СІМ’Я ЯК
СЕРЕДОВИЩЕ ВИХОВАННЯ У ДИТИНИ
ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ
ПОВЕДІНКИ
Сім’я є
багатоаспектним соціальним утворенням, що поєднує в собі якості соціального
інституту, соціальної організації, соціальної структури та малої соціальної
групи. Вона знаходиться на перетині структур при вивченні соціуму з тієї чи
іншої позиції, на перетині макро- і мікроаналізу. Фундаментальна функція сім’ї
– виконання ролі посередника між суспільством і особистістю, подолання
суперечностей між особистістю і державою через інтереси сім’ї як автономного
цілісного соціального інституту.
Сім’я – соціальна інституція, яка завжди була і залишається
середовищем розвитку і виховання дитини, спроможна забезпечити дитині
повноцінне дитинство, якісний фізичний та особистісний розвиток, перший
соціальний досвід спілкування з однолітками, повноцінно та раціонально
організований руховий режим.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що «сім’я є
природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного,
соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе
відповідальність за створення належних умов для цього» [1, с.
11]. Цим же законом передбачено, що
«Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з
батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і
розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані
виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний
розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних
здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та
праці» [1, с. 12].
Сім’я завжди
перебуває в центрі психолого-педагогічних досліджень. Сучасна наука і практика
переконливо доводять, що сім’я відіграє визначальну і унікальну роль як у
розвитку загальному дитини, так і у
формуванні її соціальної поведінки загалом та здоров’язбережувальної
зокрема. Саме в сім’ї відбувається первинна
соціалізація дитини: формується її
ставлення до світу, до людей, до самої себе, виникає почуття власної гідності,
віри в себе, готовності взаємодіяти з іншими людьми на засадах взаємоповаги і
толерантності.
На
основі численних досліджень, присвячених проблемам сімейного виховання,
І. Рогальською визначено такі особливості соціалізаційного впливу сім’ї як
соціальної інституції на дітей дошкільного віку у порівнянні з впливом на них
інших соціальних інституцій:
1.
Соціалізація та виховання дитини у сім’ї – тільки одна з форм соціального
виховання у суспільстві, натомість сім’я як перший інститут соціалізації
виконує важливі соціалізаційні функції.
2.
Особливістю соціалізаційного впливу сім’ї є неперервне поєднання
цілеспрямованих педагогічних впливів батьків та близьких на дітей з
повсякденним стихійним впливом устрою життя сім’ї.
3.
Соціалізаційний вплив сім’ї на дітей в різні періоди їхнього дитинства не є
рівнозначним. Особливо значущий для соціального становлення особистості вплив
батьків у період дошкільного дитинства. Госпіталізм – яскравий приклад
порушення розвитку дитини внаслідок відлучення дитини від матері, а “синдром
Мауглі” – яскравий приклад порушення соціалізації за відсутності соціального
світу – світу людей.
4.
Сімейна соціалізація та виховання більш емоційні за своїм характером. Афективна
насиченість спілкування між членами сім’ї, перевантаження позитивними та
негативними емоціями істотно відбивається на психологічному та соціальному
самопочутті дитини, на формуванні її базової довіри до світу та вибудовуванні
образу соціального світу.
5.
Рідні й близькі як агенти соціалізації здійснюють соціалізаційний вплив на
дитину через: емоційні контакти між членами родини, їх настрої, афекти,
емоційні прояви; стосунки батьків у міжособистісному та інтимному спілкуванні;
соціальну поведінку і взаємодію батьків; прояви оцінного ставлення близьких до
дитини. У соціалізації дітей агенти за своїми ролями розрізняються залежно від
того, наскільки вони значущі для дитини, на якому рівні прихильності вони
перебувають, як будується взаємодія з дитиною, якими засобами вони здійснюють
свій соціалізаційний вплив, оскільки родина об’єднує людей різної статі та віку
з різними інтересами, поглядами, переконаннями.
6. Діти
дошкільного віку найбільш сприятливі до цілеспрямованого та стихійного впливу –
як позитивного, так і негативного. У них ще відсутній власний соціальний
досвід, тому їхнє сприйняття впливів соціального середовища (яке у цей час
уособлює сім’я) найтриваліше і найміцніше.
7.
Правильне ставлення сім’ї до виховання і соціалізації особистості у дошкільному
дитинстві позитивно відображається у наступних вікових періодах на її
соціальній активності. Подібна залежність спостерігається при аналізі впливу
сім’ї на ціннісні орієнтації особистості і формування таких якостей, як
ініціативність, самостійність, відповідальність, толерантність [2, с.116-117].
Серед
функцій, які виконує сім’я, науковці визначають такі: економічну,
господарсько-побутову, рекреативну, репродуктивну і виховану. Як стверджують
соціологи, виконуючи репродуктивну функцію, в основі якої лежить прагнення
людини до продовження роду, сім’я є
відповідальною за фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток дитини.
Водночас, очевидним є те, що сьогодні сучасна економічна ситуація визначила
тенденції переорієнтування сім’ї з функції виховання на просте виживання. Науковці
виокремлюють дві протилежні установки, характерні для сучасних сімей –
гіперопіка і навпаки – небажання визначати собою обов’язки щодо виховання
дітей, постійне роздратування щодо їхньої поведінки. Як правомірно зауважує
В. Слободчиков, повне уособлення сім’ї від освітніх установ уже призвело
до заміни суспільного виховання приватно-сімейним, з одного боку і
формально-державним з другого [3].
Характерними
ознаками сімей з недостатнім вихованим потенціалом психологи вважають такі:
непослідовність у виховних впливах на
дитину, емоційне неприйняття батьками своїх дітей, що призводить до порушень
їхнього психічного розвитку, породжує зниження самооцінки дитини та рівня її
домагань; така стратегія є джерелом підвищеної тривожності (страх покарання,
відторгнення, утрата любові батьків)
спричиняє виникнення непрямої агресії, налаштовує дитину на пасивне уникнення
труднощів [4, c. 40].
Кардинальні
зміни поглядів на цінності сучасної сім’ї, важливі завдання дошкільної освіти
вимагають переосмислення традиційних підходів до взаємодії дошкільних
навчальних закладів з батьками вихованців.
Сьогодні дошкільна установа є закладом не лише усебічного і гармонійного розвитку дитини, інститутом її
первинної соціалізації, не лише формування компетентності педагогів, які
освоюють новітні технології дошкільної освіти.
Сьогодні дошкільний навчальний заклад є
насамперед інституцією, що покликана забезпечити взаємодію із батьками, їхню
педагогічну просвіту та залучення батьків до виховання у дітей
здоров’язбережувальної поведінки. За
такого підходу основною метою взаємодії
є психолого-педагогічна підтримка батьків, встановлення тісних контактів задля
виховання у дітей здоров’язбережувальної поведінки. Серед основних завдань
взаємодії також визначаємо розкриття
особливостей фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я
дошкільника, а також значення прикладу
батьків для виховання у дітей здоров’язбережувальної поведінки; необхідність забезпечення сприятливої
психологічної атмосфери в сім’ї та гуманізація взаємин батьків і дітей,
підтримання іміджу сім’ї як першооснови
виховання у дитини здоров’я збережувальної поведінки; спонукання батьків
до активної участі в фізкультурно-оздоровчій роботі з дітьми; розвиток активної
позиції батьків в організації здорового способу життя родини і взаємодії з
дошкільним закладом та формування компетентності батьків в питаннях
фізкультурно-оздоровчої діяльності та висока ступінь їхнього залучення до
інтегрованої системи фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми, що гарантуватиме
збереження та зміцнення здоров’я дітей, безпеку їхньої життєдіяльності,
оздоровлення, профілактику захворювань, корекцію відхилень у здоров’ї та
порушень у розвитку.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Закон України “Про охорону дитинства” // Урядовий кур’єр. –
2001 р. – 6 червня.
2.
Рогальська І.П. Соціалізація особистості у дошкільному
дитинстві: сутність, специфіка, супровід / Монографія. – К.: Міленіум, 2009. –
400с.
3.
Слободчиков В.И. Концепция дошкольного
образования / В.И. Слободчиков //
Детский сад со всех сторон. – 2006. – № 19. – С. 5-8.
4.
Хартман О. Як налагодити продуктивну взаємодію з
батьками О. Хартман, І. Скумен // Вихователь-методист дошкільного закладу.
– №1. – 2016. – С. 38-45.