ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

студентка 4 курсу

Ярошевська Яна

керівник: д.ю.н., доцент Лютіков П. С.

У контексті сучасних реформ та політики держави спрямованої на євроінтеграцію та проведення європейських перетворень у всіх сферах життя в Україні, доцільно передбачити можливість зростання у сфері господарських відносин співпраці з іноземними суб’єктами господарювання, а отже й зростання необхідності регулювання таких відносин. При цьому слід не тільки приділити увагу господарським відносинам що регулюються нормами матеріального права, але й пам’ятати про важливість сфери господарсько-процесуальних відносин і їх нормативного регулювання. Адже розгляд і вирішення господарських спорів з іноземним суб’єктом господарювання має свої особливості.

За законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» іноземний суб'єкт господарської діяльності – це суб'єкт господарської діяльності, що має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України [1]. Перш за все при вирішенні господарських спорів, виникає питання щодо визначення правосуб'єктності іноземного елементу. Президія Вищого господарського суду України у своєму рз'ясненні зазначає, що з метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб'єктності сторін спору господарський суд вживає заходів для встановлення статусу іноземного суб'єекта господарювання, який є учасником судового процесу [2]. Порядок визначення правового статусу може бути висвітлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ або нормами внутрішнього законодавства. Так, наприклад, ЗУ «Про міжнародне приватне право» зазначає, що правовий статус фізичної особи підприємця визначається правом держави, у якій вона зареєстрована. А у ст. 26 вказано: «цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи», - тобто місцезнаходженням юридичної особи [3]. Відповідно до ч. 2 ст. 25 цього ж закону, місцезнаходженням є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з нормами права цієї держави. Окрім того, ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає обов'язкове для іноземних юридичних осіб, за вимогою суду, що розглядає справу, підтвердження правового статусу юридичної особи [3]. Правовий статус іноземного суб'єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб'єкт господарювання офіційно зареєстрований, а також іншими еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються тикими законодавством країни створення (знаходження) [2].

Згідно з Господарським Кодексом України (далі – ГКУ) іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України [4]. Так, наприклад, у міжнародному договорі про правову допомогу з Китайською Народною Республікою підтверджуються основні положення викладені у ГКУ і зазначається, що іноземні громадяни та юридичні особи користуються на території України таким самим правовим захистом, як і громадяни України, мають право вільно звертатися в суди, прокуратуру, нотаріальні контори, та інші установи, до компетенції яких відносяться цивільні і кримінальні справи, можуть порушувати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни [5].

Особливої уваги потребує вирішення питання підвідомчість та підсудність справ. Згідно з ЗУ “Про міжнародне приватне право” ст.76-78, справи з іноземним елементом можуть розглядати як суди, так й інші органи, визначені законами України [3]. А ось ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”, ст. 38 визначаються органи, яким підвідомчі господарські спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарювання у процесі такої діяльності [1]. Це:

· суди (ст. 39 закону – господарські суди);

· Міжнародний комерційний арбітражний суд (за згодою сторін спору);

· Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України (за згодою сторін спору);

· інші органи вирішення спору (якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України).

Підсудність справ судам України визначається ст. 76 ЗУ “Про міжнародне приватне право”. Якщо розглядати лише господарські спори, суб’єктом яких є іноземний елемент, то слід зосередити уваги лише на таких випадках визначення підсудності:

· якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (крім випадків виключної підсудності)

· якщо на території України відповідач у справі має місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача

· у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

· якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

· якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

· в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Однак, існує і виключна підсудність, тобто імперативна – та, яка не може змінюватись за бажанням сторін. Вона зазначена у ст. 77 такими випадками:

· якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

· якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

· якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

· якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

· якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

· якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

· в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (крім виключної підсудності), спір підлягає вирішенню в господарських судах з урахуванням вимог розділу III ГПК. Слід також звернути увагу, що ГПК встановлює принцип, за яким, у випадку встановлення міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, інших правил ніж передбачених національним законодавством, застосовуються норми міжнародних договорів. Наприклад, міжнародними договорами про правову допомогу з Республіками Польщею та Молдовою, щодо зобов’язань, що виникають з договорів, зазначено: “Компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача” [6;7]. Тобто підсудність визначається за місцезнаходженням відповідача, позивача чи майна (предмету спору). Однак, за згодою сторін компетенція може бути змінена.

Ще однією особливістю вирішення спорів з іноземним елементом є наявність такого явища, як “вибір права”. ЗУ “Про міжнародне приватне право наведено визначення даного поняття: “вибір права – це право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом”. Зміст цього права розкривається у ст. 4, ст. 5, ст. 43-47 даного закону. Також зазначаються принципи, за якими вибір права повинен бути явно вираженим, прямо випливати з дій сторін правочину, його умов. Законодавством визначено, що вибір права здійснюється згідно з колізійними нормами та положеннями міжнародних договорів, які, у разі надання згоди ВРУ на їх обов’язковість, є пріоритетними перед нормами національного законодавства. Так, договором про правову допомогу з Монголією встановлено, що установа при наданні правової допомоги застосовує чинне законодавство своєї країни [8]. Також існує заборона вибору права, визначена у ч. 5 ст. 4 ЗУ “Про міжнародне приватне право”, яка встановлює що цей вибір не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Отже, порядок вирішення господарських спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання регулюється національними нормативно правовими актами, а саме Конституція, Господарський процесуальний кодекс України, ЗУ “Про міжнародне приватне право”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”; а нормами міжнародних договорів та угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України: двосторонні міжнародні договори про правову допомогу з Китайською Народною Республікою, Республікою Польща, Республікою Молдова та ін., Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах та інші джерела міжнародного права. Особливості розгляду господарських спорів полягають у визначенні правового статусу і процесуальної правосуб’єктності іноземного елементу, вірному встановленні підсудності таких спорів, існуванні такого явища як “вибір права”, особливому порядку передачі і вручення судових і позасудових документів та деякі інші особливості. Саме нормами міжнародних договорів і угод, що, як зазначалося, мають пріоритет перед нормами національного законодавства при конкуренції, регулюються зазначені відмінності та особливості вирішення господарських спорів з іноземним суб’єктом господарювання.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 № 959-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/959-12

2. Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій: Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_608600-02

3. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2709-15/parao161#o161

4. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12/page

5. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 31.10.1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/156_014

6. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/498_604/parao143#o143

7. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/616_174/parao183#o183

8. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/496_001/parao63#o63