Студентка гр.МФК-14 Хмуріна А. М.,

науковий керівник : к.е.н., доц.. Дубровіна Н. А

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми удосконалення системи управління прибутковістю комерційного банку

Анотація. У статті розглянуто теоретичні основи проведення основних операцій банку та оцінка їх ефективності; вивчено фактори і резерви підвищення фінансових результатів банку, а також методологічні підходи до аналізу діяльності комерційного банку і запропоновано напрямки удосконалення методики фінансового аналізу і поліпшення фінансово-економічного стану банку за рахунок підвищення ефективності надання основних банківських послуг.

Ключові слова: прибутковість, ліквідність, платоспроможність, надійність, стабільність, рейтинг банку, фінансова стійкість.

Постановка проблеми. Мета даного дослідження полягає в проведенні аналізу прибутковості операцій комерційного банку, оцінці ефективності його діяльності та прогнозування прибутку на майбутній рік, проведенні фінансового аналізу банку, втіленні наявного на цей час інструментарію оцінки проведення основних банківських операцій (на прикладі конкретного банку) і виявленні недоліків існуючих в Україні підходів. При порівнянні стану і результатів діяльності банку за обраний період також може бути проведено якісний і кількісний аналіз. При якісному аналізі роблять висновки про активність банку в сфері розширення його діяльності як по залученню коштів нових категорій вкладників, так і по проведенню нових видів операцій, пов’язаних з розміщенням коштів банку. При кількісному аналізі можна зробити висновки при зміни значущості окремих операцій в діяльності банку, а також про поліпшення чи погіршення показників, які її характеризують. Завданням даного дослідження є розробка напрямків підвищення ефективності проведення основних операцій банку та поліпшення його фінансово-економічного стану, що визначило необхідність аналізу цих операцій за різними методиками.

Метою даного дослідження є також розгляд фінансових результатів банку як наслідків його успіхів або невдач в сфері кредитування, надання депозитних послуг та розрахунково-касового обслуговування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика кількість авторів присвятила цьому питанню багато уваги. Дослідження прибутковості комерційних банків простежується у працях багатьох вітчизняних науковців, зокрема Васюренко О. В., Мороз А. М., Примостка Л. О., Міщенко В. І., Слав’янська Н. Г.

Викладення основного матеріалу. Внаслідок істотних змін на фінансовому ринку зростає значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів і держави в цілому. Регулярне проведення аналізу діяльності банком дозволяє ефективно управляти активними і пасивними операціями, що сприяє максимізації прибутку і забезпеченню стабільного фінансового стану. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ, що виконують різні операції по залученню вільних грошових ресурсів підприємств і населення.

Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг [2].

Досліджуючи сутність поняття «прибуток банку», яке досить часто використовується в економічній літературі для відображення якості банківської діяльності, можна зробити висновок, про те що більшість вітчизняних науковців трактують його саме з точки зору бухгалтерського підходу . Це значно спрощує розуміння даної категорії. 
Предметом аналізу прибутковості банківських операцій як невід'ємної частини аналізу банківської діяльності в цілому є причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на прибутковість діяльності банку. У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської діяльності, сформулювати визначення банківського прибутку можна так: прибуток - це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення діяльності, який є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є виявлення основного центру прибутковості банку та факторів, які впливають на збільшення величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами [1].

Відповідно до мети визначають такі завдання аналізу прибутку та рентабельності:

- оцінка виконання плану прибутку;

- аналіз динаміки прибутку в цілому, за складом і структурою;

- факторний аналіз прибутку;

- аналіз формування та розподілу прибутку;

- визначення тенденцій динаміки прибутку за тривалий період;

- аналіз показників ефективності діяльності комерційного банку;

- аналіз фінансової міцності банку (визначення межі та коефіцієнта безпеки банку).

Поставлені завдання вирішуються за допомогою фінансового та управлінського аналізу. Практикою вироблені основні методи фінансового аналізу, серед яких можна виділити такі: горизонтальний, вертикальний (структурний), трендовий, порівняльний (просторовий), факторний, метод фінансових коефіцієнтів (відносних показників) , які наведено на Інформаційне забезпечення аналізу прибутку та рентабельності формується відповідно до завдань, які підлягають вирішенню. За своїм складом інформаційна база аналізу прибутку та рентабельності може не відрізнятися від інформаційної бази доходів та витрат банку. Вона складається з правової, планової та фактографічної (облікової і позаоблікової) інформації. До аналізу прибутку та рентабельності обов’язково залучається інформація, отримана внаслідок дослідження доходів і витрат банку. Отримання прибутку є однією зі стратегічних цілей управління та найважливішим об’єктом фінансового аналізу діяльності банку. Разом із тим, прибуток необхідно розглядати як економічний показник діяльності установи, а не як кошти. Якщо звернутися до праць сучасних українських і зарубіжних економістів, присвячених дослідженню проблем управління прибутком банку, можна констатувати, що в даний час немає єдиної думки про те, як можна і потрібно класифікувати прибуток банку, і тому практично кожен автор пропонує свою класифікацію.

Досягнення високої ефективності функціонування банку є головною метою, яку ставлять перед собою його власники, вкладаючи кошти в банківський бізнес, а управління прибутковістю є одним із пріоритетних завдань фінансового менеджменту банку, що зумовило значні наукові напрацювання у цих сферах.

Прибутковість банківського бізнесу є одним з найважливіших індикаторів, що характеризують фінансові результати діяльності банків, є матеріальною основою їх подальшого функціонування.

Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту засновників, учасників банку в поточному та перспективному періодах.

Виходячи з цієї головної мети, система управління прибутком має вирішувати такі основні завдання [3]:

1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон’юнктури.

2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і припустимим рівнем ризику.

3. Забезпечення високої якості прибутку, що формується. Під час формування прибутку банку мають бути, насамперед, реалізовані резерви його зростання за рахунок операційної діяльності.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам банку.

5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку банку в майбутньому періоді.

Ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязі реалізувати завдання та цілі, що стоять перед ним, сприяє результативному виконанню функцій цього управління. Управління прибутком комерційного банку являє собою складний багатофункціональний механізм, який складається з окремих елементів, що тісно пов’язані між собою. Основними з них є :

- визначення підрозділів банку, що приймають участь в процесі управління прибутком;

- планування доходів, витрат та прибутку банку;

- застосування способів оцінки рівня прибутковості банківської діяльності;

- визначення методів поточного регулювання прибутку.

Щодо впливу на прибутковість і результативність роботи банку факторів, то вони можуть бути внутрішніми. Ці фактори мають обумовлювати такий розподіл активів та формування пасивів, який би забезпечував [3]:

- достатній ступінь надійності, що проявляється в розумному розподілі активів за функціональними групами на умовах строковості;

- достатній ступінь ліквідності, що виражається в управлінні портфелем активів на умовах строковості;

- достатній рівень рентабельності, що проявляється у максимізації прибутків від активних операцій та одночасній мінімізації витрат на залучення банківських ресурсів.

Однак прибутковість діяльності комерційного банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які включають такі аспекти:

- ринкові: економічні умови господарювання, рівень техніки і технології, реальні доходи населення, довіра суб’єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники (зростання кількості населення), структура ринку, конкуренція та пропозиція і попит на кредити, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

- адміністративні: важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

Порівнюючи вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, доходимо висновку, що досить високий ступінь конкуренції на ринку та неминуче підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. Так, за даних умов необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком, а саме управлінню його прибутковістю.

Досконале управління вищезгаданим механізмом дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

В умовах нестабільного зовнішнього середовища банки повинні бути здатними своєчасно й адекватно реагувати на зміну різноманітних факторів, що впливають на їхню економічну стійкість. Забезпечення процесів управління економічною стійкістю комерційного банку передбачає вдосконалення принципів і організаційно - методичних аспектів його функціонування, розробку науково обґрунтованих економіко - математичних методів і моделей. Формалізація взаємодії складових управління банку дозволить здійснювати аналіз і діагностику його функціонування у ситуації, що склалася на ринку, прогнозувати його розвиток, формувати ефективні керівні впливи, спрямовані на підвищення рівня економічної стійкості.

Для оптимізації механізму управління економічною стійкістю банку було розроблено модель, яка відображає вплив показників фінансової діяльності банку на чистий прибуток банку. Для того, щоб модель мала більш точні значення, дані для її побудови було взято за квартальними балансами та звітами банку за 2011 – 2014 рр.

У дослідженні використана методика побудови рівняння множинної лінійної регресії для опису взаємозв'язку між економічними показниками роботи банку.

Метод дослідження статистичного матеріалу, який був зібраний на основі аналізу роботи комерційного банку за період 2011-2014 рр., характеризує економічні процеси на основі багатьох змінних. Ці ознаки розглядаються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Обрані в ході роботи показники достатньо повно характеризують динаміку роботи комерційного банку.

Кожний комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Прибутковість банківського бізнесу є одним з найважливіших індикаторів, що характеризують фінансові результати діяльності банків, є матеріальною основою їх подальшого функціонування та визначення рейтингу на банківському ринку. Основна задача банківського менеджменту - не допустити його зниження, оскільки це неминуче відобразиться як на показниках достатності капіталу, так і на рівні конкурентоспроможності банківської установи.

Висновки. Таким чином, у результаті проведеного дослідження можна зробити наступні узагальнюючі висновки:

1. Забезпечення необхідного рівня платоспроможності і ліквідності є першочерговою задачею комерційного банку для підтримання його стабільності і надійності. При недотриманні економічних нормативів ліквідності значно зростає ризик миттєвої втрати платоспроможності, що може негативно вплинути на фінансову стабільність і репутацію банку. При управлінні банківською установою необхідно постійно підтримувати у рівновазі показники дохідності і ліквідності як дві взаємопротилежні умови банківської діяльності.

2. Чинним законодавством в Україні встановлено кількісні показники, з допомогою яких вітчизняні банки оцінюють рівень своєї ліквідності і платоспроможності. Відповідно, за цими показниками відбувається контроль комерційних банків з боку НБУ у порядку банківського нагляду. Проте одночасно слід констатувати, що в умовах перехідної економіки України практичне використання системи показників ліквідності не завжди відображає дійсний стан банківської системи, тому поточна ситуація з аналізом і контролем ліквідності залишається загостреною і вимагає подальшого дослідження і вжиття термінових заходів для підвищення їх ефективності і надійності.

3. На даний час для управління рівнем ліквідності банку важливим інструментом виступає покращення якості банківських активів у плані оптимізації кредитного портфеля. Для поточної збалансованості активів і пасивів доцільно проводити комплексний моніторинг і аналіз строкових, вартісних і гарантійних характеристик наданих і потенційних кредитних ресурсів у контексті загальної фінансово-економічної ситуації у банківському секторі.

4. У вітчизняній банківській практиці з незначними кількісними відхиленнями застосовується показники контролю ліквідності, аналогічні тим, які застосовуються у країнах з розвиненою економікою. Але рівень розвитку банківської системи дозволяє на банкам розвинених країн більш якісно підходити до питання оцінки банківської ліквідності.

5. Збільшення питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами банк повинен нарощувати так звані «робочі» активи, які приносять найбільші доходи банку і скорочувати до можливого мінімуму «неробочі». До доходних активів відносять кредитний та інвестиційний портфель банку, депозити та кредити в інших банках. Всі інші активи є недоходними.

6. Зменшення витрат на створення банківської послуги дає відповідно знизити її ціну. Зниження цін на пропоновані послуги - вагомий аргумент у конкурентній боротьбі, важливий елемент створення позитивного іміджу банківської установи, що великою мірою забезпечує їй прихильність клієнтів.

7. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Потрібне дослідження та врахування крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

8. Зміна структури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку значний дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Література:

1. Банківські операції: підручник / За ред. В. І. Міщенка, Слав’янської Н. Г. – К.: Знання-Прес, 2006 . — 727 с.

2. Васюренко О. В. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: навч. посіб. / О. В. Васюренко, К. О. Волохата. – К.: Знання, 2006. – 464 с.

3. Міщенко В. І. Ліквідність банківської системи України: науково-аналітичні матеріали / В.І. Міщенко, А.В. Сомик та ін. – К.: Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2008. – С. 175 -180.