Право/ 8. Конституційне право

Студентка Бутчаная В.В.

Запорізький національний університет, Україна

Проблеми правового регулювання евтаназії та перспективи легалізації в Україні

Сучасна правова система закріплює безліч особистих немайнових прав, які належать кожній людині, проте головним і фундаментальним із них є право на життя. З огляду на це, поряд існує право розпоряджатися своїм життям, що тлумачиться як можливість піддавати його значному ризику або навіть приймати рішення про припинення життя, що і породжує багато дискусій в тому числі і навколо теми евтаназїї з цього приводу. Явище евтаназії, безумовно, можна назвати однією з «больових точок» суспільно-правової свідомості населення. Проблему евтаназії з усією відповідальністю можна назвати однією з найбільш суперечливих і до цього дня невирішених медико-деонтологічних, релігійно-етичних і юридичних проблем сучасності.

Вивченню проблем евтаназії за кордоном присвятили свої праці: М. Дженіс, Б. Джерт, С. Гроф, Е. Кюблер-Росс, О. Мінойс, Дж. Рейгелс, Ж. Судо, Ф. Фут, А.Е. Уолкер і ін. Аналіз наявної літератури показує відсутність комплексних досліджень проблеми евтаназії, що також свідчить про актуальність теми, обраної для дослідження.

Не викликає сумнів, що важливе значення для аналізу будь-якого правового явища має його точне визначення. Наукові суперечки з приводу евтаназії актуалізують звернення до етимології даного терміну і його різним тлумаченням.

Відомо, що термін «евтаназія» складовою і утворений шляхом з'єднання двох грецьких слів: прикметника «ev» - тобтоблаго, або епічного «ev», що значить «добрий, красивий, доблесний, благородний» і слова «thanatos», що означає «смерть». Цей термін використовується в науковий обіг у Х VI столітті англійським філософом Ф. Беконом у творі «Про гідність та примноження наук».

У медичній, філософської та правової літератури евтаназія тлумачиться по-різному: «безболісний, щадний що рятує від страждань незворотний результат в небуття», «умертвіння невиліковно хворих людей на їхнє прохання з метою припинення страждань»; «свідома дія, що приводить до смерті безнадійно хворого людини відносно швидким і безболісним шляхом з метою припинення страждань». Жодне з наведених визначень не можна визнати вичерпним, що включає всі ознаки і охоплює всі можливі ситуації евтаназії.

Слід констатувати, що проблема евтаназії не знайшла свого рішення і в міжнародно-правових актах, зокрема в Європейській конвенції про права та основні свободи людини, прийнятої 4 листопада 1950 і яка набрала чинності 3 вересня 1953.

Відповідно до Венеціанської декларацією про термінальному стані, прийнятої 35-ї Всесвітньої медичної асамблеєю (СМА) у жовтні 1983 р., в процесі лікування лікар зобов'язаний, по можливості, полегшити страждання пацієнта, завжди керуючись інтересами останнього.

Таким чином, Венеціанська і Мадридська декларації ВМА допускають пасивну форму евтаназії: лікар нічого не вживає для продовження життя хворого, а застосовує лише знеболюючі засоби.

Медицина виділяє пасивну і активну евтаназії. Пасивна евтаназія передбачає припинення надання лікування\допомоги, що прискорює смерть пацієнта. Активна евтаназія передбачає введення пацієнту певних лікарських препаратів, які визивають швидку і безболісну смерть, така евтаназія реалізується через різні форми, серед яких виділяють:

1. Евтаназію без згоди пацієнта, коли через страждання він не може погодитись на це, але родичі чи лікар дають на це самостійну згоду;

2. Евтаназія за допомогою лікаря;

3. Без кінцевої допомоги лікаря, коли сам пацієнт включає певний пристрій, запускає механізм, який ніби допомагає скоїти самогубство.

В багатьох країнах світу зараз йде тенденція щодо легалізації можливості застосовання евтаназії. Серед таких країн можемо виділити Нідерланди, Бельгію, Фінляндію, Швецію тощо.

Питання легалізації евтаназії є досить суперечливим, а тому існують багато аргуметів «за» і «проти» неї. Вважаємо за потрібне підкреслити те, що, якщо свідомо слідувати причинам «проти» ектаназії, то можна сказати , що законодавче закріплення права на евтаназію- це дієвий засіб контролю за реалізацією права на смерть!

На думку багатьох вчених в галузі юриспруденції та медицини, легалізація евтаназії (зокрема в українському законодавстві) є лише питанням часу, а тому з удосконаленням і демократизацією правової системи цілком можливо, що законодавець закріпить право на життя і смерть.

Опитування, проведене центром соціологічних досліджень порталу «СуперДжоб» 17 квіт. – 10 трав. 2007 р., показало, що 51% українців вважають, що людина має право скористатися допомогою лікарів з метою добровільної смерті.

Опитані також стверджують, що легалізація такої процедури повинна бути тільки при жорсткому контролю з боку держави. [3, 117]

Конкретними підставами “за” легалізацію евтаназії є :

§ Евтаназія дозволяє в повній мірі реалізувати право людини розпоряджатися своїм життям, в тому числі приймати рішення про припинення власного життя;

§ Людина визнається найвищою цінністю, а отже, і її реальне благополуччя, потреби і право на самовизначення, право на свободу, право на повагу гідності, право на гідну смерть мають бути гарантовані й забезпечені повною мірою;

§ Евтаназія забезпечує реалізацію одного з основоположних принципів права – принципу гуманізму. Евтаназія є гуманною, бо припиняє страждання і муки невиліковно хворого;

§ Держава і суспільство мають визнати таке право не заради всіх, а заради тієї невеликої групи людей, які дійсно його потребують.

Підсумовуючи, варто зазначити, що проблема евтаназії потребує, насамперед, конституційної регламентації. Від сумісних зусиль розв’язання цієї проблеми на міжнародній арені залежить доля багатьох безнадійно хворих людей. Саме аспект неоднозначності цього поняття і містить в собі протиріччя між «за» та «проти». Все це гальмує можливість прийняття однозначного рішення з питання легалізації і конкретної регламентації евтаназії у правовій системі. Американський дослiдник Дж. Шовaльтeр писaв, що релігiйна опозицiя по віднoшенню до всiх форм евтаназiї базується на вiрі в божествeнну прирoду страждання або «у винятковe прaво Богa визнaчати межi людськoго життя» [5, c. 320].

Література:

1. Эвтаназия как форма реализации права на смерть http://www.mirrabot.com/work/work_37954.html

2. Безаров О. Т. Евтаназія в контексті медичної практики (за результатами соціологічного опитування в м. Чернівці) // Буковинський медичний вісник. – 2005. – № 1. – С. 150–153.

3. Богомягкова Е.С. Эвтаназия как социальная проблема: Дис.канд. социол. наук./ Е.С. Богомягкова. – СПб., 2006. – 214 с.

4. Зильбер А. Трактат об эйтаназии/А. Зильбер. – Петрозаводск: Изд-во Петрозаводского ун-та, 1998. – 320 с.