Право/8.
Конституційне право
К.ю.н.
Шкабаро В.М.
ПВНЗ
«Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля», Україна
Онуфрієнко С.П.
студент 1-ого курсу спеціальності «Правознавство»
ПВНЗ «Дніпропетровський
університет імені Альфреда Нобеля», Україна
Територіальна
ознака держави
Сучасна наука теорії держави
та права виділяє чимало ознак держави, до яких належать державна влада,
державній суверенітет, право, збір податків, територіальна організація
населення та інші.
Серед основних ознак держави
важливе значення має територіальна ознака, суть якої полягає в поділі населення
в межах тієї чи іншої країни по територіальним одиницям.
На відміну від первісного
ладу, де суспільна влада поширювалася на людей по кровно-родинною ознакою,
залежно від їх приналежності до того чи іншого роду, фратрії, племені або союзу
племен, при державному ладі влада поширюється на них в залежності від території
проживання. З утворенням держави жителі, за влучним зауваженням дослідників, «в
політичному відношенні перетворювалися в просту приналежність території» [1].
Незалежно від кровно-родинних зв'язків вони є або громадянами (в умовах
республіки), або підданими (в умовах монархії), або особами без громадянства
або іноземцями, які підпадають під юрисдикцію держави і дію його законів.
Територія держави – свого
роду матеріальна база, без якої воно не може існувати. Це природна (а не якась
інша, в тому числі суспільна) умова існування і функціонування держави. Будь-яка
держава існувати без території не може. Територія є обов’язковою і невід’ємною
ознакою держави, постійним та безумовним атрибутом державності. Територія є
матеріальною базою існування держави та визначає простір, на який поширюється
її суверенітет і влада.
Під територією держави
звичайно розуміється простір, в межах якого здійснюється державна влада.
Складовими частинами території держави є: земля та її надра, що утворюють
сухопутну територію; річки, озера, штучні водосховища, а також морські
внутрішні і територіальні води, які омивають територію даної держави (водна територія
держави); повітряний простір над сухопутною і водною територією (повітряна
територія держави); об'єкти, прирівняні до території держави (морські та
повітряні судна, космічні кораблі і станції, що діють під прапором даної
держави, та інші належні державі об'єкти).
Говорячи про склад території держави,
елементи, що входять до неї, зазвичай поділяють на дві групи: реальна, фактична
територія, межі якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім
законодавством; юрисдикційна територія, що постійно змінює свої розміри й
конфігурацію. Реальна територія містить у собі: сухопутний простір; водний
простір (акваторія) – територіальне море й внутрішні води; повітряний простір
(аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами; надра, що розташовуються
під сухопутним і водним просторами. Юрисдикційна територія – це територія, на
яку поширюється юрисдикція даної держави (простір, в межах якого діє
національне законодавство). Юрисдикційна територія держави складається з
фактичної території, а також територій з «особливим правовим режимом» – ділянок
місцевості, які в географічному сенсі не відносяться до цієї держави, проте
підпадають під його юрисдикцію внаслідок правил, встановлених у
міжнародно-правових актах. У якості подібних територіальних утворень можуть
розглядатися «зони екстериторіальності», а також окуповані території. До
юрисдикційної території входить: військові кораблі й літальні апарати, а також
морські й повітряні судна, що перебувають на некомерційній державній службі,
незалежно від їхнього місцезнаходження; торговельні морські й повітряні судна
під прапором даної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному
просторі над відкритим морем; космічні об’єкти, що належать державі;
трубопроводи й підводні кабелі; нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі;
території дипломатичних представництв і консульств.
Кожна держава здійснює на
своїй території всю повноту влади й виключає хоч би яке не було втручання у
справи «свого» суспільства іноземних властей.
У правових системах різних
країн, а також в міжнародному праві загальновизнаними є принципи
територіального верховенства, територіальної цілісності і недоторканності.
Територіальний поділ
населення та поширення державної влади лише на населення певної території
неминуче тягне за собою адміністративно-територіальний поділ. Вся територія
держав розбивається на ряд адміністративно-територіальних одиниць. У різних
країнах вони називаються по-різному: округу, провінції, області, краю,
дистрикти, графства, райони і т. д. Але їх призначення і функції єдині –
організація державної влади і управління на займаній ними території.
Територіальний устрій не
можна ототожнювати з державним устроєм.
Державний устрій – це
влаштування держави, тобто розподіл компетенції між її загальнодержавними,
центральними і місцевими органами влади. Історично склалися три форми
державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.
Територіальний устрій – це
територіальне влаштування держави, іншими словами це те, на що поділена держава,
тобто на які територіальні частини.
Проте територіальний і
державний устрій тісно пов'язані між собою, оскільки органи державної влади
створюються за територіальним устроєм, а також за принципом функціонального
поділу [2].
Отже, територіальний устрій – це територіальна організація,
система взаємовідносин між державою загалом (її центральною владою) та її
територіальними складовими (їх населенням, органами місцевої публічної влади).
Територія
держави є матеріальним вираженням верховенства і незалежності народу, який
проживає на ній. Тільки народ в цілому володіє правом розпоряджатися своєю
територією. Будь який етнос, який проживає на території держави, має право на
культурно-національне самовизначення (розвиток). Відмежування держави як явища
статичного, одномоментного, певної системи інститутів і ознак, що існує на
даний конкретний період, від державності як континууму, що розгортається в часі
і просторі процесу самовираження народу, сприяє формуванню територіальної
свідомості. Територіальна свідомість як процес самовираження людей з
територіями передбачає право цих людей визначати межі цих територій [3, с. 10].
Сучасні
дослідники у галузі теорії держави і права майже одноголосні в питанні
віднесення території до обов’язкових елементів держави.
Виходячи
з вищенаведеного, можна констатувати, що територія – одна з основних ознак
держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави.
Кожна держава зацікавлена у чіткому визначенні меж своєї території, оскільки
територіальні суперечки з сусідами народжують багато труднощів, а часом чреваті
військовими конфліктами. Для держав правове закріплення своєї території має не
лише міжнародно-правове, а й внутрішнє, державно-правове значення. Від цього
залежать кордони державного суверенітету, тобто поле дії законодавства,
виконавчої та судової влади.
Література: