История / 2. Общая история
Одінцов Д. О.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Причини замовчування Куренівської
трагедії
Актуальність. Для радянської влади секретність була сенсом існування: секретні
підприємства, секретні організації, заборонені теми. За довгий язик можна було
отримати строк у таборі. Грандіозну катастрофу в столиці України з сотнями
жертв та мільйонними збитками теж вдалося приховати від світової спільноти.
Навіть сьогодні про цю катастрофу не знають не те що мешканці України в цілому,
а й навіть кияни.
Мета роботи: визначити, чому радянська влада приховала істинні масштаби Куренівської
трагедії.
Результати дослідження.
За словами Олександра Анісімова, чи не єдиного відомого
дослідника цієї трагедії на сьогодні [1], «архіви закриті, дослідників не
пускали, обмежувались плітками та спогадами очевидців, які передавались із вуст
в уста на протязі років (…). Було тільки дві офіційні інформації у 1961 році
після дослідження причин цієї катастрофи. Не могло місто не опублікувати хоча б
щось, опублікували матеріали дослідження комісії, аж дві колоночки на 4
сторінці газети «Київ вечірній». А через тиждень виділили два некрологи в цій
газеті(…)» [переклад наш — Д. О.].
Місто стрімко
розвивалось. Відновлювали зруйнований під час окупації центр, на околицях
виникали нові райони. Для всього цього потрібна була величезна кількість цегли,
тому цегляні заводи працювали інтенсивно, а відходів було багато. Їх треба було
кудись подіти. Зливаючи їх у Бабин Яр, водночас ліквідовували величезну
улоговину, розчищали простір для забудови, звільнялися від величезної кількості
відходів та стирали пам’ять про трагедію часів окупації.
Рішення замити яр
ухвалили в березні 1950 р. За справу взялися завзято й уже за два роки замили
перший і другий відроги яру, приступили до замиву третього. Так, за техпроектом
1950 р. планувалось у відроги Бабиного Яру залити близько 1,5 млн. куб. м
пульпи, але вже 1961 р. залили приблизно 4 млн. куб. м пульпи, з них 3,2 млн.
куб. м у третій відріг, саме той, у якому й прорвало дамбу.
Вранці 13 березня
1961 р. вода почала розмивати земляну дамбу третього відрогу [2, 4]. Внизу на
Куренівці весняні струмки розбухали й перетворювались на невеликі річки. Їх уже
не можна було перейти. Вода стала прибувати в оселі в низині. Це була лише
прелюдія до катастрофи. Невдовзі на Куренівку посунув вал змішаної з водою
глини заввишки як чотириповерховий будинок і завширшки 25 м. Згодом
підрахували, що це баговиння мало об’єм близько 3 млн. куб. м. Вал змітав усе
на шляху: будинки, паркани, автобуси, пожежні машини.
Розріджена маса
затопила житлові квартали між вулицями Фрунзе і Новокостянтинівською,
зруйнувавши понад 80 будівель. Понад тисяча людей залишились без житла.
«Завдала ця аварія
загальний збиток у 3 млн. радянських рублів, для порівняння запуск Гагаріна
державі обійшовся в 1 млн. рублів» — зазначає О. Анісімов.
Матеріальні втрати
підрахували досить швидко. З людськими було складніше. Навіть через півстоліття
після аварії невідома точна кількість загиблих. Точніше, цифра є, — 146 чол.,
проте в ній сумніваються, і не безпідставно. Документ міської санепідемстанції
між рядків зазначає, що потерпілих у цій катастрофі, зокрема й померлих, — 3090
чол. Тобто, за такої кількості потерпілих 146 загиблих видаються надто
неймовірною часткою.
Щоб легше було
уявити обставини лиха, слід навести свідчення вчительки
М. Н. Новгородської яка дивом вижила: «Я сіла в автобус, салон якого
був так переповнений, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши
трохи, автобус застряг навпроти стадіону “Спартак”. Вода стала досягати вікон
машини. Шофери всіх застряглих машин вибиралися з них і пливли на протилежну
сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний крик. Люди усвідомили,
що поховані живцем. І раптом все потемніло. На нас йшов вал — суцільна піниста
маса якогось сірого кольору. Вал був вище будинків і закривав собою небо.
Чоловік, що стояв поперед мене, на мить ривком розсунув двері й зробив крок
вперед. Я — слідом за ним. Потік збив мене з ніг, але, дивом залишившись на
поверхні й, борсаючись, я дісталася до огорожі стадіону. Коли я вилізла на неї,
пролунав вибух — автобус, з якого я декілька хвилин тому вибралася, був охоплений
полум’ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка і дві
дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Решта пасажирів згоріли живцем».
Місце трагедії
швидко обнесли парканом. По баговинню повзали армійські бронетранспортери.
Солдати витягували живих потерпілих та тіла загиблих. Тут же крутилися «люди в
цивільному», вилучаючи плівки у фотографів-аматорів, збираючи свідчення
очевидців.
Світ губився в
здогадках. Перше офіційне повідомлення про трагедію прозвучало 16 березня по
радіо. Транслювалось воно тільки для Києва.
А ось радіостанція
«Голос Америки» опівночі 14 березня 1961 р. повідомила, що в Києві прорвало
дамбу в Бабиному Яру, що призвело до численних людських жертв [3].
Висновки. У підсумку варто сказати, що ця катастрофа, приховувалася, і приховувалася
недаремно. Радянська влада намагалася уникнути протестів та мітингів, масових
виступів населення, адже, очевидно, усвідомлювала свою провину. І їй вдалося
заплановане. Для цього в неї були всі можливості: централізовані й підконтрольні
ЗМІ, потужний апарат спецслужб, порівняно слухняний та дисциплінований народ.
1. Анисимов А.
Киевский потоп: Куреневская трагедия 13 марта 1961 года / Анисимов А. — К. :
Курчь, 2003. — 100 с.
2. Витяг із
стенограми засідання Державної експертної комісії з виявлення причин аварії в
районі Бабиного Яру — ЦДАГО України : [Електронний
ресурс]. — Режим доступу :
http://www.archives.gov.ua/Sections/Kurenivska_tragediya/CDAGO/index.php?1
3. Запікана
куренівська трагедія : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/18640
4. Проект
повідомлення Урядової комісії про закінчення розслідування причин аварії
намитої земляної маси у Бабиному Яру та заходах з ліквідації наслідків
затоплення та руйнувань у районі Куренівки м. Києва - ЦДАГО України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.archives.gov.ua/Sections/Kurenivska_tragediya/CDAGO/index.php?2