Государственное управление / 2. Современные технологии управления..

Аспірант Козаченко Ю.П.

Класичний приватний університет, Україна

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Бюджет є дієвим інструментом в „руках” як центральних, так і місцевих органів влади, за допомогою якого вони можуть стимулювати розвиток соціально-економічних процесів у країні в цілому і на окремих територіях зокрема. Отже, бюджетний механізм має будуватися таким чином, щоб, по-перше, забезпечувати можливість місцевої влади активно впливати на розвиток підвідомчих територій, по-друге, слугувати уряду активним знаряддям ліквідації територіальних диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.

Відповідно до чинного законодавства органи місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети [1]. Право самостійно використовувати місцевими органами влади відповідні бюджети як засіб регулювання економічних і соціальних процесів на підвідомчих територіях встановлено ст. 61 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, місцеві органи влади мають право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів, самостійно встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах тих коштів, які надходять до їх бюджетів, ставки місцевих податків та зборів [1].

Разом з тим декларована у нормативних актах самостійність місцевих бюджетів, а головне, пов’язана з нею відповідальності місцевих органів влади за соціально-економічний розвиток власних територій на практиці реалізується слабо.

Міжбюджетні відносини включають основні види відносин щодо:

1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окремих галузей, програм, об’єктів;

2) розподілу доходних повноважень з приводу встановлення окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;

3) фінансового вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-територіальних утворень;

4) визначення та дотримання прав, обов’язків і відповідальності усіма суб’єктами міжбюджетних відносин.

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи, здійснене відповідно до встановлених законодавством повноважень усіх органів влади держави. Проте єдині засади такого розмежування для бюджетів одного рівня на практиці не дають можливості збалансувати усі бюджети, що зумовлено такими об’єктивними умовами:

- різним рівнем економічного розвитку народногосподарського комплексу регіонів;

- різноманітністю природно-кліматичних умов та географічного розташування;

- різницею в щільності населення та його якісній структурі;

- відмінностями в розвитку транспортної та соціальної інфраструктури та ін. [2].

Ці відносини виникають і функціонують у системі державного управління по вертикалі, а вихідні передумови регламентують обсяги функціональних обов’язків і завдань кожного з рівнів публічної влади. Взаємодію і співпрацю між ними здійснюють на партнерських засадах з огляду на фінансові можливості кожного з регіональних утворень.

Від особливостей організації системи міжбюджетних відносин залежить ступінь фінансової самостійності органів місцевого самоврядування (децентралізація влади). Метою відносин є забезпечення гарантованого рівня надання суспільних благ на всій території країни. Проте, ефективність відносин між ланками бюджетної системи міститься не в рівні збалансування місцевих бюджетів унаслідок бюджетного вирівнювання, а в сприянні соціально-економічного розвитку територій, а також зростанні добробуту населення. Міжбюджетні відносини виконують функцію розподілу дохідних джерел та видаткових повноважень між ланками бюджетної системи.

Принциповою особливістю місцевих бюджетів виступає наявність у них власної доходної бази та власних видаткових повноважень. ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування. Так, в п. 6, ст. 16 цього Закону зазначено, що “місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України та інших місцевих бюджетів”. А пунктом 3 цієї ж статті встановлено, що “матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно,  доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ,  міст,  районів у містах,  а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад” [1].

Однак місцеві бюджети в Україні не тільки акумулюють власні доходи та забезпечують виконання власних повноважень. Керуючись принципом субсидіарності, що полягає у максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача, ряд повноважень державного бюджету, які визначаються функціями держави, передаються до виконання місцевим бюджетам і, тим самим, отримують статус делегованих. При цьому делегування розмежовується між різними рівнями місцевих бюджетів [1].

Таким чином, для місцевих бюджетів характерна складна система відносин, що забезпечують виконання як власних, так і делегованих державою повноважень.

Так, якщо дослідити статистичні дані щодо обсягу міжбюджетних трансфертів до місцевих бюджетів, то можна побачити, що найбільший розмір дотацій вирівнювання з державного бюджету до місцевих бюджетів на 2014 рік становив до обласних бюджетів Вінницької області – 1247762,3 тис.грн., тобто 39,95 %, Хмельницької області – 796392,6 тис.грн. – 29,46 %, Херсонської області – 686247,1 тис.грн., тобто 28,93 %, тоді як до Дпіропетровської області – лише 0,95 %. Тобто ми бачимо суттєву різницю щодо обсягу надання між бюджетних трансфертів [3].

Але, вважаємо, що існуючий підхід до визначення розмірів міжбюджетних трансфертів все ж має бути переглянутим. Він має бути доповнений механізмами, які би враховували власні зусилля регіонів по нарощуванню податкової бази, з тим, щоби цей приріст не вилучався при перегляді індексів податкоспроможності територій.

Подальше реформування бюджетної системи має проводитися в напрямку децентралізації і забезпечення місцевих органів влади додатковими дохідними джерелами, що залежать від результативності функціонування економіки регіону. Державна регіональна політика, використання фінансових інструментів державного впливу на регіональний розвиток мають опиратися на чітко розроблені процедури визначення депресивних регіонів, які потребують державної підтримки на основі системи критеріїв, що якнайповніше описують проблеми та «вузькі місця» соціально-економічного розвитку територій. Такі процедури мають базуватися не лише на державній фінансовій підтримці депресивних регіонів, але й враховувати власні зусилля органів місцевого та регіонального самоврядування, стимулювати останні до активізації впливу на розвиток підвідомчих територій.

Література:

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 06.10.98р. № 163-14 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24.

2. Бюджетний кодекс України від 8.07.2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2/rada/gov/ua//laws/show/2456-17/print1329896557051809.

3. Про Державний бюджет України на 2014 рік [Електронний ресурс]: Закон України від 16.01.2014 р., № 719-VII. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/719-18/page2