Право /8.Конституционное право

Кирейко К.А.

Студентка 2 курсу напряму підготовки «Правознавство»

Запорізький національний університет,Україна

Бікамеральна структура парламенту: переваги та недоліки

Актуальність теми зумовлена тим, що проблема структурної організації парламентів становить одну з центральних складових теорії парламентаризму. Результатами вирішення цього питання є ефективність та професійність діяльності цього органу державної влади, законодавчий процес. Виходячи з цього, одним з найважливіших питань, що пов’язані з формуванням та функціонуванням парламентів, є питання щодо визначеності оптимальної кількості в ньому палат. Головною ознакою побудови вищих законодавчих органів держав-лідерів світової економіки є двопалатність або бікамералізм.

Сьогодні двопалатні парламенти діють майже в усіх федеративних державах (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Німеччина, Нігерія, Пакистан, Росія, США, Швейцарія) і у чверті унітарних держав (Болівія, Великобританія, Іспанія, Ірландія, Італія, Колумбія, Норвегія, Парагвай, Польща, Уругвай, Чилі, Японія).

Теоретичне осмислення бікамералізму в сучасній теорії демократії дістало своє коріння в наукових працях класиків політичної думки Т. Джефферсона, Дж. Локка, Ш.Монтеск’є, Дж. Медісона, А. Токвіля та інших. Вченими було обґрунтовано доцільність бікамерального парламенту для демократичних політичних систем, а саме: більш ефективне та зважене прийняття рішень, згладжування суперечності між інтересами великих і малих регіонів однієї країни, наступність у роботі парламенту та його компетентність.

Але спочатку двопалатність розглядалася як принцип «розподільного представництва». Так, Дж. Локк наполягав на тому, що верховна, законодавча, виконавча та церковна влади повинні бути віддалені одна від одної. При цьому законодавча влада – це влада, яку довірив народ обраному ним парламенту. За Дж. Локком, парламент повинен бути двопалатним (палата лордів та палата громад) для того, щоб виражати інтереси різних станів [1]. Ш. Монтеск’є також вважав, що стани, особливо нечисленні, але авторитетні (аристократія, духовенство), мають потребу окремого представництва для участі у державній владі. Вчений говорить про двопалатність як про ефективний засіб «утримувати від крайнощів» як виконавчу, так і законодавчу владу [2]. За думкою Дж. Медісона двопалатність підвищує відповідальність представницьких органів перед виборцями [3].

Істотне значення в характеристиці двопалатних парламентів має порядок формування палат. Нижні палати формуються народом на засадах виборності, в більшості випадків це загальні та прямі вибори при таємному голосуванні. В них засідають представники народу – це є уособленням суверенітету і народного представництва.

Для формування верхніх палат парламенту існують наступні найбільш поширені способи:

1) формування верхньої палати парламенту шляхом прямих виборів з деякими особливостями в порівнянні з системою, що застосовується у виборах нижніх палат (Гаїті, Естонія, Італія, Польща, Чехія, Румунія, Японія);

2) формування верхньої палати парламенту шляхом непрямих, багатоступеневих виборів (Австралія, Словенія, Індія, Нідерланди, Франція);

3) формування верхньої палати парламенту за допомогою призначення (Канада, Йорданія, Багами, Бермуди, Ямайка);

4) формування верхньої палати парламенту за спадковим принципом (Великобританія);

5) формування верхньої палати парламенту на змішаній основі, тобто на поєднанні виборності, призначення та спадковості (Білорусь, Бельгія, Малайзія, Алжир, Росія).

Незважаючи на тривалу практику застосування бікамералізму, у світі не склалося єдиної думки щодо позитивних чи негативних рис такої системи. До переваг бікамералізму можна віднести наступне:

1) можливість більш повного представництва інтересів окремих територій;

2) розвиток механізму стримування та противаг у самому законодавчому органі;

3) більш висока збалансованість обговорення та прийняття законів, державних рішень.

Серед недоліків сучасного бікамералізму слід виділити наступні:

1) ускладнення діяльності органу законодавчої влади, тобто пролонгація самого процесу прийняття рішень;

2) можливість законодавчого глухого кута;

3) розмежування всередині парламенту між його палатами, що є підґрунтям політичних суперечок;

4) перспектива дублювання функцій палат парламенту;

5) збільшення обслуговуючого апарату та збільшення видатків на утримання парламенту.

Для України впровадження бікамеральної структури парламенту має стати важливим кроком. На його користь можна висунути наступні аргументи:

1) двопалатна структура парламенту сприяє більшому взаємоконтролю, співпраці палат, що підвищує відповідальність депутатів, створюються умови для докладного обговорення законопроектів;

2) двопалатний парламент більш відповідає вимогам професійного представництва;

3) двопалатний парламент зменшує конфлікти між парламентом та урядом;

4) двопалатний парламент є органом територіального представництва.

Отже, бікамералізм є гарантією публічності, прозорості та захисту інтересів і прав меншостей. Найголовнішим є те, що система поділу влади, яка є основним принципом сучасної демократії, свого вираження набуває саме у бікамеральному способі устрою, що сприяє збереженню демократії за допомогою взаємного контролю палат.

Література:

1. Локк Дж. Два трактата о правлении// Сочинения в трех томах: Т.3. – М.: Мысль, 1988. – 405 с.

2. Монтескье Ш. О духе законов// Избранные произведения. – М.: Госполитиздат, 1955. – 803 с.

3. Федералист. Политические эссе Александра Гамильтона, Джеймса Мэдисона и Джона Джея. – М.: Издательская группа «Прогресс», 1994. – 592 с.