Малько Катерина Сергіївна

аспірант кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Державного вищого навчального закладу

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Законодавче забезпечення іноземного інвестування в Україні

Одним із найважливіших чинників, що сприяє припливу іноземних інвестицій в державу, є наявність ефективного, стабільного законодавства про іноземні інвестиції та зовнішньоекономічну діяльність. Аналіз становлення та розвитку державної політики у сфері залучення іноземного капіталу за роки незалежності України вказує на наявність декількох етапів в її формуванні, що було обумовлено, насамперед, докорінними змінами у законодавстві, що регулює в державі інвестиційні процеси. Непослідовність, і відповідно, непередбачуваність правових важелів іноземного інвестування, викликають серйозні нарікання не тільки з боку науковців, а й безпосередніх учасників інвестиційного процесу – іноземних інвесторів. Так, перші, зокрема, зазначають, що за роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів [1, с. 182]. Отже, однією з найгостріших проблем у сфері державного регулювання іноземного інвестування в Україні є забезпечення правової стабільності [2]. Адже, вкладаючи кошти в економіку певної держави, інвестор хоче мати гарантію, що умови господарювання не зміняться в майбутньому або, якщо зміняться, не погіршать його комерційних позицій. Такі гарантії можуть встановлюватися шляхом надання переваг щодо вибору варіанта поведінки у разі ухвалення законодавчих актів, що погіршують умови інвестування. Проте, як показує практика регулювання іноземного інвестування в інших державах, уряди щороку намагаються забезпечити більш відкритий правовий режим для нерезидентів.

Створення привабливого інвестиційного клімату в державі можливе лише у разі забезпечення стабільності правового регулювання інвестиційної та іншої господарської діяльності, відповідності правових умов господарювання загальноприйнятим принципам. Як показує світовий досвід, в усіх державах, що переживали трансформаційні процеси, приймалися законодавчі акти, які регулюють діяльність іноземних інвесторів, інколи відповідні правові приписи зустрічаються у конституціях. Слід зазначити, що розвиток іноземного інвестування в Україні з часів здобуття нею незалежності й по сьогодні гальмується сповільненими процесами формування нормативно-правової бази, що регулює інвестиційні відносини. Лише в останні роки спостерігається певне пожвавлення у цій сфері нормотворення. Відставання законодавчої бази у сфері регулювання іноземних інвестицій від реального процесу економічних перетворень, своєю чергою, є причиною існування великої кількості різноманітних ризиків. На думку експертів Міжнародного банку реконструкції та розвитку, українське законодавство про іноземні інвестиції від початку його формування було надмірно складним та таким, що постійно змінюється. Прозорість та передбачуваність дії законодавства, що є необхідним для функціонування ринкової економіки, тривалий час були відсутні в Україні. Натомість спостерігалися часті зміни законодавства, поява нових законів, які здебільшого мали зворотну силу, що загрожувало інвестору необмеженим ризиком.

Загалом на сьогодні в Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних за юридичною силою нормативно-правових актів – законів, постанов, указів тощо [1, с. 182]. Під законодавством у сфері іноземного інвестування пропонується розуміти сукупність чинних нормативно-правових актів (Конституція України, ратифіковані міжнародні договори України, закони, постанови Верховної Ради України, акти президента України, акти Кабінету Міністрів України, акти центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також відповідні нормативно-правові акти Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Української Радянської Соціалістичної Республіки, які не втратили чинності), що регулюють суспільні відносини у даній сфері [3, с. 46].

Нині механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні на основі залучення іноземного капіталу визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р., Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р., Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р., Митним кодексом України від 13 березня 2012 р., Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 р., «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р., «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. При цьому найважливіше місце серед них посідає Закон України «Про режим іноземного інвестування». В жодному із зазначених нормативно-правових актів немає ані визначення, ані ознак чи завдань державної політики у сфері залучення іноземного капіталу.

Зауважимо, що правове забезпечення інвестиційної політики в нашій державі було започатковано у 1991 р. Законом України «Про інвестиційну діяльність», норми якого спрямовані на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування національної економіки, розвиток міжнародного економічного співробітництва та європейської інтеграції.

Важливим нормативно-правовим актом у сфері державного регулювання іноземних інвестицій є Господарський кодекс України. Даний документ разом із Законом України «Про режим іноземного інвестування» та іншими законодавчими актами визначає правовий статус, вимоги і порядок утворення, а також організації та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, а також іноземних підприємств в Україні. Слід зазначити, що наявність ефективного, стабільного законодавства про іноземні інвестиції та зовнішньоекономічну діяльність є одним з найважливіших чинників, які стимулюють приплив іноземних інвестицій в Україну, проте не менш важливим є надання іноземному інвестору можливості своєчасно та безперешкодно захистити свої права та законні інтереси. Тому в спеціальному внутрішньому законодавстві України про іноземні інвестиції закріплені основні принципи та підходи стосовно надання гарантій захисту іноземним інвесторам.

На жаль, законодавча база, що регулює іноземні інвестиції в Україні, протягом тривалого часу мала, принаймні, два основних недоліки: по-перше, нестабільність, а, отже, і ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у нормативно-правових актах. Своєю чергою, нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність суб’єктів інвестування. Зважаючи на це, забезпечення стабільності нормативно-правової бази для іноземного інвестора є важливішим, ніж пільги.

Основною проблемою, на нашу думку, яка супроводжує процес залучення іноземних інвестицій в національну економіку, є непослідовність державної політики, за якої інвестору спочатку надаються пільги і гарантується захист його інвестицій, а через декілька років всі пільги скасовуються, а самі інвестиції стають заручниками нововведень у податковій чи регуляторній політиці.

З метою формування ефективної державної політики у сфері іноземного інвестування в умовах модернізації економіки України є необхідним здійснити наступні заходи: 1) чітко визначити, економічно обґрунтувати та законодавчо закріпити національні пріоритети інвестиційного та інноваційного розвитку, на основі яких повинні розроблятися методи залучення прямих іноземних інвестицій і заходи стимулювання, передусім економічного впливу; 2) обґрунтувати та встановити основні критерії присутності іноземного капіталу в певних сферах економічної діяльності (регіонах); 3) розробити заходи у сфері державного регулювання прямих іноземних інвестицій, які мають ґрунтуватися на політиці селективного підходу до іноземних інвесторів, і запровадити на цій основі диференційовану систему інвестиційних стимулів, яка б враховувала розмір та вид внеску іноземного учасника до статутного капіталу підприємства, обсяг інвестиції, галузь, в якій працює підприємство, та регіон держави; 4) теоретично обґрунтувати та розробити механізми контролю за рухом прямих іноземних інвестицій, що надасть можливість узгодити цілі економічної політики, створити передумови позитивних впливів і зменшення негативних наслідків діяльності транснаціональних компаній в Україні, зміцнити грошово-кредитну та фінансову стабільність в умовах перманентних переливів капіталу, підтримати політику фінансування пріоритетних секторів економіки; 5) виробити та запровадити у господарську практику економічний механізм стримування вивезення капіталу (вітчизняного та іноземного) з України, передбачивши створення сприятливих умов для інвестування всередині держави.

Література

1. Гераймович, В. Л. Проблеми державного регулювання інвестиційного процесу в Україні [Текст] / В. Л. Гераймович // Науковий вісник національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2011. – № 168. – Ч. 1: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. – С. 180-185.

2. Решевець, О. В. Правове регулювання іноземної інвестиційної діяльності [Текст] / О. В. Решевець // Державне будівництво. – 2008. – № 2: електронне наукове фахове видання: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=njuu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21COLORTERMS=0&S21P03=I=&S21STR=EJ000086/2008/2.

3. Бодунов, Є. Р. Окремі аспекти удосконалення законодавчого регулювання публічного адміністрування сферою іноземного інвестування [Текст] / Є. Р. Бодунов // Право та управління. – 2012. – № 3. – С. 43-52.