Правовий статус курортів, як територій особливої охорони

Ярошевська Я. Ю., студентка

Науковий керівник:

Меліхова О.Ю., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет

За Конституцією України кожен має право на відпочинок, медичну допомогу і оздоровлення [1]. Ці права особи здійснюють за допомогою лікувально-оздоровчих і курортних територій, завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться. Саме цим визначається значення курортів, важливість закріплення їх спеціального правового статусу. Збереження і охорона таких територій можлива при наявності детального, досконалого правового регулювання.

Згідно з Законом України «Про курорти» (далі Закон), курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні [2]. У класифікації курортів виділяють два основні критерії: значення і спеціалізація. За значенням відбувається поділ на курорти державного і місцевого значення. Відмінність між двома даними видами полягає в тому, що курорти державного значення мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси. Другий критерій – спеціалізація, поділяє курорти на ті, що спеціалізовані для лікування конкретних захворювань та курорти загального призначення. Багатоманітність видів діяльності, які дозволяються здійснювати на землях оздоровчого призначення, обумовлена тим, що переважна більшість курортів України розташовані в межах населених пунктів. В зв’язку з цим Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, віднесених до курортних, який станом на 2008 р. включав 241 населений пункт нашої країни [3]. Відмінність курортів від інших земель оздоровчого призначення полягає у ступені їх освоєності, тобто створення інфраструктури. Однак, Законом зазначено, що будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється. Тобто споруди та інші об’єкти, що будують на території курорту повинні відповідати його цільовому призначенню.

Для того щоб певна територія стала курортом встановлюється певна процедура. Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей. Виявлення ж на території природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт [2]. На оголошенні природної території курортом, діяльність державних органів не закінчується. Важливе подальше розширення і розвиток курортів, який здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місцевими програмами.

Для виконання свого цільового призначення, а саме надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів, на територіях курортів створюються санітарно-курортні заклади. Такі заклади – юридичні особи, що діють на підставі статуту (положення), що затверджується власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом. Перелік видів санаторно-курортних закладів і напрями їх спеціалізації затверджується Міністерством охорони здоров’я. Заклад функціонує цілорічно або сезонно, може бути однопрофільним - для хворих з однорідними захворюваннями та багатопрофільним (з двома або більше спеціалізованими відділеннями) [4].

Одним з чинників існування курортів є їхнє економічне забезпечення. Воно передбачає розробку та здійснення програм збереження та розвитку курортної галузі України, надання певних пільг, забезпечення в установленому законодавством порядку компенсації збитків, завданих внаслідок порушення законодавства про курорти, матеріальне та фінансове забезпечення курортної галузі. Фінансове забезпечення може здійснюватись відповідно до державних і місцевих програм за рахунок джерел, передбачених законом України, а також коштів позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій і громадян.

Найголовнішим в правовому регулюванні діяльності курортів є охоронні заходи. Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони. В межах цього округу забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони курорту не є однаковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень).

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан довкілля і природних лікувальних ресурсів, прогнозування їх змін під впливом господарської діяльності, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень створюється система державного моніторингу природних територій курортів.

Підсумовуючи, можна сказати, що законодавство України у галузі курортів не є досить повним. Однак, варто деталізувати діяльність окремих груп осіб у курортній справі, їх права, пільги, обов’язки.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – 141с.

2. Закон України: Про курорти // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 50. – 435с.

3. Постанова Кабінету Міністрів України: Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних. – 1996. – № 1576

4. Постанова Кабінету Міністрів України: Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад. – 2001. – № 805