УДК 339.1

Роговський С.О.,

аспірант, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ

Rogovskiy S.O.,

postgraduate student, Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Kiev

Дослідження конкуренції на ринку банківських послуг.

Аналіз конкуренції на ринку банківських послуг доцільно розпочати із виділення ряду особливостей притаманних банківській конкуренції [1], [2]:

- Банківська конкуренція відзначається високою інтенсивністю;

- Банківський сектор складається із багатьох ринків, на одних банки виступають продавцями, на інших покупцями;

- Міжгалузева конкуренція здійснюється переважно за допомогою переливу капіталу;

- Конкуренція у банківському секторі зазнає значного впливу з боку державного регулювання;

- Регулювання сектору здійснюється здебільшого за регіональним аспектом;

- У банківському секторі відсутній ряд вхідних бар’єрів, що і призводить до високої інтенсивності конкуренції в галузі;

- Диференційованість банківських продуктів формує на ринку банківських послуг олігополію, цінова конкуренція на якій рідкісне явище (хоча і можливе);

- Поряд із індивідуальною, на банківському ринку спостерігається явище групової конкуренції;

- Банківські послуги можуть бути доповнені небанківськими послугами, а також банківські послуги можуть надавати небанківські установи та нефінансові організації.

Аналіз рівня конкуренції передбачає застосування ряду показників. Найпростішим показником є абсолютна кількість банків, які наявні у цільовому сегменті. Такий простий показник означає суму всіх банків, філій, регіональних представництв, які змагаються на одному цільовому сегменті. Цей показник пропонують використати науковці Нікітін А.В., Бортніков Г.П., Федорченко А.В. [2, с 110].

Показник концентрації за ринковою часткою найбільших банків [2, с 110]. У більшості випадків, як зазначають автори береться до уваги частка найбільших п’яти банків. Також ринок банківських послуг може досліджуватись не весь, а лише якась його частина-сегмент, наприклад, ринок іпотеки окремого регіону. У такому випадку показники концентрації будуть різко відрізнятись від показників по всьому ринку. Наприклад, Банк С може мати 0,5% загального ринку, зате на ринку іпотеки Регіону К, він може володіти 35%.

Також розрізняють показник відносної концентрації. Він обчислюється, як відношення загальної частки найбільших банків відносно усього ринку (у відсотках) до частки цих банків за певним показником (наприклад, валюти балансів, у відсотках) [3].

Індекс концентрації Херфіндаля–Хіршмана. Візьмемо даний індекс із корективами Гальперіна В.М. [4]:

, де

,…, – виражені у відсотках частки ринку банків;

n – кількість банків на ринку.

Сума квадратів часток ринку усіх банків на досліджуваному ринку є індексом Херфіндаля –Хіршмана. За такої варіації формули індекс Херфіндаля-Хіршмана коливатиметься від 0 до 10000, де – 0 ринок без учасників і 10000 – показник монополії. Якщо частки ринку взяти у коефіцієнтах, а не у відсотках, варіація буде від 0 до 1. Остролуцький М., Мельник Т. вказують, що перевагою застосування індексу Херфіндаля-Хіршмана є те, що на основі нього можуть проводитись інші розрахунки рівня концентрації. А недоліком – недостатня чутливість до зміни кількості банків на ринку, за умови їх значної кількості на ньому [5].

Коефіцієнт Джині. Даний коефіцієнт показує нерівність розподілу тих чи інших показників[5]:

, де

n – кількість банків у сегменті;

– середня арифметична величина часток ринку банків;

Якщо індекс дорівнює нулю, це означає, що ринок розподілений рівномірно між усіма банками, які є на ньому. Одиниця вказує на монополію. Рожкова О.А. наголошує, що основною перевагою індексу є той факт, що він дозволяє порівняти умови усіх учасників банківського ринку, рівні вони чи ні [5]. Остролуцький М., Мельник Т. доводять, що індекс Джині дозволяє порівняти ситуації на різних ринках, навіть міжнародних, причому не залежно від їхніх масштабів [5]. Недоліками коефіцієнту Джині є складність щодо врахування філіалів банків в регіонах, де немає великих відділень цих банків[3].

Ранговий індекс концентрації (індекс Розенблюта, індекс Холф - Тайдмана ) [2], [5], [3]. Даний індекс базується на основі ранжування банків за їхньою ринковою часткою і має наступний вигляд:

, де

– ранг i-го банку на ринку за часткою ринку (найбільший банк має ранг 1);

– частка ринку i-го банку;

Якщо n – кількість банків на ринку ,то .

Перевагою данного методу обчислення рівня концентрації бізнесу є можливість врахування ранжування банків. З іншої сторони високий ступінь суб’єктивізму такого ранжування є суттєвим недоліком методу. Також при проведенні ранжування, як і при обчисленні коефіцієнта Джині, важко врахувати регіональні філії банків, небанківські фінансові установи, нефінансові установи, які є конкурентами, але часто залишаються поза увагою.

Серед інших показників рівня конкуренції на ринку також застосовуються індекси максимальної питомої ваги [5], коефіцієнт варіації ринкових часток, індекс зворотних величин [3].

Окрім кількісних показників, науковці виділяють якісні індикатори для визначення рівня конкуренції[2]:

- Частота випадків злиття, поглинання у банківському секторі;

- Якісні прояви недобросовісної конкуренції, так званий, «чорний PR»;

- Агресивна маркетингова політика комунікацій банків;

- Активність іноземних банків на ринку;

- Інші.

Ще раз необхідно наголосити, що ринок банківських послуг є агрегованим утворенням багатьох ринків. Тому у випадку із стандартизованими, однорідними банківськими послугами здебільшого має місце предметна конкуренція (ринок депозитних послуг, консультаційних послуг). У випадку із персоналізованим індивідуальним підходом переважає видова конкуренція (наприклад, ринок кредитних послуг). Враховуючи особливості конкуренції на ринку банківських послуг та комбінуючи кількісні та якісні методи дослідження, можливо точно визначити рівень останньої. Що є досить важливим, оскільки визначення рівня конкуренції є одним із первинних етапів на шляху до розробки ефективної маркетингової стратегії банку.

Список літератури:

1. Хабаров В.И. Попова Н.Ю. Банковский маркетинг. / Московская финансово-промышленная академия. – М., 2004. – 165 с.

2. Нікітін А.В., Бортніков Г.П., Федорченко А.В. Маркетинг у банку: Навч.посіб./ За ред. А.В. Нікітіна. – Вид. 2-ге,без змін. –К.:КНЕУ,2009. – 423 с.

3. Рожкова О.А. Методы оценки банковской конкуренции.

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2011/Economics/1_88190.doc.htm

4. Гальперин В. М., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общ. ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа, 1999. — Т. 2, с. 168—169, 171.

5. Остролуцький М., Мельник Т. Концентрація банківського сектору: оцінка та аналіз. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vnbu/2012_5/2012_05_13.pdf