Загальне водокористування: еколого-правовий аспект

 

                                                  Шелудько О.О., студентка

                                             Науковий керівник:

                               Гаджиєва Ш.Н., к.ю.н., викладач

                                       Запорізький національний університет

 

Відповідно  до ст.46 Водного кодексу України  водокористування може бути двох видів – загальне та спеціальне.  Право загального водокористування є одним із конституційних прав громадян на користування водними об’єктами, що мають особливе значення серед інших природних ресурсів. Конституція України закріплює право кожного громадянина користуватися природними об’єктами. З урахуванням значення водних ресурсів для забезпечення життєво важливих потреб людини право вико­ристання водних ресурсів слід розглядати як одне з основних прав, що пов’язане з біологічним існуванням людини.

Вчені-правознавці як радянських часів, так і сучасності досліджували особливості права загального природокористування. Окремі теоретичні і практичні аспекти загального водокористування розглядали у своїх наукових працях такі науковці як: В.І. Андрейцев, І.І. Каракаш, І.О. Костяшкін,                 М.І. Краснов та інші вчені-правники.

Правову основу водного законодавства становлять: Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Водний кодекс України (6.06.1995) за наступними змінами та інші акти водного законодавства.

У ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку їх загального і спеці­ального використання [2]. При цьому громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задово­лення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекре­аційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. Таким чи­ном, право загального природокористування передбачає викори­стання природних об’єктів та їх корисних властивостей без за­кріплення за окремими особами та надання відповідних дозволів на їх використання.

Згідно з ч.1 ст.47 Водного кодексу України, за­гальне водокористування здійснюється громадянами для задово­лення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безоплатно, без закріплення водних об’єктів за окреми­ми особами та без надання відповідних дозволів [1].

Цільове призначення права загального водоко­ристування — це купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування спо­руд або технічних пристроїв та з кри­ниць[3].

Шемшученко виділяє наступні ознаки права загального водокористування: 1) регламентує права та обов’язки, межі та порядок вільного, без закріплення за конкретними суб’єктами і отримання дозволів, безоплатного, рівноправного ви­користання вод як необхідного засобу забезпечення життєдіяль­ності людини для задоволення пізнавальних, естетичних, освітніх, наукових, рекреаційних, оздоровчих, туристичних та інших пот­реб. 2) реалізується на підставі правової норми без дотримання особливих процедур. 3) формується під впливом та виступає складовою не лише природноресурсного, а, значною мірою, й еко­логічного права. 4) вплив екологічного права зумовлює використан­ня його теоретичної та нормативної бази для дослідження й регламентації права загального водокористування. 5) право загального водокористування розглядається у взаємозв’язку із правом за­гального природокористування та правом громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, які міс­тять вихідні ознаки та принципи для використання окремих природних ресурсів [4].

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень

Загальне водокористування громадян не вимагає одержання відповідних дозволів і здійснюється виходячи з потреб та бажання особи в порядку вільного ко­ристування водним об’єктом. Це зумовлює особливості суб’єкта права загального водокористування, його пра­воздатності та дієздатності. Для права загального водокористування характер­на загальна правоздатність, рівна для усіх громадян. У свою чергу дієздатність вказаних осіб проявляється перш за все у здатності самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, а також у здатності нести відповідальність за порушення порядку реалізації права загального водокористування.

Можна виділити соціально-екологічне значення права загаль­ного водокористування громадян як обов’язкової умови, що забезпечує загальнодоступне використання інших природних ресурсів (земель, об’єктів природно-заповідного фонду тощо), які формують середовище життєдіяльності людини як передумови реалізації екологічних прав, зокрема права загального природо­користування та права на безпечне для життя і здоров’я навко­лишнє природне середовище[5].

Отже, право загального водокористування громадян ґрунтується на природно-правовій доктрині і регламентує права та обов’язки, межі та порядок вільного, без закріплення за конкретними суб’єктами і отримання дозволів, безоплатного, рівноправного ви­користання вод як необхідного засобу забезпечення життєдіяль­ності людини для задоволення пізнавальних, естетичних, освітніх, наукових, рекреаційних, оздоровчих, туристичних та інших пот­реб. Право загального водокористування реалізується на підставі правової норми без дотримання особливих процедур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Водний кодекс України : за станом на 6 черв. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995 - № 24. [Електронний ресурс] / Режим доступу до ресурсу:  http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-вр

2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

3.  Каркаш І.І. Природноресурсове право України : навч. посіб. / І.І. Каркаш   - К. : Істина, 2005. - 376 с.

4. Шемшученко Ю.С. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - 254 с

5. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / Т.А. Сафранов - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.