Стельмащук Юрій Іванович,

аспірант Академії муніципального управління

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ

В умовах переходу суспільства до сталого розвитку важливим напрямом стає курс інфраструктурних перетворень, у якому важливе місце відводиться соціально-гуманітарній інфраструктурі.

Не звертаючись до подробиць науково-теоретичного тезаурусу проблематики, під соціально-гуманітарною інфраструктурою будемо розуміти сукупність матеріальних об'єктів, які забезпечують загальні умови для ефективної діяльності людини в усіх сферах суспільного життя.

Загалом, державне регулювання розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру впливу держави на соціальну складову життя, включаючи визначення суб'єктно-об'єктного складу учасників, виявлення природи негативних явищ, дослідження тенденцій минулого з позицій забезпечення пріоритетів сталого розвитку в майбутньому, що визначають середовище для реалізації цілей і завдань, які відповідають як стратегічним інтересам держави, так і її громадян.

Система державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури включає в себе такі основні блоки: складові регулювання, цілі та інтереси, завдання, принципи, інститути, інструменти регулювання, показники та результат, на який спрямований весь процес державного регулювання. На нашу думку, головною ціллю, до якої повинно тяжіти усе державне регулювання є збалансування інтересів усіх груп населення, територіальних громад та інших організацій з можливостями держави та задоволення усіх соціальних потреб, яка і лежить в основі усієї системи державного регулювання стратегічного розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури.

Основною функцією ефективно побудованої соціально-гуманітарної інфраструктури є, перш за все, досягнення високого економічного розвитку країни з забезпеченням населення усіма необхідними благами.

У найзагальнішому вигляді соціально-гуманітарну інфраструктуру поділяють на соціально-побутову та соціально-культурну частини. Соціально-побутова інфраструктура спрямована на створення умов для відтворення людини як біологічної істоти (через побутове середовище), задоволення її потреб у належних умовах життя. У складі соціально-побутової інфраструктури розрізняють такі компоненти житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, торгівля га громадське харчування, пасажирський транспорт і зв'язок для обслуговування населення тощо.

Соціально-культурна інфраструктура сприяє відтворенню духовних, інтелектуальних (через культурно-освітнє середовище) та значною мірою фізичних властивостей індивіда, формуванню його як економічно активної особистості, що відповідає певним вимогам суспільства до якості робочої сили. Соціально-культурна інфраструктура охоплює охорону здоров'я, рекреаційне господарство, фізичну культуру та спорт, соціальне забезпечення, освіту, культуру та мистецтво, культові споруди тощо.

Аналіз сучасного стану та потенціалу інноваційного розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури свідчить, що незважаючи на покращення окремих показників соціально-гуманітарної інфраструктури, загальна ситуація залишається незадовільною. Переважна більшість об'єктів соціально-гуманітарної інфраструктури знаходяться у незадовільному стані, потребують значних інвестицій.

Не зважаючи на те, що розроблено ряд нормативних і програмних документів та завдань, які передбачають стимулювання інноваційного розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури, на практиці вони не реалізуються через вкрай неефективні організаційно-економічні механізми та незадовільне фінансове забезпечення реалізації задекларованих пріоритетів. Проблеми інфраструктури соціально-гуманітарної сфери пов'язані значною мірою із залишковим принципом фінансування, через що є розгорнута недостатня кількість закладів кожної галузі, низька матеріально-технічна оснащеність, виникають проблеми забезпечення кваліфікованими кадрами. Пріоритетність у фінансуванні, виникнення приватних закладів дасть можливість значно підвищити ефективність роботи галузей, повніше задовольняти потреби населення.

Розвиток усіх ланок обслуговування населення має бути комплексним. Умовами комплексного розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури в регіонах є: врахування регіональних чинників, що визначають обсяг і структуру потреб населення в послугах; розроблення і використання нормативів з урахуванням особливостей статей видатків; досягнення оптимальних меж і внутрішньо-регіональних пропорцій у розвитку соціально-гуманітарної інфраструктури; обґрунтоване визначення обсягів капітальних вкладень у галузі соціально-гуманітарної інфраструктури та їх розподіл за підгалузями.

Держава має створювати сприятливі умови розвитку галузей соціально-гуманітарної сфери, виходячи з таких принципів: забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціально-гуманітарної інфраструктури на рівні, що дає можливість населенню одержувати послуги в обсягах, які гарантують нормальні умови життєдіяльності; максимального залучення недержавних коштів на утримання і розвиток установ соціально-культурного призначення; комерціалізації соціально-гуманітарної інфраструктури, діяльності її установ, яка має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству.

Реформування соціально-гуманітарної інфраструктури має відбуватися шляхом розширення кола потенційних власників об'єктів соціально-гуманітарного призначення, серед яких можуть бути такі власники: комунальний (муніципальний) як різновид державного; державний; приватний; колективний; суспільний.

Безперечно, наявність потужної законодавчої бази, організаційного механізму забезпечення регулювання соціально-гуманітарною інфраструктурою та системи напрацювань з програмування та планування розвитку соціально-гуманітарної сфери створять передумови для трансформації України у європейський соціально-гуманітарний простір.