Право/4. Трудовое право, и право социального обеспечения

Гриценко К.В.

Науковий керівник: Омельянчик С.В., к.ю.н., старший викладач

Запорізький національний університет, Україна

 

Система вирішення трудових спорів в Україні: теоретично-правовий аналіз

 

Конституцією України проголошені пріоритетні задачі державної політики, спрямовані на побудову правової,  демократичної та соціальної держави. Основний Закон держави передбачає широкий спектр прав трудящих, реалізація яких повинна бути забезпечена сучасними правовими засобами.  За умов ринкових відносин проблеми правового регулювання взаємин між роботодавцями й особами найманої праці значно актуалізуються. Для їх вирішення необхідно не тільки закріплення певних прав за суб'єктами трудових відносин, але й створення правових механізмів, що забезпечуватимуть ефективний захист цих прав і реалізацію законних інтересів працівників і роботодавців. У цьому зв'язку актуальним питанням трудового права є вивчення особливостей  вирішення трудових спорів, а саме: індивідуальних трудових спорів як різновидів соціальних суперечностей у державно-організованому суспільстві та колективних трудових спорів, а також аналіз законодавства, що їх регулює. 

Дослідженню окремих загальнотеоретичних та практичних пи­тань, пов'язаних із порядком вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів в Україні, приділяли увагу такі дослідники, як М.Й. Бару. Н.Б. Болотіна, О. Я. Бурак. Ю.М. Гриценко, Д.І. Дедов, І.В. Зуб, В.В. Лазор, В.І. Миронов, В.П. Пастухов, П.Д. Пюшпенко, В.І. Прокопенко та інші вчені.

Система вирішення трудових спорів в Україні передбачає поділ на індивідуальні та колективні трудові спори.

Індивідуальні трудові спори являють собою неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення такого спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори [1]. 

Індивідуальні трудові спори мають досудовий порядок вирішення, передбачений главою XV Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Незважаючи на те, що в ст.224 КЗпП досі комісія по трудовим спорам (далі – КТС) визначена як обов’язковий первинний орган по розгляду індивідуальних трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком трудових спорів деяких категорій працівників (суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини), враховуючи конституційне положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян [1; 2]. Отже, на сьогодні працівник має право вибору – звертатися йому безпосередньо до суду для вирішення трудового спору, підвідомчого КТС, або ж спочатку він звернеться до КТС як первинного органу розгляду цих спорів.

При цьому розгляд трудових спорів у КТС і нині, має певні переваги, порівняно з судовим розглядом, причому не лише для роботодавця, але й для найманого працівника. До зазначених переваг відносимо такі: 1) трудовий спір в КТС розглядається безпосередньо на місці виникнення спору – на підприємствах, в установах, організаціях, що є суттєвою економією часу; 2) розгляд спору на місці з економічної точки зору є найбільш вигідним, оскільки суд – це завжди матеріальні витрати; 3) розгляд трудового спору у КТС за процедурою є більш простим, тобто і більш зручним для сторін спору, ніж розгляд спору в суді; 4) короткі терміни розгляду спору в КТС, яка зобов’язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви працівником; 5) у разі прийняття КТС рішення, яке не влаштовуватиме будь-яку сторону спору, воно може бути оскаржено в суді. Отже, КТС є органом досудового розгляду індивідуальних трудових спорів, здатним в межах своєї компетенції вирішити розбіжності, що виникли між сторонами індивідуальних трудових відносин [3, 67]. Але не дивлячись на усі переваги КТС, найбільш дієвим засобом захисту прав сторін трудового договору сьогодні залишається судовий порядок вирішення індивідуальних спорів.

Що стосовно колективних трудових спорів, то вони вирішуються відповідно до законів України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» [4], «Про колективні договори та угоди» [5], «Про соціальний діалог в Україні» [6], «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»[7] та ін.

Таким чином, аналіз практики вирішення трудових спорів в Україні показав, що індивідуальні трудові спори сконцентровані на судовому порядку їх вирішення, а колективні трудові спори, навпаки, мають лише позасудовий порядок врегулювання трудових спорів і позбавлені можливості розгляду у суді.

Крім вищезазначених трудових спорів, загальноєвропейська практика класифікації трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору передбачає поділ ще на два види: спори (конфлі­кти) інтересів та спори права.

У національному законодавстві термін «конфлікт інтересів» застосовується у законах України «Про прокура­туру», «Про державну службу» та визначається у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» [8]: конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рі­шень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

З позиції Міжнародної Організації Праці (далі - МОП), спір права - це спір щодо порушення або тлумачення існуючого права (або зобов'язання), закріпленого у законодавстві, колективній угоді або трудовому договорі. Його сутність полягає у твердженні, що працівник або група працівників не отримали того, що їм належне по праву [9, 74].

Спір інтересів виникає з незгоди щодо майбутніх прав і зобов'язань, і зазвичай є результатом нев­далих переговорів щодо укладання колективної угоди. Спір інтересів породжується не існуючими пра­вами, а інтересом однієї зі сторін створити таке право через включення його до колективної угоди і спротивом іншої сторони. Спори інтересів виникають у зв'язку з вимогою встановлення нових або зміни істотних умов пра­ці, шо передбачаються у колективних угодах; спори права виникають у випадку застосування або трактування норм, встановлених законами, колективними договорами або іншими правовими актами.

На сьогодні в трудовому законодавстві відсутній розподіл на спори прав і інтересів. В практичному застосуванні вирішення даних трудових спорів реалізується через переговори сторін, коли ж спроби врегулювати даний трудовий спір на підприємстві не мають успіху, то відбувається звернення до судового органу.

Слід зазначити, що все більшого поширення на Заході набуває так зване превентивне посередництво, що прагне запо­бігти виникненню трудової суперечки із самого початку шляхом «застережливого» втручання в тру­дові стосунки. Таке втручання сприяє налагодженню співпраці між підприємцями і працівниками. У числі іншого органи посередництва надають сторонам трудового відношення допомогу в налагоджен­ні регулярних двосторонніх контактів, у формуванні і в діяльності спільних органів, проводять інфор­маційну, консультаційну і просвітницьку роботу, підвищення кваліфікації працівників профспілок і підприємницьких організацій, керівного персоналу підприємств, сприяють укладенню колективних договорів. Запозичення міжнародного досвіду сприяло б не тільки удосконаленню національного трудового законодавства в цілому, а й в конкретному випадку щодо ефективного вирішення трудових спорів [9, 75].

Таким чином, система вирішення трудових спорів повинна базуватися на таких загальних принципах, як верховенство права, законність, демократизм, гуманізм, рівність сторін та спеціальних принципах: вирішення спорів на основі соціального діалогу, оперативність вирішення спорів, простота та доступність процедури вирішення трудових спорів, досудовий та судовий поряд­ки вирішення трудових спорів, безпосередність, свобода вираження пропозицій, безоплатність при­мирної процедури для сторін спору, обов'язковість рішень примирних органів, уніфіковані індивіду­альний та колективний порядки вирішення трудових спорів.

Література:

1. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

3. Дараганова Н.В. Особливості розгляду індивідуальних трудових  спорів у комісії по трудових спорах / Н.В. Дараганова // Юридична наука. – 2012. – № 1. – С. 66-73.

4. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 № 137/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

5. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 № 3356-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

6. Про соціальний діалог в Україні: Закон України від 23.12.2010 № 2862-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

7. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 № 1045-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

8. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 № 3206-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

9. Ясинок М.М., Запара С.І. Система вирішення трудових спорів в Україні та шляхи її подальшого розвитку / М.М. Ясинок, С.І. Запара // Бюлетень Української академії банківської справи. – 2013. – № 1(8). – С. 73-77.