Економічні науки/1. Банки і банківська справа

К.е.н. Гузенко О.П., Шокало Т.П., Величко Д.Є.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет» України

Валютний ризик банку як елемент управлінського циклу

 

Доведено, що у процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію закритою (стратегія валютного метчингу) або відкритою (стратегія максимізації прибутку).

Зокрема, стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом (currency matching). Застосовування цієї стратегії доз­воляє банку уникнути значної частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов’язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяль­ності або виплатою дивідендів в іноземній валюті[1].

Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті для зниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональних ринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними й учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіх надходжень та платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують значними обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція істотно залежить від потреб клієнтів[2].

Отже, обираючи стратегію управління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повного узгодження всіх надходжень та платежів в іноземній валюті є швидше теоретичною і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо, стверджують В.А. Ющенко та В.І. Міщенко[2].

Практика доводить, банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії — максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку «грають» на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик.

У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків за його зниження, а коротка — навпаки. Чим вищий ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від «гри» на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть значними.

На погляд науковців, правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, але й обмеження потенційних можливостей одержання прибутків. Саме ця обставина спонукає деяких учасників валютного рин­ку, зокрема і банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в надії на додаткові прибутки від сприятливої динаміки ринкових параметрів[1,2].

Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то виникає потреба оцінити валютний ризик та можливі наслідки прийнятих управлінських рішень.

Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку, описується аналітичною моделлю:

DPV = (sp – s) · VP                                   (1)

де DPV — прибуток (збиток) від переоцінювання валютних коштів у зв’язку зі зміною валютного курсу; VP — валютна позиція банку; sp, s — прогнозований та поточний валютний курс відповідно.

Особливість моделі полягає в наявності чинника невизначенос­ті, зумовленого прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp) .

Проведені дослідження показали, що прогнозування валютного курсу — це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. Під час прогнозування використовується сучасний аналітичний інструментарій. Аналітики спираються також на власні міркування щодо зміни форвард­них валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Безумовно,  різниця між форвардним та спот-курсом залежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалості форвард­ного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та форвардним валютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів слід брати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів; співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок тощо.

Враховуючи вищезазначене можна зробити висновок, що рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, але й від ринкової кон’юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Зарубіжний досвід свідчить, що навіть у відносно благополучних країнах банкіри останнім часом віддають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчінгу служить інструментарієм аналізу та обґрунтування внут­рішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

Література:

1. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: [підручник] / Примостка Л.О. – [2-ге вид., доп. і перероб.] – К.:КНЕУ, 2004. – 486с.

2. Ющенко В. А. Управління валютними ризиками: [навч. посібник] / В. А. Ющенко В. І. Міщенко. – К. : Товариство“Знання”, КОО, 1998. – 444 с. 3.

3. Система оцінки ризиків [Електронний ресурс ]: методичні вказівки з інспектування банків :[затв. Постановою Правління НБУ № 104 від 15.03.2004]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua

4. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні [Електронний ресурс] : інструкція : [затв. Постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.