Дяченко Марія Дмитрівна,

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, Україна

Комунікативний аспект формування професійної культури майбутніх перекладачів у процесі фахової підготовки

Професія перекладача належить до професій типу «людина – людина», основний зміст трудової діяльності представників якого полягає у взаємодії та спілкуванні між людьми, вмінні встановлювати та підтримувати контакт з іншими, розуміти їх.

На думку вчених (Т. Чмут, Г. Чайка), професійна культура – це відповідність поведінки, мовлення, слухання мови в професійній діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насамперед моральним, та вимогам, що висуваються до конкретної професії [2, с. 52].

Культура спілкування є невід’ємною частиною загальної культури перекладача, має усталені норми спілкування й індивідуальний характер, що проявляється у способах спілкування, які обирає фахівець в певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей чи певної справи.

Культура професійного спілкування – соціально значущий показник рівня знань, здібностей, здатність і вміння здійснювати свої взаємини з людьми, сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань розв’язування конкретних завдань у професійній діяльності. Вона формується на основі певних умов здійснення професійної технології, вбирає в себе її особливості, базується на ній, є важливою складовою частиною, засобом діяльності [1, с. 19].

Кінцевою метою професійний дій перекладача є досягнення ним розуміння свого перекладу іншими людьми. Перекладачеві необхідно володіти й комплексом мовленнєвих умінь та професійних навичок, які безпосередньо не пов’язані з перекладацькою діяльністю: самостійне складання текстів (не тільки кореспонденції чи протоколів, а й технічних, науково-популярних, публіцистичних), редагування текстів, опрацювання їх для подальшого машинного перекладу, оцінка, рецензування текстів, створення адаптованих версій програмного забезпечення (локалізація), опрацювання машинного перекладу, консультації не лише з мовних питань, а й із краєзнавчих та міжкультурних аспектів тощо.

Тому професійна підготовка майбутніх перекладачів повинна орієнтуватися на галузеву специфіку обраної спеціалізації перекладацької діяльності. Як зазначає американський вчений Р. Тінслей [3], професійні перекладачі мають бути добре обізнані зі структурою та стилістичними особливостями вихідної та цільової мов.

Професійне спілкування – це не лише вільне володіння термінами професійної мови, а й знання етичних принципів і психологічних основ ділової комунікації (як загальне підґрунтя формування духовних якостей майбутніх фахівців) та опанування мовою окремої галузі (як необхідний аспект навчання). Професійне спілкування формується в умовах конкретної професійної діяльності (як невід’ємна її частина), відповідно до якої і позначено певною специфікою вирішення нестандартних завдань взаємодії та взаєморозуміння, є однією з універсальних реальностей буття людини, специфічним видом і необхідною умовою її діяльності.

Професійне спілкування – творчий, керований процес взаємообмiну повiдомленнями, організації взаєморозумiння, досягнення оптимальної взаємодiїi, взаємопiзнання в рiзних видах дiяльностi учасникiв професiйно спрямованої комунікації [1, с. 16].

Метою спілкування є: комунікативний процес, в якому беруть участь не менше двох суб’єктів: той, хто говорить (адресант), і той, хто слухає (адресат); взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділової справи. При спілкуванні виникає висловлювання – результат інформації адресанта з приводу предмета для адресата (Ф. Хміль).

На формування культури професійного спілкування майбутніх перекладачів суттєво впливає базова лінгвістична підготовка, головна мета якої – формування професійної мовної особистості перекладача. Особливе значення для розвитку мовної особистості майбутнього фахівця з перекладу має вивчення дисциплін: «Основна іноземна мова», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Друга іноземна мова», «Сучасна українська мова (практична стилістика)», «Основи теорії мовної комунікації та культура українського мовлення», «Практика усного і письмового перекладу з основної іноземної мови», «Друга іноземна мова та переклад», «Ораторська майстерність перекладача», «Сучасна українська література».

Отже, культура професійного мовлення майбутнього перекладача є невід’ємним складником його готовності до професійної діяльності, від рівня сформованості якої значною мірою залежать ефективність, результативність, успішність його праці та професійної самореалізації.

Література

1. Берестенко О. Г. Культура професійного спілкування : навч.-метод. посіб. для студ. ден. та заоч. форм навчання всіх спец. гуманіт. профілю / О. Г. Берестенко ; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. – 299 с.

2. Чмут Т. К. Етика ділового спілкування : навч. посіб. / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка. – 6-те вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2007. – 230 с.

3. Tinsley Royal L. Guidelines for college and University programs in translator training [Електронний ресурс] / Royal L. Tinsley // ADFL Bulletin – 1973. – Vol. 4. – No.4. – pp. 15–21. – Режим доступу: http://www.adfl.org/cgi-shl/docstudio/docs.pl?adfl_login&xurl=adefl_bulletin_d_adfl_4_4_15.