Волошин Т.О.

студентка 1 курсу напряму підготовки «Правознавство»

ПВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля»

Суверенітет держави

Держава – це суверенна всеосяжна організація публічної влади і суспільства, яка має власний апарат примусу і апарат управління, тим самим організовує, скеровує та вирішує як класові, так і загально соціальні задачі. Однією з найважливіших ознак держави є державний суверенітет [1, c.31].

Суверенітет держави з’явився фактично в той же час, що й сама держава. Проте теоретичне обґрунтування державного суверенітету виникло набагато пізніше. Сам термін «суверенітет» походить від слова «суверен», тобто, той, що має всю повноту влади, а саме не залежить від будь-яких сил або обставин.

У свій час визначення державного суверенітету верховною владою відіграло досить важливу та позитивну роль у плані об’єднання країн, припиненні феодальної роздробленості, зміцненні мирних відносин між державами.

За словами італійського історика та політика Н. Макіавеллі державний суверенітет можна трактувати як всевладдя, абсолютну та необмежену ніким волю царя. Інший політик та філософ Жан Боден тлумачив суверенітет як найвищу, навіть абсолютну і постійну владу над громадянами та підданими у політичному співтоваристві [2, c. 36].

На теренах же сучасних умов розвитку держави та міжнародних відносин, тісно пов’язаних з виникненням таких органів світового співтовариства як ООН, СНД, Європейський Союз, Рада Європи, тощо, а також добровільним приєднанням держави до цих органів, поняття державного суверенітету зазнає досить-таки широких змін. За-для збереження самостійності та суверенності у внутрішніх та зовнішніх питаннях країни-члени вище названих міжнародних органів на добровільних засадах визнають їх гегемонію з певних питань внутрішнього та зовнішнього життя держави, а також безпеки, екології, прав людини, тощо. По суті, це – висвітлення ідей обмеженого суверенітету. Проте це висвітлення лежить на певній , демократичній основі [2, c. 37].

З цього всього випливає, що суверенітет – це дуже важлива ознака держави , яка характеризує її незалежність, суверенність і повноту влади в середині країни, та самостійність і непідпорядкованість на зовнішньо - політичній арені. Суверенітет дає змогу державі виступати від імені всього народу у міжнародних відносинах.

На загальноприйнятих засадах розрізняють дві сторони державного суверенітету (внутрішню та зовнішню).

Внутрішній суверенітет держави означає верховенство та повноту державної влади стосовно усіх організацій політичної системи суспільства, її повноцінне право на управління, законодавство, а також юрисдикцію всередині держави у межах усієї її терит орії.

Внутрішній суверенітет держави інакше ще називають законодавчим суверенітетом держави, адже він припускає право видавати закони законодавчою владою.

Зовнішній суверенітет держави висвітлює незалежність та рівноправність на міжнародній арені, та безпосередньо недопустимість втручання у внутрішнє життя інших держав.

У Конституції України закріплюється , що України є суверенною та незалежною державою (ст.1), що її суверенітет поширюється на всю її територію (ст.2), що наша держава визнає чинні міжнародні договори і розглядає їх як частину національного законодавства України (ст.9), а також що безпосередньо на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ст. 17) [3, c.27].

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990р. зазначено наступні ознаки державного суверенітету країни:

- верховенство (або: прерогатива влади) – відсутність будь-якої іншої найбільш високої суспільної влади в Україні;

- самостійність – можливість без сторонньої допомоги приймати рішення щодо внутрішньої та зовнішньої політики держави на підставі дотримання загальноприйнятих норм та принципів національного і міжнародного права;

- повнота (або: універсальність) – охоплення державною владою всіх сфер життя країни, всього населення та громадської організації держави в цілому;

- неподільність державної влади у межах території країни. Ця ознака передбачає одноособовість влади, за виключенням її функціонального поділу на гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову; безпосереднє здійснення велінь влади по їх каналах;

- незалежність у міжнародних відносинах, тобто можливість самостійно вирішувати проблеми ззовні держави на основі дотримання норм та принципів міжнародного права та повага до незалежності інших держав;

- рівноправність у зовнішньополітичних зносинах – наявність у міжнародних зносинах таких прав і обов’язків як і в політиці інших країн.

Ще однією невід’ємною ознакою державного суверенітету можна назвати:

- невідчужуваність, а саме – неможливість будь-якої відчуженості легітимної та легальної влади. Дозволяється лише присутність можливого делегування суверенних прав державними органами місцевого самоврядування (унітарна держава), суб’єктами федерації та органами місцевого самоврядування (федерація).

Суверенітетом володіють різні держави незалежно від кількості населення, форми правління та устрою, території, тощо.

Суверенітет держави є головним принципом міжнародних відносин та міжнародного права загалом [4, c.43].

Україна є незалежною, суверенною демократичною державою, яка втілює у собі суверенітет самої країни. Впевнено можна сказати, що реалізація права на політичне самовизначення України є об’єктивно закономірним процесом.

Література:

1. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – сПб.: Питер, 2004.- 386c.

2. В.В. Копєйчиков Загальна теорія держави і права: ( основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції) : навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2008.- 397c.

3. Ибаева А.С. Теория государства и права: Учебное пособие.- Алматы: Жеті жаргы, 2006.- 424c.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави та права: Підручник/ Пер.з рос.-Харків: Консум,2008.- 656 с.