Миронишин В.Ю.

Науковий керівник: доц. Чорна Н.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Українська ментальність: відображення у сьогоденні

Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій. Ментальність означає устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія.

Як правило, ментальність формують такі чинники, як географічне становище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції. Характерно, що ментальність − це не винятково пасивний об'єкт, своєрідний наслідок сумарної дії чинників. Вона сама є активним фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, але малопомітним, оскільки імпульси, які вона посилає народу чи окремій людині, йдуть з глибин історії, з глибин підсвідомого.

Характерні ознаки та особливості української ментальності зумовлені сукупністю чинників. Найбільш важливими серед них, на нашу думку, є:

1.      Геополітичне становище: між Заходом і Сходом. Саме воно зумовило двоїстість української ментальності. Їй притаманне поєднання індивідуалізму, характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності.

2.      Домінуючий вплив двох головних історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького. Найбільш глибинні пласти української ментальності закладені, безперечно, землеробством, яке з найдавніших часів було заняттям українців як автохтонного етносу. Саме воно визначило особливості їхнього світобачення, культурні орієнтири та соціальну організацію. Фахівці стверджують, що весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до однієї території (ландшафту), обумовлені природними циклами і сільськогосподарським календарем. Закодована на рівні підсвідомості, закріплена в традиціях та мові, ця інформація крізь століття зумовлює такі характерні риси українського національного характеру, як зважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, миролюбність, ліричне сприйняття життя, м'який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм, розвинуте почуття справедливості, що спонукає до нескінченних пошуків правди.

Землеробська культура, залишки матріархату в родинних стосунках зумовили пріоритетну роль жінки. Внаслідок цього соціальні та психічні норми, ідеали, система моральних цінностей українців формувалися в координатах землеробської культури під домінуючим впливом жінки, на противагу Західній Європі, де переважав патріархальний тип родин. Активність, яскраво виражені волелюбність і демократизм, пріоритет чоловіка почали фіксуватись і закріплюватися в українській ментальності з появою на історичній сцені оригінального етносоціального утворення – козацтва [1].

3.      Багатовікова відсутність власної держави. Це суттєво деформувало український національний характер, зумовило гіперболізацію зовнішніх чинників, покладання на них провини за численні свої біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній ментальності як трагедія людини, яка є хазяїном, але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій [3].

4.      Тривала роз'єднаність українських земель. Перебування у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших держав вплинуло на культуру, традиції, побут українців. Саме це є основою такої риси сучасної української ментальності, як відсутність почуття національної єдності. Наприклад, на ментальність галичан суттєво вплинула західноєвропейська культура, насамперед австро-німецька та польська. На думку багатьох спеціалістів, для жителів Галичини більш характерні такі риси, як працелюбність, індивідуалізм, вміння господарювати, повага до власності. Крім того, ментальності галичан притаманні певний консерватизм, скерований на увіковічення в незмінному вигляді основних національно-етнічних цінностей, а також активне виявлення національних почуттів, патріотизму.

Що ж стосується населення Центральної, Східної та Південної України, то для них, через певні історичні обставини, головною метою було, як правило, не національне, а соціальне визволення. Провідними рисами ментальності в цьому регіоні були: колективізм, анархізм, віра в доброго і мудрого правителя, який наведе порядок; порівняно слабшими − національні патріотичні почуття, звичка до копіткої праці [3].

Як наслідок, слушною є думка про те, що нині наявні всі підстави говорити не тільки про особливості української ментальності загалом, а й про її своєрідність у різних регіонах України.

5. Нашарування «радянської» ментальності. Тривале перебування українського народу в жорстких рамках тоталітарного суспільства залишило свій слід в національному генетичному коді. «Родимі плями» тоталітаризму наявні в психології кожної людини, яка вихована за радянської доби. Вчені Національного інституту стратегічних досліджень виділяють такі основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи − відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, активністю про людське око, напоказ, тобто головне − створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості − відчуття власної нездатності через некомпетентність та непрофесіоналізм; патерналізм − перекладання на владу вирішення власних проблем; безпорадність − надія на розв'язання проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу [3].

За сучасних умов ментальність відіграє свою не дуже помітну, на перший погляд, але важливу роль. Незважаючи на затяжну кризу, що охопила практично всі сфери суспільного життя, в Україні упродовж тривалого часу не відбувалося жодних помітних соціальних вибухів. Терпінню українців настав край у 2004 р. − свідченням загальної незгоди стали події, що увійшли в історію як «Помаранчева» революція [2]. Трохи менше, ніж через десять років по тому, події певною мірою повторилися. Ініціативу творення нової влади у свої руки вкотре взяли широкі верстви населення. Саме тепер, − переконані науковці, − українці по-справжньому відчули себе нацією, спроможною бути творцем власної держави, власної долі та власної історії.

Зазначене дозволяє зробити висновок про необхідність врахування специфіки національної ментальності при розробці як стратегічного плану, так і тактичної лінії реформування суспільства. Апелюючи до сильних рис української ментальності, серед яких − щирість, відвертість, працьовитість, терплячість, та знаходячи їм практичне застосування, політико-владна еліта спроможна, таким чином, забезпечити зростання національної державності, її процвітання та зміцнення. В іншому випадку, − а про це свідчить недавня історія, − українське суспільство й надалі буде приречене на соціальні вибухи, які періодично даватимуть про себе знати.

Список використаної літератури:

1. Кульчицький С.В. Історія України : довідник / С.В. Кульчицький, Ю.А. Мицик, В.С. Власов. – К. : Літера ЛТД, 2012. – 528 с.

2. Кульчицький С.В. Українська революція 2004 р. / С.В. Кульчицький. − К. : Генеза, 2005. − 368 с.

3. Шип Н.А. Суспільно-політичне і духовне життя українців у складі Російської імперії (ХІХ ст.) / Н.А. Шип. − К. : УАЗТ, 2004. − 99 с.