера

Менеджер	Лідер
Адміністратор	Новатор
Доручає	Надихає
Працює за цілями інших	Працює за своїми цілями
План – основа дій	Бачення – основа дій
Покладається на систему	Покладається на людей
Використовує доводи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Дає імпульс руху
Професіонал	Ентузіаст
Приймає рішення	Втілює ідеї в реальність
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Шановний	Обожнюваний

Лідери, навпаки, самі встановлюють свої цілі і використовують їх для зміни відношення людей до справи.

Менеджери схильні розробляти свої дії в деталях і вчасі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для того, щоб підтримувати організаційну ефективність [2].

Лідери домагаються цього ж або більшого шляхом розробки бачення майбутнього і шляхів його досягнення, не вникаючи при цьому в оперативні деталі і рутину.

Менеджери надають перевагу порядку у взаємодії із підлеглими. Вони будують свої стосунки з ними відповідно тим ролям, які підлеглі грають у запрограмованої ланцюжку подій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Це багато в чому відбувається від того, що менеджери бачать себе певною частиною організації або членами особливого соціального інституту.

Лідери підбирають і тримають людей, які розуміють і поділяють їх погляди та ідеї, відображені в лідерському баченні. Лідери враховують цінності і емоції працівників, потреби, що постають в колективі. Лідери схильні до використання емоцій та інтуїції і завжди готові викликати у своїх послідовників сильні почуття, типа любові й ненависті. Лідери не пов'язують повагу до себе з певної належності до організації.

Менеджери забезпечують досягнення цілей підлеглими, контролюючи їхню поведінку і реагуючи на кожне відхилення від плану.

Лідери будують свої стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючі. Вони кладуть довіру в основу групової, спільної праці. Використовуючи свій професіоналізм, різні здібності та вміння, менеджери концентрують свої зусилля у області прийняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішення проблеми. Рішення часто приймаються на основі минулого досвіду. Лідери, в протилежність, роблять постійні спроби розробки нових та неоднозначних рішень проблеми. Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального дотримання цих двох типів відносин управління. Дослідження показують, що значна група менеджерів багато в чому володіє лідерськими якостями. Проте зворотний варіант зустрічається в реальному житті рідше [3].

На відміну від управління лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Тому важливим фактором для управлінців, що займають вищі посади, діючі у сфері харчової промисловості є поєднання лідера-менеджера, задля послідовного ініціативного керування організацією.

Лідер-менеджер повинен відповідати таким вимогам:

Ініціативність – лідер повинен бути не тільки винахідником ідей, а й впевненим практиком – людиною, що надає ідеям матеріального втілення.

Перевага над іншими – лідер повинен чітко поставити пріоритети для підлеглих стосовно своєї особи, для попередження конфліктних ситуацій. Іншими словами – дати зрозуміти працівникам, що авторитет керівника не підлягає обговоренню. При цьому команда повинна бути впевнена у рішеннях та ідеях менеджера, якщо член команди пропонує своє рішення питання, то воно повинно бути чітко аргументованим і зваженим.

Кожна організація повинна своєчасно не тільки виявити лідера, а й стимулювати його до діяльності. Управлінець, що має консервативний погляд на світ та на свою справу, боїться змін та нововведень, не зможе вивести організацію на новий рівень. Однак лідер повинен мати не тільки здібності до прийняття рішень, щодо зростання організації, а й мати владу над підлеглими, для того, щоб його рішення чітко втілювались та не залишали сумніву у їх доречності. Тому влада є невід’ємною частиною гарного менеджера, що має не тільки довести змогу підприємства конкурувати на ринку, а й об’єднати всі структурні підрозділи для злагодженої праці на благо підприємства.

В даній роботі було розглянуто суть поняття лідерства, зроблено порівняльну характеристику лідера та менеджера. Визначено відмінності між статусом лідера і формального керівника. Керівник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не зоставляє за собою, а навпаки, надає кожному співробітнику. В результаті змінюється статус підлеглих. Було визначено найголовніші якості, якими має володіти лідер.

Лідер багато в чому визначає успіх організації, динаміку розвитку підприємства. Від нього залежать мотивація працівників, їх ставлення до праці, взаємини і багато іншого. Таким чином, ця область менеджменту має величезне значення в управлінні, є обов'язковою і корисною для вивчення.

Література:

1. Виханский О. С. Менеджмент: учебник / О .С. Виханский, А. Н. Наумов. – М.: Экономистъ, 2003 – 528 с.

2. Мескон М. Основы менеджмента: учебник / М. Мескон,
М. Альберт, Ф. Хедоури. – М.: Издательство «ДЕЛО», 1997. – 492с.

3. Путеводитель менеджера или Улыбнемся всерьез: учебное пособие / под общей редакцией доктора экон. наук, профессора Гусева Ю. В. – Новосибирск: «Сибвузиздат», 2001. – 224 с.