История / 2. Общая история

Курдус Н. В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Виникнення та еволюціонування м’яча

в культурній історії футболу

Вся суть футболу полягає в простому інструменті — м’ячі. Якщо характеризувати його, то він повинен бути певного типу, здатним летіти в напрямку, направленому гравцем, і, що найбільш важливо, з передбачуваним відскоком [1]. Поліпшення відскоку м’яча збільшувало задоволення від гри з ним і багато в чому сприяло тому, що футбол ставав усе популярнішим і успішнішим видом спорту. Отже, актуальність роботи полягає в тому, що вона зможе допомогти у вивченні періодизації футболу. Мета роботи — виділити основні етапи розвитку футболу залежно від зміни якості м’яча.

На початковому етапі історії нашим давнім предкам було до вподоби грати в м’яч, або щось схоже на нього. Перші свідчення ранньої форми гри у м’яч датуються ІІІ ст. до н. е. в стародавньому Китаї. М’яч тоді виготовлявся зі шкіри тварини, яку набивали пір’ям і шерстю. Його намагалися проштовхнути в сітку, натягнуту між двома жердинами з бамбука заввишки близько 10 м, які, найімовірніше, використовували для навчання військовій справі [1; 2]. У Стародавній Греції м’яч м’ячі шили зі шкіри й набивали якимось пружним матеріалом, наприклад, мохом чи пір’ям птахів. А пізніше здогадалися надувати шкіряний м’яч повітрям [4]. У Давньому Римі грали в «Харпастум» (сам м’яч був невеликий, приблизно як грейпфрут, але при цьому досить важким, бо був наповнений піском). Ацтеки в Мексиці розвинули власну гру, в якій м’ячем слугував камінь, обгорнутий товстим шаром гуми. В середні віки м’яч робили з чого завгодно, аби можна було бити по ньому. Для цього добре підходили шкіряні ємності для вина. Пізніше виявилося, що надутий свинячий міхур має непоганий відскік, і його почали повсюдно використовувати. Не зовсім ясно, як надували цих круглих, але є свідчення, що робили це за допомогою примітивних насосів. Запеклість і навіть жорстокість, з якою проходили ігри з м’ячем, часто призводили до того, що м’яч просто розривався. Тому його почали закривати в шкіряну оболонку, щоб він служив довше [1; 2].

1836 р. Чарльз Гудієр запатентував вулканізований каучук. До цього м’ячі залежали від розміру й форми свинячого міхура. Чим більшою була асиметричність міхура, тим неочікуваніше виявляв себе м’яч у момент завдання по ньому удару. 1855 р. Ч. Гудієр задумав і сконструював перший м’яч з вулканізованої гуми

нший винахідник Річард Ліндон шукав шляхи заміни свинячого міхура і 1862 р. створив першу надувну гумову камеру для м’яча. Але її було вельми складно наповнити повітрям. Тоді він прилаштував у камері щось схоже на клапан, що зробило можливим накачувати її насосом. Камера Ліндона завоювала медаль на виставці в Лондоні. Його винахід дав змогу налагодити серійне виробництво першого круглого м’яча [1; 2].

1863 р. було засновано Футбольну асоціацію Англії, яка вперше уніфікувала футбольні правила, втім, про м’яч у них нічого не згадувалося. 1872 р. було офіційно встановлено стандартний розмір і масу м’яча, до того часу вони визначалися за згодою заінтересованих сторін [3]. Згідно з правилами, м’яч має бути круглої форми та об’ємом від 27 до 28 дюймів (68.6–71.7 см). Вага встановлювалась у межах 13–15 фунтів (368–425 г). 1937 р. вагу м’яча було збільшено до 410–450 г і це правило зберігається досі. Втім, суттєво змінилися матеріали, з яких виготовляється м’яч, і форма панелей, які становлять його зовнішню конструкцію [1; 2].

До початку ХХ ст. якість футбольних м’ячів суттєво поліпшилася, камера виготовлялася з міцного каучуку й могла витримувати сильний тиск. М’яч складався з внутрішньої камери і покривався важкою коричневою шкірою. Зовнішня оболонка м’ячів виготовлялася з дубленої шкіри і зазвичай складалася з 18 секцій (6 груп, по 3 смуги). Кожна секція зшивалася разом 5-шаровою конопляною шнурівкою. Після зшивання покришку м’яча вивертали швами назовні, після чого спущену камеру просували в розріз. Сама конструкція камери не давала змоги довго утримувати повітря всередині, іноді м’яч доводилося накачувати навіть під час матчу [1; 2].

Такі футбольні м’ячі добре витримували удари ногами, але грати головою таким м’ячем було небезпечно через важкі шви. Через поглинання шкірою води під час дощу м’яч робився важким й завдавав безліч травм голови. Якість шкіри м’яча могла значно погіршитися під час проведення навіть одного матчу [1; 2].

Під час Другої Світової війни відбулося подальше вдосконалення технології виробництва. Додалася підкладка зі щільної матерії між покришкою і камерою, що давало м’ячу змогу легше утримувати форму, а саму конструкцію зміцнило. Водопоглинання зменшилося завдяки покриванню м’яча синтетичними лакофарбовими та іншими непористими матеріалами. Також було сконструйовано новий тип клапана, який дав можливість прибрати зашнурувати отвір на покришці м’яча. Але якість вичинки шкіри в післявоєнній Європі залишала бажати кращого. Бувало, м’яч розривався під час матчу [1; 2].

1951 р. вперше дозволено білий футбольний м’яч. Він допомагав уболівальникам краще бачити м’яч у сутінки під прожекторами. В 1950-х рр. з’явилися помаранчеві м’ячі, щоб краще бачити м’яч у снігопад [1; 2].

Повністю синтетичний м’яч було вироблено тільки на початку 1960-х рр. Але натуральна шкіра все ще широко застосовувалася. Тільки в кінці 1980-х синтетика повністю замінила шкіряне покриття [1; 2].

Дизайн сучасного футбольного м’яча розроблено на проекті «М’яча Бакмінстера» — це ряд шести- і п’ятикутників, які стикуються для надання м’ячу округлої форми. Сучасний м’яч складається з 20 шести- і 12 п’ятикутників. Разом вони утворюють близьку до досконалості сферу [2]. Втім, на найкругліший в історії чемпіонатів світу м’яч «Джабулані» (2010) скаржилися і гравці, і тренери, і, головне, воротарі [3].

Як висновок, можна сказати, що в роботі було розглянуто основні етапи зміни футбольного м’яча, починаючи з його появи (ІІІ ст. до н. е.) до сьогодення. За матеріалами, з яких виготовлялися м’ячі, можна виділити такі періоди: 1) ІІІ ст. до н. е. — пізнє Середньовіччя — бралася будь-яка сировина; 2) пізнє Середньовіччя — середина ХІХ ст. — панування м’ячів з сечового тварин; 3) середина ХІХ ст. — середина ХХ ст. — панування м’ячів з синтетичного каучуку й натуральної шкіри; середина ХХ ст. — наш час — поява і поширення синтетичних м’ячів. Потрібно підкреслити, що за тривалий час розробники футбольного м’яча поступово починали враховувати чинник передбачуваності польоту м’яча (поворотним моментом є запровадження стандартів) рівень безпечності м’яча для гравців (прибирання шнурівки) та комфортності спостереження за ним для гравців і глядачів (поява різнокольорових м’ячів).

1. Бабаев А. История футбольных мячей : [Електронний ресурс] / Бабаев А. — Режим доступу : http://www.footballguru.org/history/nid/3/

2. Історія футбольного м’яча : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://footb-all.at.ua/forum/233-1595-1

3. Эволюция футбольного мяча: От натуральных материалов к синтетике, 9 сентября 2013 : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://himprom.ua/evolyuciya-futbolnogo-myacha-ot-naturalnyh-materialov-k-sintetike-new5965

4. Юрина Н. Г. Уважаемый мяч : [Электронный ресурс] / Юрина Н. Г. — Режим доступа : http://igrushka.kz/vip50/uvmach.php