Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

Нарис життя та діяльності

визначного вітчизняного ученого-агронома,

засновника безплужного землеробства -

Овсінського Івана Євгеновича (бл. 1856-1910)

За приблизними даними І.Є. Овсінський народився близько 1856 р., навчався у Кам’янець-Подільській гімназії, згодом слухав лекції у Новоросійському університеті. Отримавши спеціальну агрономічні освіту в Росії, за загальноприйнятими нормами того часу дослідник стажувався за кордоном, зокрема у Німеччині. Через тісні контакти з активістами польського національного руху постійно перебував під поліцейським наглядом і кілька разів потрапляв під слідство за нелегальне перевезення та зберігання забороненої польськомовної літератури. У 1887 р. затриманий в містечку Гусятино, через рік йому було винесено вирок і вислано на 5 років під нагляд поліції в Архангельську губернію. Після звільнення здійснив довготривалу наукову подорож до Північно-Усурійського краю з метою вивчення особливостей ведення східного землеробства. Звідти привіз дві форми сої – чорну ранню та коричневу ранню, з якими проводив досліди із селекції, створюючи перший новий вітчизняний сорт цієї культури – соя рання селекційна Овсінського.

Працюючи у своєму господарстві Летичевському повіту, згодом агрономом, управляючим маєтками в інших приватних господарствах Подільської губернії, у Гриноутській школі в Бессарабії почав досліджувати різні способи обробітку ґрунту. Розробив досить струнку, обґрунтовану безплужну систему обробітку ґрунту, суть якої згодом виклав у праці «Нова система землеробства», яка була вперше опублікована повною версією у 1898 р. на сторінках польського журналу «Rolnika і Hodowcy» («Селянин та підприємець»). Після презентації системи І. Овсінського на секції агрономії Х з’їзду природознавців і лікарів у Києві (27 серпня 1898 р.) та особистої підтримки редактора «Rolnika і Hodowcy» Генріка Котлубая книга Овсінського була видана російською мовою й кількаразово перевидана.

Популярність «системи Овсінського» була величезною. На сторінках згадуваного журналу в 1899–1900 рр. розгорнулася дискусія, введено спеціальну рубрику з відгуками господарів, що застосовували нову методику. За його системою оброблялося 25 тис. десятин в Бессарабській та Херсонській губерніях, офіційно працювало на території Царства Польського 24 господарства. Редакцією було започатковано реферування статей французьких фахівців, які схвально відгукнулись про «систему Овсінського».

Система землеробства Овсінського складається із двох частин: підготовка землі до сівби і сівба із доглядом за рослинами. Обробіток землі включає в себе виключно т.зв. «лущіння», поверхневу оранку на два дюйми (5 см) та розпушування зораного шару боронами із залізними зубцями чи дерев’яними катками. При поверхневій, але своєчасній, обробці ґрунту, що проводилась за допомогою сконструйованого ним спеціального культиватора із плоскорізними робочими органами, знищувались бур’яни та утворювався в кінцевому результаті розпушений поверхневий покривний шар, який добре зберігав вологу у ґрунті. Коріння культурних рослин, віддаючи перевагу ущільненому ґрунту під цим верхнім покривом, прекрасно розвивається і рослини дають високі врожаї. І.Є. Овсінський стверджував, що при мілкій поверхневій обробці ґрунт не тільки зберігає вологу, але й збагачується вологою завдяки конденсації парів з проникаючого у ґрунт атмосферного повітря. При такому «підземному зрошенні» покращується не тільки водний, але й поживний режим, адже при достатній кількості тепла та вологи бактерії, які викликають корисні процеси в ґрунті, знаходяться у сприятливих умовах для свого розвитку. Його система не була складною, але потребувала детального виконання, а головне своєчасного проведення робіт. Овсінський особливо підкреслював, що при поверхневій обробці створюються виключно сприятливі умови для швидкого росту бур’янів і при запізненні із основним обробітком ґрунту однією поверхневою оранкою їх знищити неможливо. Тому він наполягав, аби перший обробіток починали одразу після збору урожаю, навіть не чекаючи звезення його з полів, та продовжували по мірі появи бур’янів та ущільнення зораного шару. Така нескладна та однотипна обробка застосовувалась під усі рослини: зернові, бобові та навіть коренеплоди. Ці фактори та невелика кількість недорогого інвентарю суттєво зменшувала витратну частину ведення землеробства. При посіві перевага надається великій щільності, що у свою чергу зменшує кущення та досягається рівномірність розвитку окремих рослин. Після появи сходів посіви боронуються, не менше 4 разів, а у плоскорядному посіві незасіяні смуги обробляються не глибше 2 дюймів. Підгортання взагалі не застосовувалось, адже автор вважав, що воно сприяє утворенню тріщин та висиханню ґрунту.

Для перевірки висновків І. Є. Овсінського відділення землеробства Київського товариства сільського господарства (далі КТСГ) організувало спеціальні колективні досліди. Система опробовувалася впродовж п’яти років на Полтавському та 2 роки на Плотянському дослідних полях. Результати дослідів виявились суперечливими і були зроблені висновки що ці данні дозволяють із впевненістю говорити, що 2-дюймова оранка в нашому районі не має ніякого значення. Ці висновки стали класикою для агрономічної літератури і фігурували довгий час як доказ непридатності системи землеробства І. Овсінського. Знищуючу критику системи І. Овсінського подав у своїй статті в журналі «Хазяйство» і професор С. М. Богданов. Але аналіз сучасних дослідників демонструє, що тоді досліди були проведені без дотримання методичних рекомендацій автора і здійснювались за вказівками комісії з організації колективних дослідів при КТСГ. Зокрема, не було дотримано термінів обробіток ґрунту, не було зібрано даних про засміченість полів тощо. Хоча і були схвальні відгуки фахівців (В. А. Бертенсон від Головного управління землеустрою та землекористування; М. К. Васильєв, Ковенське середнє сільськогосподарську училищу), але ці поодинокі враження тонули у критиці більш авторитетних фахівців. Хоча, це не завадило І.Овсінському бути обраним чотири рази віце-президентом Полтавського товариства сільського господарства, а за пропозицією В. В.Докучаєва стати членом Вільного економічного товариства.

Публічної реабілітації система землеробства І.Є. Овсінського отримала лише в 60-х роках ХХ століття завдяки, в першу чергу, зусиллям академіків Т. С. Мальцева та О. І. Бараєва, коли була введена безвідвальна оранка – перший крок до започаткування «Нової системи землеробства».

Беззаперечний внесок И. Овсінський зробив у питанні дослідження кормових сільськогосподарських рослин, увійшовши в історії галузевої науки як один із перших дослідників культури сої, особливо ранніх сортів. На сторінках галузевої преси дослідниками знайдено більше 30 його статей, присвячених цій культурі. Основні ідеї викладені у книзі «Рання соя», що отримала численні перевидання й до сьогодні є актуальними.

Творчий доробок вченого нараховує ще кілька праць. Ще у 1895 р. на засіданні КТСГ І. Овсінський презентував першу працю під назвою «Організм економічний», де автор відстоював новаторську на той час ідею організації сільськогосподарських підприємств на зразок акціонерних товариств. На жаль, ця ідея була сприйнята як ідеалістично-утопічна. Останні роки свого життя І. Овсінський присвятив садівництву, заснувавши у власному маєтку Кально-Деражненську помологічну станцію, де з успіхом адаптував «нову систему землеробства» до потреб садівництва. Свої думки він виклав роботах «Думки про сад» та «Нова система садівництва», які вийшли друком лише польською мовою і дуже мізерними накладами. Крім того, вчений готував до виходу в світ праці, присвячені рибному господарству, пасічництву («Nowa systema hodowli ryb», «Ul ramowy nowego typu»).

Цікавою сторінкою в творчому доробку вченого постає його остання опублікована праця «Історія в світлі соціології. Філософія історії» («Dzieje w swietle socyologii (Filozofia Dziejów)», де автор робить спробу проаналізувати на основі власних спостережень ментальність східних і західних слов’ян, їх споконвічне прагнення до землеробства.

Література:

1. Корзун О. В. Становлення та розвиток сільськогоподарської дослідної справи на Поділлі (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) : [монографія] / О. В. Корзун ; НААН ДНСГБ ; відп. ред. В. А. Вергунов. – К., 2011. – С. 61-65. - (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії»; кн. 51).

2. Корзун О. В. Випереджаючи свій час. (Подільський агроном Іван Євгенович Овсінський та його книга) / О. В. Корзун // Подільський книжник: альманах. Вип.3 (2010 р.) / уклад. Т. Р. Соломонова, ред.. М. Г. Спиця, ред. бібліогр. О. І. Кізян, відп. за вип. Н. І. Морозова; Управління культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – С. 39-52.

3. Вергунов В. А. Полтавське дослідне поле: становлення і розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні (до 125-річчя державного дослідництва в агрономії та тваринництві) / В. А. Вергунов. – К., 2009. – С. 143-146. – (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії» ; кн. 28).